WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості формування української культури в кінці XV і XVI ст. - Курсова робота

Особливості формування української культури в кінці XV і XVI ст. - Курсова робота

всі листи і позви писати, а не іншим язиком і слови" (розділ IV, арт. І). Наприклад, у бібліотеці короля Сигізмунда І були 22 книги руською мовою і лише одна польською [22, с.78]. В 1563-1572 (1577) рр. під впливом реформаційних ідей був перекладений Апостол. В XV і XVI ст. з'явився переклад з німецької збірки під назвою "Люцидарій" (або "Золотий бісер"). "Lucidarius" - одна з найпоширеніших в Європі народних енциклопедій. Джерелом її написання послужили твори латинських книжників XІI ст., в першу чергу церковного письменника Гонорія Августодонського [7, с.113]. В XV-XVIст. з'явився твір "Пренія життя і смерті", де висвітлюється проблема неминучості смерті та безсилля перед нею земної могутності. Тема суперечки людини зі смертю була популярною в часи пізнього Середньовіччя в усіх європейських країнах. В кінці XV ст. було зроблено руський переклад німецького вірша діалогу людини зі смертю, виданого в 1482-1492 рр. у Любеку Бартоломеєм Готаном [7, с.115].
В самостійне не етнічне суспільство українці остаточно перетворились в XVI ст. Центром його формування були землі Подніпров'я і Галицької Русі. [35]. Саме в цей час іноземні сучасники все частіше звертають увагу на Україну. В 1550 р. Михалон Литвин написав трактат " Про звичаї татар, литовців, московитів", де також описується побут українців. Він виданий в Базелі в 1615 р. на латині [7, с. 121]. У 1538 р. султан Сулейман ІІ Пишний писав польському королю про те, що Валахія межує із частиною польської землі, яка зветься Україною і є у культурному відношенні однією з найрозвинутіших у Європі [41]. А це частково дає відповідь на запитання, що стало непрохідним каменем для історичної науки, а саме, як українці зберегли національну окремість в умовах втрати державності наприкінці XV і XVI ст.
На деякий час в Україні центром культурно-освітнього руху була східна Волинь та західна частина Київщини. На цих землях носіями традицій освіти , окрім духовенства, виступали православні магнати. Культурні впливи в цьому регіоні мав Київський воєвода, князь, один з найвпливовіших руських вельмож, Константин-Василь Константинович Острозький (1526-1608). Завдяки його старанням культурним осередком виступив Острог. Серед шкіл, які заснував на Волині Острозький, найбільш відома Острозька академія, створена в 1576 р. В ній викладалися "сім вільних мистецтв": арифметика, астрономія, геометрія, граматика, діалектика, музика, риторика. Острозька академія стала першим в Україні навчальним закладом. Його ще називали "тримовний ліцей", "тримовна гімназія", "грецький колегіум", хоча це був колегіум слов'яно-греко-латинський [19, с.178]. Викладачами школи були: Герасим Смотрицький (перший ректор), Василь Суразький, Дем'ян Наливайко, Тимофій Михайлович, Кирило Лукаріс, Ян Лятос та декілька інших вчених з Греції із вищою західноєвропейською освітою. В 1576-1578 рр. К. Острозький заснував друкарні, школи, та літературно-науковий гурток. Викладання в Острозькій академії відбувалося на церковнослов'янській мові, до якої багато додавали українські слова, нерідко польські, латинські та грецькі. Острозька академія проіснувала 60 років. Вона стала зразком для інших шкіл. Так, наприклад, в 1588 р. єпископ Теодосій Лазовський зі своїм клиросом (капітулою) заснував у Володимирі греко-слов'янську школу і для викладання у ній грецької мови взяв двох бакалаврів із Острога. Крім академій князь Острозький заснував школу в Турові в 1572 р., Володимирі-Волинському - 1577 р., Слуцьку - 1580 р. [23, с. 842]. Таким чином, Острозька академія була першим навчальним закладом, який, не відходячи від засад грецького східного обряду, скористався із досягнень західноєвропейських освітніх традицій. Конкурування шкіл, які належали різним церквам, фактично вдосконалювало систему освіти в Україні. Вивчення латини відкривало шлях до європейських джерел освіти, сприяло поширенню книг польського, німецького, французького, італійського видання. Латинська освіченість підвищувала культурний рівень України, створювала передумови для успішної конкуренції української культури на міжнародній арені.
