WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Особливості формування української культури в кінці XV і XVI ст. - Курсова робота

Особливості формування української культури в кінці XV і XVI ст. - Курсова робота

націоналістичного руху проти полонізації
1.1.Шляхи Відродження української землі
Складним питанням було би те, яким чином українці зібрали сили для культурно-політичного піднесення XVI-XVII ст., якби ми не взяли до уваги характер владних та економічних відносин тієї пори.
Через Польщу Україна була втягнута в активну господарську і торговельну діяльність Європи в XVIст. Купці України-Русі торгували з Молдовою, Туреччиною, Кримом. До кінця XV ст. східні торговельні шляхи йшли, головним чином, до кримських колоній італійців [19, с. 146]. Це давало можливість культурі Відродження поступово проникати на українські землі. Ще одним зв'язком або, інакше кажучи, вікном у Європу був Гданський порт. Через нього йшов потік сільськогосподарської продукції, хліба та інших товарів, а разом з тим відбувався і культурний обмін.
Великі торговельні міста сприяли поширенню культури Ренесансу із Європи на українські землі. До першої п'ятірки міст з населенням кількістю 8-10 тис. чоловік у XVI ст. входили: Київ, Львів, Кам'янець, Луцьк, Острог, та й то разом із передмістями. Найбільшим торговельним та культурним центром України залишався Львів. Після пожежі 1527 р. він відбудовувався наново. На ярмарки приїжджали купці з усіх країн. Вони прибували в це місто як до торговельного складу з усієї Європи та Азії. Найбільше було греків, турків, вірмен, татар, молдаван, мадяр, німців, італійців. Так, в XVI ст. через тісні торговельні контакти з рядом країн Центральної Європи вплив мистецтва Відродження проник в західноукраїнські землі (будинки на площі Ринок у Львові). Магдебурзьке право було однією з форм німецької організації міського й ремісничого життя в Україні. Воно стало провідником впливів Ренесансу з Німеччини. Там Відродження почалось на межі XV-XVI ст. і тривало до 1530-1540 рр. Ще одним провідником італійського Ренесансу в Східну Європу в XVст. був двір угорського короля Матьяша Хуньяди (Корвина), де працювали італійські майстри [32, с. 142]. Королева Ізабелла, вдова Яна Заполія - короля східної Угорщини - в подяку за гостинний прийом її у Львові, разом зі своїм сином Яном Сигізмундом видала диплом львівським купцям, що звільняв їх в Угорщині від усіх митних податків [15].
В Ярославі, крім купців з Близького Сходу з'їжджалися й купці з Італії. Польща була вагомим центром культури та мистецтва Відродження. Важливою умовою розвитку української культури середньовіччя мали торгово-економічні відносини. Розвиток торгівлі давав можливість гуманістичним ідеям проникати з Європи в Україну. Зв язаність Української економіки з європейською робило її вагомим чинником у формуванні нового типу суспільних відносин.
Розділ 2. Становище церкви та освіти на українських землях
У XV ст. східна церква переживала глибоку кризу, пов'язану із втратою Візантією її політичних та культурних позицій, а потім і повного завоювання Балкан імперією Османів. Реально в межах Речі Посполитої влада над церквою належала королю та великому князю, київські митрополити жили в Москві, під опікою царя [19, с. 170]. Де-факто католицька церква контролювала православну. Костьоли будуються чернецькими орденами - домініканцями, бернардинами, францисканцями, пізніше єзуїтами (в Польщі єзуїти з'явилися 1560 р. - Я.Б.) в дусі Ренесансу (костьол бернардинців, архітектор П. Римлянин, А. Прихильний) [33].
