WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Данилевський Н.Я. (1822-1885) - Реферат

Данилевський Н.Я. (1822-1885) - Реферат

і слов'янському світу. Виділяючи чотири основні напрями історичної життєдіяльності народів: релігійне, культурне, політичне і соціально-економічне, він сподівався, що культурна однобічність може бути в майбутньому подолана саме Росією і слов'янством, і виникне "чотирьохосновний" культурно-історичний тип. Необхідно підкреслити - автор "Росії і Європи" зовсім не стверджував, що історична місія Росії повинна здійснитися з якоюсь фатальною необхідністю. Навпаки, російський-слов'янський культурно-історичний тип може, із його точки зору, як розвиватися і досягти незвичайно високих результатів, так, в рівній мірі, і не реалізувати себе, перетворившись на простий "етнографічний матеріал". Культурологічна концепція лягла в основу певних політичних і геополітичних оцінок.
У історії російської думки антизахідна позиція Д., безумовно, виділяється своєю послідовністю і радикалізмом. Європа і Росія, стверджував Д., належать до абсолютно різних культурно-історичних типів, і вже тому будь-які надії на можливість справжньої гармонії у відносинах із Заходом - не більш, ніж утопія. І хоча він застерігав проти ізоляціонізму і писав пробезперспективність і шкідливість спроб відгородитися від Європи "китайською стіною", загальний висновок був категоричний: загального культурно-історичного шляху у Росії і Заходу не існує. Не випадково вже в XX столітті російські мислителі-Євразія, розглядаючи Росію як самостійний і унікальний культурно-історичний світ, бачили в авторові "Росії і Європи" одного з своїх ідейних попередників. Д., сприйнявши традиційну для російської думки ідею універсальності національного характеру і національної культури ("чотирьохосновний культурно-історичний тип"), відмовився бачити в цьому підставу для віри в те, що російська "Нелюдяність" в змозі змінити сам характер історичного процесу, відмінити діючі в нім закономірності, неминуче, на його переконання, що приводять до "розривів" в історії, до відчуження у взаєминах різних культурних традиції.
По схемі Д., Захід, що створив останню історичну цивілізацію, вже пережив "апогей своєї цивілізаційної величі", і на черзі тепер - піднесення слов'янства. Саме йому належить створити новий тип, нову форму цивілізації, який буде "чотирьохосновний", тобто буде синтез всіх сторін культурної діяльності", що розроблялися до цих пір "його попередниками на історичному терені окремо або у вельми неповному соединении". Проте на чолі культурного руху слов'янства повинна стати Росія. Данільовській вважав, що вона цілком готова до виконання цієї історичної місії.
Бажаючи обгрунтувати свій висновок, автор "Росії і Європи" робить грунтовний аналіз історичних тенденцій вітчизняної культури. На його думку, вона завжди зижделась на двох основоположних початках - народності і державності. В той же час їх роз'єднаність впродовж сторіч створювала серйозні перешкоди для духовного піднесення Росії. Спершу причиною цієї роз'єднаності з'явилося перш за все "чужорідне" походження російської держави. Д. в даному питанні займав позиції норманістів. Він вважав, що саме "покликання варягів" послужило "закваскою, дріжджами, що спонукали державний рух в масі слов'ян, що жили ще одним етнографічним, племінним життям ..." Але варяги опинилися дуже слабкі, щоб повною мірою "повідомити державний характер російської жизни", тому на Русі незабаром зміцнилася питома система. Положення виправилося тільки "при татарській владі". Не дивлячись на спустошливість набігів, вона була все ж таки порівняно "легка". Татари встановили просте данництво, ніколи не розчиняючись в слов'янстві. "Ступінь культури, - писав Данільовській, - спосіб життя осілих російських слов'ян і татарських кочівників були такі різні, що не тільки змішення між ними, але навіть всяка влада останніх над першими не могла глибоко проникати, повинна була триматися на одній поверхности". У такій ситуації, природно, вся вигода влади виявляється на стороні московських князів, що отримали від Орди ярлики на правління. Це дозволило їм досить швидко посилитися і скинути кінець кінцем монгольське ярмо.
Народ сприйняв звільнення по-своєму ~ як право ухилятися від насильства будь-якої влади. Замість того, щоб всіма силами підтримати московських князів в справі того, що влаштувало держави, простій люд кинувся бігти від "гострозорого ока справників і станових", шукаючи роздолля і свободи в безмірних просторах своєї вітчизни. Москва вимушена була удатися до кріпосної неволі, яку Д. визнавав формою феодалізму. Завдяки закріпаченню селян "держава дістала можливість платити своїм слугам", тобто дворянству, що прийняло на себе головну ношу царського служіння. Народ опинився в ще більшій ізоляції від влади. Але поступове дворянство втрачає своє колишнє значення і кріпацтво перестає відповідати державним інтересам, воно відміняється реформою 1861 р. Тим самим усуваються перепони, що заважали зближенню народу і держави, а отже, виходу Росії на рівень цивілізаційного розвитку. Відтепер ніщо не заважає їй узяти на себе роль предводителя слов'янства, творця нової культурно-історичної традиції. "Якщо Росія не зрозуміє свого призначення, - затверджував Д., - їй неминуче постигнет доля всього застарілого, зайвого, непотрібного. Поступово зменшуючись в своїй історичній ролі, доведеться схилити голову перед вимогами Європи...". Щоб уникнути наслідків безславного "европейничанья", необхідно усвідомити, що Захід прийшов до своєї безвиході, за якою ховається розчинення, загибель. Будь-яке зближення із Заходом небезпечно для майбутньої слов'янської цивілізації, яка не тільки зніме однобічність попередніх культурних типів, але і стане втіленням в життя що "справедливо забезпечує народні маси суспільно-економічного пристрою". Таким чином, в слов'янській цивілізації здійсниться злиття народності і державності в остаточній і загальногармонізуючій єдності.
Loading...

 
 

Цікаве