WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Витоки української культури - Реферат

Витоки української культури - Реферат

племен, до якого північні сусіди ніколи не належали" .
Культуру, типову для антів, вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою (II ст. до н. е. - II ст. н. е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхова (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують II - V ст. н. е. Обидві культури характеризує передусім кераміка. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської - з сірої глини з допомогою гончарного круга. На землях між Дніпром, Карпатами і Дунаєм археологи відкрили сотні поховань, більшість яких належала до антської доби. Причому вони були двох видів: тілопальні і поховання в ямах. З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена праукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культурної верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів.
Держава антів проіснувала три сторіччя - від кінця IV до початку VІІ ст. Вона впала під навалою тюркських племен аварів. Однак в середині VII ст. слов'яни почали звільнятися з-під влади завойовників. У процесі розкладу первіснообщинного ладу серед східних слов'ян формуються племінні союзи. Автор "Повісті временних літ" називає такі племена, від яких походять українці: поляни жили на правому березі Дніпра, біля Києва; сіверяни - над Десною і Сеймом; древляни - між Тетеревом і Прип'яттю; дуліби або бужани - вздовж Бугу (їх називали також волинянами); уличі - над Дністром і Бугом; тиверці - між Бугом і Прутом; білі хорвати - на Підкарпатті . Серед усіх українських племен провідне значення набувають поляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва "Русь".
У питанні походження етноніма "Русь" існує багато гіпотез. З них найважливіші дві: варязька і автохтонна. Перша базується на припущенні, що "руссю" фінни називали одне з племен норманів - шведів. Але М. С. Грушевський довів, що у Скандінавії ніколи не ототожнювали варягів з "руссю". Русь для них була чужою землею. Навпаки, існує багато підстав, щоб вважати, що назва "Русь" місцевого походження. Це доводять арабські джерела. Зокрема, сирійський письменник "псевдо-Захарій" вже у 555. р. згадує про "русь", "як рослий могутній народ", що жив приблизно в Придніпров'ї. Жодне східне джерело не ототожнювало русів із скандінавами. І в грецьких джерелах, з приводу нападу Русі на Царгород у 860 р., їх названо росами або скіфами, а не варягами, яких греки добре знали. Назви річок в Україні (Рось, Роска та ін.) також свідчать, що назва "Рось" місцевого походження. Пізніше, в XI - XII ст., термін "Русь" був синонімом Київського князівства.
Таким чином, стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого часу, і в даному процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції автохтонних народів - передусім антів, з іншого - культурні зв'язки з сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю й самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.
Культура, як відомо, є визначальним фактором формування і розвитку етносу. Саме у народній культурі (традиційному способі життя і виробництва, системі духовних, естетичних і етичних цінностей, мові тощо) знаходиться "генетичний код" етносу. Український етнокультурний масив існував у складі давньоруського народу як суперетнічної спільноти вже від початку утворення Київської держави і зберігав свої особливості протягом усього часу її існування .
Процес формування українського етносу зі своєю свідомістю та етнодиференційними ознаками прискорюється у другій половині XII ст., коли внаслідок феодальної роздробленості послаблюються доцентрові сили Київської держави та поглиблюються етнокультурні відмінності між Південною та Північною Руссю. Під 1187 роком в Іпатіївському літописі міститься перша згадка про Україну.
2. КУЛЬТУРА ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ РУСІ
В ІХ - Х ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава - Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, але й західноєвропейської цивілізації. Політичне об'єднання східнослов'янських і деяких неслов'янських племен сприяло їх етнічній консолідації, формуванню єдиної древньоруської народності, її культури. В лісовій зоні населення перейшло до орного землеробства, а в лісостеповій - до дво- і трипілля. У цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі. Вже у ІХ ст. Русь називали за її межами "Гардарікою", тобто "країною міст".
При розкопках стародавніх міст Києва, Галича, Чернігова, Володимира-Волинського та інших археологи знаходять велику кількість знарядь праці, особливо сільського господарства, костяних гребенів, прикрас з кольорових металів і скла, які відносяться до цієї епохи. Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза.
Слід підкреслити, що зміни в соціально-економічній і політичній сферах, які супроводжувались посиленням князівської влади, неминуче викликали зміни і в духовній сфері, насамперед, у релігії. Відомо, що в епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія - політеїзм (багатобожжя). Спочатку слов'яни приносили жертви "злим" і "добрим" духам ("упирям", берегиням), пізніше - Перуну - богу блискавки, Дажбогу - богу сонця. Жертви приносилися також озерам, рікам, колодязям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. У вересні особливо урочисто святкувалося свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт, на якому пробували "дари природи" - сир, мед, кашу тощо. На честь бога Велеса (Волоса) - покровителя худоби на початку січня випікали печиво у вигляді домашньої худоби, одягали маски тварин. Щороку 30 липня стародавні слов'яни відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів, когутів. Стародавні слов'яни глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина - бога вогню Сварожича.
З посиленням соціальної та майнової диференціації в середовищі населення Київської Русі язичницька релігія перестає виконувати об'єднуючу функцію між різними соціальними угрупованнями. Тому постало питання про заміну язичництва - християнською релігією, пройнятою ідеями монотеїзму, ієрархії святих, посмертної винагороди. Вона була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром у 988 р. ПрийняттяРуссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури, витоки якої сягають у глибоку давнину.
На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджується писемність, складаються моральні та правові норми, розвиваються архітектура, скульптура (особливо дерев'яна), спостерігаються зародки театралізованих вистав тощо.
Виникнення писемності у східних слов'ян, як і в інших народів, було зумовлене об'єктивними причинами, необхідністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки). Торгуючи з греками предки слов'ян застосовували предметні спроби передачі повідомлень ("черти" і "рези"), про які пізніше згадуватиме болгарський чорноризець Храбр в оповіданні "Про письмена". Арабський письменник Ібн-Фадлан записав у своїх подорожніх нотатках (початок Х ст.), що бачив написи по-руськи на окремих уламках дерева. Араб Ібн-ан-Надіма згадує, що руси десь у IX ст. мали письмена, які вирізували на дереві.
У "Паннонському житії" Константина Філософа (Кирила) (827-869 рр.) повідомляється, що під час поїздки в Хазарію він бачив "Євангеліє" і "Псалтир", написані руськими письменами. Ряд вчених припускають, що це була глаголиця - стародавній
Loading...

 
 

Цікаве