WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Поняття, структура та функції культури. Наука - важливий елемент культури - Реферат

Поняття, структура та функції культури. Наука - важливий елемент культури - Реферат

куль-тури, суспільство не має інакших способів передачі досвіду, нагромадженого попередниками. Саме через це культуру не випадково вважають соціальною пам'яттю людства, а розрив культурних зв'язки між поколіннями призводить до її втрати (феномен "манкуртизму") з усіма негативними наслідками.
Іншою провідною функцією є пізнавальна. Вона тісно пов'язана з першою і випливає з неї. Культура, яка концентрує в собі кращий соціальний досвід багатьох людських поколінь, набуває здатності створювати сприятливі умови для його пізнання і засвоєння.
Можна стверджувати, що суспільство інтелектуальне настільки, наскільки воно використовує багатющі знання, які містяться в культурному генофонді людства. Всі типи суспільств суттєво різняться між собою саме за цією ознакою. Одні з них демонструють надзвичайну здатність через культуру увібрати все краще, нагромаджене людьми, і поставити собі на службу. Такі суспільства (наприклад, в Японії)демонструють величезний динамізм у багатьох галузях науки, техніки, виробництва. Інші - не здатні використати пізнавальної функції культури і все ще "винаходять велосипед", залишаючись на досить низькому щаблі розвитку.
Регулятивна функція культури пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах культура так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право.
Семіотична, або знакова (семіотика - вчення про знаки), функція також досить важлива для розвитку культури. Являючи собою певну знакову систему, без оволодіння якою досягнення культури стають неможливими. Так, мова - засіб спілкування людей; літературна мова - важливий засіб оволодіння національною культурою. Специфічні мови потрібні для пізнання особливого світу музики, живопису, театру.
Природничі науки (фізика, математика, хімія, біологія) також мають свої знакові системи.
Ціннісна (ціннісно-орієнтаційна) функція відображає важливий якісний стан культури. Саме система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. Моральні й інтелектуальні потреби і запити виступають основним критерієм відповідної оцінки серед людей.
3. Проблема співвідношення культури і релігії завжди викликала велику зацікавленість серед вчених різних наукових шкіл і світоглядних орієнтацій. Цю проблему висвітлювали: П. Флоренський, М.Бердяєв, Б.Рибаков, Е. Тайлор, Д.Фрезер та ін.
Єдиної думки щодо співвідношення культури і релігії у вчених не існує. Одна з культурологічних концепцій - богословська, або релігійна; майже всі її представники виходять з того, що релігія є основою культури.
Інша культурологічна думка - атеїстична - і взагалі виключає релігію з поняття культури, вважаючи їх (культуру і релігію) явищами різними, котрі протистоять одне одному. В основі останньої лежать погляди таких просвітителів, як: П. Гольбах (1723-1789), К. Гельвецій (1715- 1771), Д. Дідро (1713-1784), Ж. Ламетрі (1709-1751). Відповідно до їхнього світогляду, - релігія гальмує духовний прогрес людства.
Як бачимо, ці точки зору є прямо протилежними і, відповідно, виключають одна одну. Крім них, звичайно, існують інші релігійно-філософські погляди.
Релігія і мистецтво мають спільні витоки і корені. Джерела мистецтва містяться в людській праці, особливо в тій її частині, де найбільше проявляється людська ініціатива. Внаслідок свободи творчості людина створює знаряддя праці, розвиває спілкування з подібними собі, естетично освоює світ.
Джерела релігії лежать у людській практиці, яка виражає залежність людини від оточуючого світу; саме тоді у неї виникає бажання звернутися по допомогу до інших, могутніших, ніж вона сама, сил. Однією з ранніх форм релігії був фетишизм (від фр. - ідол, талісман), який виявлявся в пошануванні матеріальних предметів, наділених, на думку давніх людей, таємничими властивостями. Серед інших ранніх форм релігії існували анімізм (від лат. - душа), тобто віра в існування душі, і тотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") - фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу і входили до складу тієї культури, яка відповідала даній стадії розвитку.
З подальшим розвитком суспільства виникли політеїзм, народно-національні релігії. Класичним прикладом політеїзму (від грец. полі - багато, віра в багатьох богів) можуть бути давньогрецька і давньоримська релігії з їх величезною кількістю різних богів. До народно-національних належать іудаїзм, індуїзм, конфуціанство та ін. Сповідниками
таких релігій є, як правило, представники одного етносу, хоча можуть бути і особи іншої національності.
Народно-національні релігії являють собою специфічні системи релігійної культури, яким властива детальна ритуалізація повсякденної людської поведінки (споживання їжі, дотримання гігієнічних правил), специфічна обрядовість, сувора система релігійних правил і заборон, моральних норм і ціннісних орієнтацій, вироблених суспільством.
Таким чином, у міру ускладнення суспільного організму, його матеріальної і духовної культури більш вагомими стають і самі релігійні системи, утворюючи своєрідну підсистему цінностей.
У всесвітньо-історичному процесі різноманітні релігії відіграють неоднакову роль. Найбільш помітну виконують ті релігії, які прийнято називати світовими за кількістю віруючих: буддизм, християнство, іслам. Саме ці релігії виявили здатність максимально пристосовуватись до зміни суспільних відносин і вийшли далеко за межі територій, на яких спочатку виникли. Світові релігії ніколи не залишалися незмінними, вони весь час трансформувалися відповідно до ходу історії.
Вивчення історії релігії базується, значною мірою, на вивченні релігійних пам'яток, які є переконливими
Loading...

 
 

Цікаве