WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зародження театру. Усна народна творчість ХVІ – ХVІІ ст. - Реферат

Зародження театру. Усна народна творчість ХVІ – ХVІІ ст. - Реферат

одне від народу.
З Візантії перейняли ми ще дещо, що за корисних умов могло дати почин до розвитку драматичного мистецтва. Адже стара Візантія вже в V і VI вв. після Христа мала початки релігійної літургійної драми. Постали вони під впливом сект, що перші ввели в богослужіння драматичне оживлення та музику, чим єднали собі народні маси, так що православна церква пішла їхніми слідами і стала воювати тою самою зброєю.
Пізніше, під кінець XVI в., доходить до нас західноєвропейська релігійна драма, в якій у недовгому часі перевагу над латинською взяла народна мова. Ці драми виконувано спочатку по костьолах перед святами. У нас такі вистави особливо поширювали єзуїти. Отже, були там різдвяні драми, народний Ісуса і прихід пастирів, трьох царів, Ірода, вбивання вифлеємських дітей перед святом трьох царів, Христові муки у страстний тиждень. Із часом ці драми вибігли поза рами церковної суворості, поширюючи зміст явами з пастухами чи вояками, що мали більш реалістичний характер. Тоді духовенство почало виступати проти них і виперло драму з церкви до притвору, потім - до церковної огорожі, вкінці - поза огорожу. За драму взялися веселі братства, різні весельчаки, які вважали своїм головним завданням забавляти й розсмішувати народ. Щоб розвіяти томлячість та нудоту довгих розмов у релігійній драмі, її переплетувано драматичними сценами, жартами, анекдотами. Це були так звані інтермедії та інтерлюдії, котрі з часом дали початок новочасній комедії.
Про поширення і популярність тих народних драматичних вистав згадує не раз у своїх писаннях Іван Вишенський; у посланії до домніків він просто пише, що нові "філософи" не вміють читати церковні книги, а тільки "комедії строють і грають".
В тих інтермедіях та інтерлюдіях цілковито запанувала народна мова.
Десь у ХVІІ ст. в Україні з'являється ще одна постать носія сміхової культури і пересмішника найрізноманітніших форм серйозного, монументального і остаточного (це ж і про нього, цього пересмішника, писав Шевченко: "ти смієшся, а я - плачу..."). Це - мандрівний студент, мандрівний дяк (школяр, бурсак, спудей, бакаляр, миркач, канцелярист, недоук, пиворіз, горілкопивець, а по суті - потішник,голодранець, бешкетник, завзятий випивоха, любитель пива і браги, автор бурлеско-травестійних і сороміцьких творів, норовливий громило-дяк), тобто український вагант.
За Іваном Франком, "се тип, що витворився при Київській академії не раніше другої половини ХVІІ віку, а в ХVІІІ віці зробився характерним признаком Подніпрянської України, - елемент кочовий і цинічний, носитель усяких веселих і сороміцьких оповідань та пісень, скорий на вигадки і жарти, захланний на їду, а особливо на випивку. Се були невдачники академії, що осилили початкові науки, але не зуміли довести їх до кінця і добитись якоїсь посади і пішли в світ, хапаючись за що можна - за дяківство, за малярство, справу книжок, часто голодуючи та ніколи не покидаючи свого гумору. Їм завдячуємо, певно, значну часть тих гумористичних віршів про празники християнської церкви".
Початок театру припадає в нас на час культурно-національного руху кінця ХVІ і початку ХVІІ століть, що виник на Україні після сполучення її з Польщею 1569 р.
Це була причина великих змін у стосунках клас на Україні, що стала однині складовою частиною Польщі; українське панство щоб зберегти свої права, мусіло пристосуватися до нових умов і зріктися своєї мови та релігії, що були тоді ознакою національної приналежности.
Але загальний релігійний характер освіти того часу й те, що вона цілком була в руках духовенства, головним чином ченців, надали й школам того часу переважно релігійного характеру.
У католицьких школах тоді культивувалося шкільну драму, що прийшла з протестантських шкіл, заснованих гуманістами.
Отже, і в наших школах почалися шкільні, переважно релігійні, вистави на зразок єзуїтських. Найраніші згадки про театр на Україні сягають ще кінця ХVІ ст.