В XV-XVI ст.. в Україні було засновано протестантами чимало шкіл, в яких навчалося багато українців. Також значна їх кількість навчалася в єзуїтських школах де навчання велося за схоластичною системою на латинській мові. Не дивлячись на те, що вони намагалися покатоличити Українців, ці школи відіграли важливу роль у процесі взаємозбагачення західноєвропейської та української культур.
Розділ 3. Початок та розвиток книгодрукування на українських землях в кінці XV і XVI ст.
Невід ємно складовою частиною української культури є книгодрукування. Воно прискорило процеси розвитку літературної творчості і письменництва а також освіти.
Книги з кінця XV ст. вже не пишуться, а друкуються (так звані "биті книги"). У 1447 р. німець Йоганн Гутенберг почав друкувати їх металевими рухомими літерами. Однак є відомості, що ще до Гутенберга або одночасно з ним таким способом друкували голландець Л. Костер та бельгієць П. Валдфогель [25].
Існують наукові гіпотези й щодо виникнення книгодрукування в Україні. Дослідники вважають, що українська друкарня існувала ще до 1574 р. Одна із гіпотез пов'язана з іменем львівського міщанина Степана Дропана, який в 1463 р. відновив Онуфріївський монастир, заснований ще князем Левом. У документах пізнішого часу, зокрема XVII ст., є згадка про те, що в 1460 р. Степан Дропан подарував монастиреві власнудрукарню [19, с. 178]. В 1518 і 1571 р. друкарні заводять Константин Іванович та його син Константин-Василь Константинович Острозькі. До 1531 р. друкарні були в Києві та Острозі, як свідчать відомості, вміщені в описі київського намісництва 1787 року. В описі книг Словітського монастиря, який був складений у 1826 р., згадується ще шість дофедорівських видань. В акті 1588 р. знаходимо звернення Львівського братства до константинопольського патріарха Єремії ІІ: "Просим: постав клириков, образуй училище, возстанови типогрфію." Проте не виключено, що ці слова могли стосуватися вже друкарні І. Федорова. Але пізніше, в королівському привілеї 1592 р., було підтвердження, що братська друкарня давно існувала, і лише декілька років тому була реформована. Однак дане припущення спростовує польський дослідник Бандтке [36], який стверджував, що братство навмисно написало королю про існування друкарні, щоб полегшити отримання привілею [37]. Про привілей на друкарню свідчив Андрій Скульський в 1639 р. [26]. Д. Зубрицький твердив, що на надгробку Федорова було написано:"Своїм тщанієм друкуваніє занедбане обновив". Крім того І. Федоров, коли приїхав у Львів, знайшов вправних майстрів до друкарської техніки.
Перша слов'янська книга, надрукована глаголицею, з'явилась у Венеції в 1483 р. [22, с. 78]. Одним із переломних моментів у культурному житті України стала поява друкованих книг. Перші п'ять книг друкованих кириличним шрифтом старослов'янською мовою вийшли 1491 р. в краківській друкарні німця з Нойштадту Швайпольта Фіоля [3, с.13]. Він вперше застосував двоколірний друк у своїх книгах. Починаючи з 1517 року в Празі, а з 1525 року у Вільно друкарством займався Франциск Скорина. Його книги за рівнем художнього оформлення були вищими за всі попередні слов'янські взірці [27]. Першодруки білоруса відкрили шлях використанню протестантської літератури на українських землях. Це сприяло проникненню наукової літератури із
Loading...

 
 

Цікаве