WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Життєвий і творчий шлях Миколи Садовського – корифея українського театру - Реферат

Життєвий і творчий шлях Миколи Садовського – корифея українського театру - Реферат

"знищував" себе і свою особистість, заглиблювався у внутрішній світ і психологію дійової особи, надавав яскравих, узагальнених характерних рис, властивих тільки даному персонажу. Все було продумане і відшліфоване: міміка, жест і слово.
Творчий діапазон М. Садовського відзначався надзвичайно широкою палітрою виконуваних ролей: драматичних - Гнат, Тарас, Панас ("Безталанна", "Бондарівна", "Бурлака"), Дмитро, подорожній ("Не судилось", "Зимовий вечір"), Никандр ("Никандр Безщасний"); ко-медійних та характерних - Карась ("Запорожець за Дунаєм"), виборний ("Наталка Полтавка"), Мартин Боруля, Пузир, Барильченко ("Хазяїн", "Суєта"), Самрось ("Дві сім'ї"), городничий ("Ревізор"), Смирнов ("Ведмідь"), Вишневський ("Тепленьке місце").
Але вершиною акторської майстерності Миколи Карповича були героїко-драматичні і трагедійні образи: Назар Стодоля, Богдан Хмель-ницький, Сава Чалий, Тарас Бульба, командор ("Камінний господар" Лесі Українки), воєвода ("Мазепа" Ю. Словацького) та інші.
Ціла низка талановитих сценічних образів, створених М. Садовським, гідно репрезентує зразки високої театральної культури, є прикладом вірного служіння своєму народу і об'єктом уважного вивчення нинішніми молодими діячами мистецтва.
[...] В основу своєї гри М. К. Садовський вкладав життєвість, щирість, правду і ніколи не втрачав почуття міри в ефектних місцях ролі. Він не припускав жодного позування чи красивого театрального жесту. І разом з тим був надзвичайно пластичний у ході, в ракурсах, рухах. Правда почуття підкреслювала вньому вольовість та силу і допомагала боротися з декламаційністю часто барвистого віршованого тексту ролі, а матовість голосу та швидке виголошення цілих речень майже на монотоні рятували від наспівності, на яку багатьох тягне віршований текст. Психологічні зупинки серед речення створювали враження, що мова зароджується тут же, безпосередньо на сцені, від думки. Ось чому у виконанні Садовського віршовані героїчні ролі в історичних п'єсах ніколи не звучали фальшиво, декламаційно. У цьому амплуа він не мав собі рівних в українському театрі.
Композиційно вірно, на змінах ритмів і настроїв він будував і всю виставу, і свою роль, щоб постійно і безперервно тримати увагу глядача і непомітно підвести до найвищої точки боротьби та фіналу вистави і ролі.
Тільки М. К. Садовський, актор виняткових даних, який в образі Богдана вміло поєднував героїчне звучання з глибиною почуття і задушевності, тільки він з честю виходив з небезпеки розвінчати історичного героя, тобто затушкувати його основне устремління, його надзавдання: вирвати з панської неволі народ український і возз'єднатися з великим братнім російським народом. Простежимо, бодай у вузлових моментах, лінію боротьби головного героя проти ворогів народу, а також внутрішню, майже паралельну боротьбу проти самого себе.
Перша, експозиційна дія. Загальна атмосфера її: настороженість, як натягнута струна, що ось-ось може порватись. Вирішальний-бо момент: чекають важливих гостей з Чигирина на чолі з ясновельможним полковником Барабашем.
Чуємо від Домахи ввідні репліки про кривди панські: "Церкви замикають... Нещасний люд по лісах ховається та по шибеницях гойдається..."
[...] У наступних сценах з Богуном, Чарнотою, Глобою і бандуристом Богдан одкриває свій план викрадення прихованого Барабашем королівського привілею, з яким вже можна буде підняти збройне повстання. Ритм стає рвучким, напруженим, повним різних змін[...]|
Нарешті привілей у Богдана в руках. Хмельницький закликає до рішучих дій.
У другій дії яскраво відображується соціальна диференціація серед козацтва, активізація народних мас, ставлення народу до польської шляхти і до своїх дуків. Загальна атмосфера дії за настроєм і ритмом нагадує розбурхане море [...]
У наступній сцені відбувався справжній поєдинок. Єлена - Заньковецька намагалась всіма засобами жіночих чар повернути до себе почуття старого гетьмана... її голос, надзвичайної краси в своїй мелодійності, м'яко лився і западав у душу. І не дивно, що Богдан - Садовський, борючись зі своїм почуттям, кидаючи різкі репліки на її адресу, врешті промовляє тихо до себе:
Несила вірить їй, А в душу крадеться той чарівничий голос.
Це була дуже складна сцена, яка вимагала від виконавця ролі Богдана напруження духовних і фізичних сил. На бурхливому темпераменті актор проводив двобій з Єленою і з самим собою. Підступна шляхтянка намагається знову заповзти змієм у серце гетьмана, а він, з величезним напруженням волі, бореться із спокусою.
Богдан нагадує Єлені про зраду; вона, втрачаючи грунт під ногами, приховуючи свою розгубленість, падає йому до ніг.
Безперечно, помилкою актора було те, що внаслідок багатьох цензурних переробок він звів до мінімуму соціальну загостреність п'єси, занадто підкресливши тему особистого життя Богдана, його душевну роздвоєність. Це несло в собі серйозну небезпеку, бо призводило до роздрібнення, зниження образу героя. Така небезпека завжди підстерігала виконавця ролі Богдана.
І все ж, незважаючи на ці драматургічні огріхи, п'єсу М. П. Старицького "Богдан Хмельницький" в дожовтневому театрі любили як актори, так і глядач за її літературні якості та благородні гуманістичні ідеї - ідеї боротьби українського народу проти польської шляхти за своє визволення і возз'єднання з рідним братом - російським народом.
Використана література:
І.О. Волошин "Корифеї українського театру" 1982р.
Loading...

 
 

Цікаве