В кінці XVст. дітей знаті починають вчити за кордоном. Імена з характеристикою Ruthenus, Roxolanus, Rossicus, Le Russia зустрічаються у Віттенберзі, Ґрайфсвальді, Ростоці, Базелі, Парижі, Болоньї, Падуї, Вюртемберзі, Нюрнберзі, Гейдельберзі, Галлі, Лейпцигу, Празі, Оломунці, Сорбоні, Відні і, звичайно, насамперед, у Кракові, в Яґєллонському університеті. На думку літературознавця Григорія Нудьги, тільки з Галича вчились в різних університетах понад 200 студентів. В джерелах знаходимо звістку, що в Краківському Яґєллонському університеті в 1424 р. навчався перший студент з Галича, а в 1498 р. інший з Коломиї [5, с. 152]. Там же в 1434 р. вчилися "Іван Петрович з Глухова", в 1466 р. - "Дмитро Степанович з Києва" [19, с. 173]. З кафедр європейських університетів гуманісти українського походження розвивали свою діяльність у самій Польщі та на Заході [29]. Доказом того, що вище перелічені імена Ruthenus та ін., належать саме українцям, слугує те, що в історичних джерелах XIV ст. з'являється ще одна назва України - "Мала Русь". Так спочатку називалась Галицько-Волинська земля, а пізніше і Придніпров'я, ця назва дістала поширення серед народу [34]. Бібліотека Мазарині містить рукописний атлас (єдиний в світі) французького моряка першої половини XVI ст. De Testie. Тут Україна зветься Русою, в яку входить і Волинь, і Поділля, і Галичина. Мешканці в легенді зазначені "Руськими", відмінними від Московитів і Поляків [13, с. 244].
В кінці XV і XVІ ст. Україна бере активну участь в культурному обміні з іншими країнами Європи. На початку XVI ст. українці постійно зустрічаються вже на професорських посадах поза межами Русі-України. Протягом XV-XVI ст. в Україну приїздило чимало освічених людей з Польщі, Чехії, Німеччини, Італії: італійці Тедальді, Пимп Буонароті Калімаха, німець Венедикт Гербст [22, с. 88], поляки Ян Лятос, Кирило Лукаріс. З досліджень в Національній Бібліотеці в Парижі Ілька Борщака, відомо про існування невиданого рукопису на італійській мові про Берестечко (Ital. 1494 р.), про українців в Сорбоні [13, с. 243]. Наведені вище факти є переконливими свідченнями про активну участь України в культурно-історичному процесі Європи в кінці XV-XVI ст.
Першим українцем на професорській посаді був Юрій Дрогобич (нар. в м. Котормак, бл. 1450-1494 рр.). Син дрогобицького ремісника, після Краківського університету вчився в Італії, був доктором медицини і філософії в Болоньї і Кракові, надрукував книжку "Прогностичні судження" в Римі, серед його краківських студентів - Миколай Копернік. Павло Русин (бл. 1470-1517 рр.), лемко, родом із Кросна, учився в Ґрайфсвальді, був професором у Кракові. Він видавав і коментував твори Овідія, Персія - римського поета, що писав моралістичні сатири, проникнуті ідеями стоїків - Сенеки - філософа-стоїка, вихователя і радника імператора Нерона. В Польщі працював такожГригорій Чуй (бл. 1523-1573 рр.), син самборського шевця, автор поем, панегіриків, еклог; Григорій Тичина (Тичинський) з м. Тичин на Галичині; Іван Туробінський. Станіслав Оріховський (іноді зустрічається польський варіант Ожеховський - Я.Б.) (1513-1566 рр.) був письменником неспокійної вдачі, сучасники називали його "рутенським Демосфеном". Оріховський вчився після Кракова та Відня в Німеччині і навіть жив у сім'ї Лютера [19, с 174]. Антитурецькі памфлети С. Оріховського мали європейське визнання і популярність, видавалися на польській та латинській мовах в Кракові, Базелі, Римі, Венеції, Франкфурті. До цієї ж літературної когорти належить поет Себастіан Фабіан Кленович (Кльонович, 1545-1608 рр.). Він, на думку В. Шевчука, родом із Львівських вірмен, автор знаменитої тоді поеми "Роксоланія".
Отже, XV-XVI ст. характеризується наступом в Україні католицької церкви на православну. Причиною втрати православною церквою свого впливу було те, що вона поступалася перед католицькою своєю освітою. Боротьбу за піднесення Православної Церкви в XVI ст. повели собори і братства.
В цих умовах українська молодь активно здобуває освіту в західноєвропейських навчальних
Loading...

 
 

Цікаве