Найстарішими датованими драматичними сценами українською мовою писаними є дві інтермедії 1619 р. Написав їх поляк Якуб Гавваторович додатком до своєї ж п'єси польською мовою "Смерть Івана Хрестителя", складеної і виданої в Каменці Струмиловій у Галичині. Треба думати, що в Галичині взагалі з'явилися перші наші вистави.
До першої половини ХVІІ ст. належать і ще декілька недатованих, здебільшого неповних п'єс, як уривки про Архангелові віщання Марії, пролог та епілог з якоїсь різдвяної п'єси й інш. Від тридцятих років ХVІІ ст. є вже звістки й про вистави в Києві в свіжо-заснованій братством і реформованій Петром Могилою Києво-Могилянської колегії (пізніше академії). Ця школа, як відомо, зробилася в ХVІІ - ХVІІІ ст. осередком нашого старого театру. Більшість п'єс кінця ХVІІ ст. було написано і виставлено в її стінах.
Звісток про вистави у Могилянській колегії протягом ХVІІ ст. маємо не багато, бо бурхливі події часів Хмельниччини й епохи Руїни не сприяли культурній роботі. Тільки за часи гетьманування Мазепи, коли закінчились довголітні війни, в академії складають і виставляють драми. Важка політична атмосфера відбивала в київських професорів охоту влаштовувати вистави, бо, за тодішнім звичаєм, треба було співати панегіріки владі. Але, не відповідаючи новим вимогам і смаку пануючих верств, стара шкільна драма, про те, ще була довгий час популярна серед українського міщанства та селянства. Так звані "недоучені дяки" використовували в уривках старий шкільний репертуар і утворювали такі ж сцени в такому-ж дусі для народних вистав. Ці вистави відбувалися або в сільських дяківських школах або в хатах найзаможніших міщан чи селян. Те що старий український театр був театром духовним і шкільним до певної міри визначав його характер і форми, котрі протягом більш як 100 років мало змінилися: це була схоластична драма на релігійні теми, де тільки невеликою мірою відбилося тодішнє життя, і то переважно в комічнихінтерлюдіях. Протягом досить довгого свого життя стара українська драма не зробила великої еволюції, і пізніші п'єси формою часто ні в чому майже не відрізняються від п'єс давнішніх.
Ще за часів Відродження шкільні вистави визнано як могутній педагогічний засіб. Їх завели по своїх школах гуманісти, а звідти перейняли їх під час реакції і католицькі педагоги. Вони обрали для шкіл форму містерії, що найбільш відповідала їхній меті, бо була здавна драмою релігійною. Головною частиною шкільного театру були справжні спектаклі під час вакацій - різдвяних, великодніх чи весняних, або приурочених для урочистого випадку. До нас дійшло декілька редакцій вертепних п'єс: всі вони звичайно складаються з двох частин - духовної і світської. В першій показували свято Різдва Хрестового: народження його, поклоніння йому трьох царів, вбивство Іродом немовлят, нарешті смерть самого Ірода. Друга частина продовжувала першу, але в ній виступали представники різних верств населення, що раділи народженню Христа. Але цей зв'язок був тільки зовнішнім - тут просто йде низка побутових сцен, де кожна дійова особа виступала серед типових для неї обставин. Формою вертепна п'єса теж тісно зв'язана з шкільною оскільки духовна частина її має на собі виразні ознаки впливу давніх різдвяних п'єс, а світська шкільних інтермедій.
Школа тих часів була чи не єдиним осередком навколо якого гуртувалося все інтелектуальне життя нечисленної української інтелігенції і не даремно шкільні виступи та вистави відвідували сторонні "любителі наук" та всякі офіційні особи.
Шкільна драма дала матеріал і для зовсім народного театру кінця ХVІІ століття. Таким чином. Вплив шкільного театру поширився не тільки на учнів, а й далі. І хоч характер його був напів релігійний, але такими взагалі були інтелектуальні інтереси тієї епохи. Задовольняючи їх, шкільний театр сприяв взагалі духовному розвитку народу, прищеплюючи йому пошану і інтерес до освіти.
Отже, коли освіта на Україні в кінці ХVІІ ст. була набагато популярнішою в порівняні з іншими слов'янськими землями, що цьому аж дивувалися чужоземні мандрівники - то частина заслуги в цьому безперечно належить і старому шкільному театрові.
Loading...

 
 

Цікаве