WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Мистецтво макіяжу в Україні (науковий реферат) - Реферат

Мистецтво макіяжу в Україні (науковий реферат) - Реферат

Розріз пазухи був по центру або збоку. Вишивалися груди, манжети, комір, іноді поділ. Подекуди вдягали косоворотки. У більшості районів сорочку носили навипуск і підперізували плетеним чи звитим паском червоного або синього кольору з китицями. Штани у XIX ст. були широкі, з вибій-частого полотна, з ромбовидною вставкою між холошами. Пізніше їх починають шити з фабричних тканин (сукна, пестряді) і значно вужчими.
Обов'язковою в чоловічому костюмі Донеччини була жилетка, що вдягалася на сорочку. У XX ст. в деяких селах з'являються костюми-трійки.
Традиційний верхній чоловічий одяг - свита до вусів (до фондів). Побутувала також чинарказ фабричної тканини, відрізна по лінії талії, з густими зборами й стоячим коміром. Носили й куцини, подібні за кроєм до чинарки, але значно коротші, а також венгерки довжиною до колін.
Чоловічі кожухи були здебільшого відрізними по лінії талії, зі зборами. У сильний холод одягали довгі широкі тулупи з великим коміром, що закривав плечі. В негоду напинали сіряк із кобкою чи кобеняк-кирею з відлогою.
Головні убори чоловіків - хутряні шапки конусоподібної заокругленої форми, влітку - брилі. У XX ст. з'являються шапки-вушанки, картузи. Стриглися чоловіки нетрадиційно - під бобика, під польку.
Взуттям були чоботи-вмтяжкм, постоли-чарухи, подекуди - личаки прямого плетіння, дерев'яники (підошва дерев'яна, верх шкіряний). На початку XX ст. поширюються чоботи-бутилки та галоші.
За характером убрання центральні степові райони виділяються в окремий комплекс, який, утім, не є однорідним: скажімо, костюм території сучасної Дніпропетровщини тяжіє до Донеччини, Полтавщини, Харківщини, а сучасної Кіровоградщини - до Черкащини та Поділля.
Комплекс жіночого одягу включав сорочку зі вставками або до талійки (до гестки, до плечок) - додільну або до підтички. На сорочках зі вставками у місці зшиву вставки зі станом та коміром, а в сорочках до талійки в місці пришиву стану до кокетки робилися численні дрібні складки (пухлики, занизки). Сорочки до талійки мали квадратний, рідше - овальний виріз горловини. Пазуху прорізали посередині чи збоку. Якщо каре було великим, застібки не робили. Під рукавами вставлялися ластки. Призбирані низи рукавів називали чохлами (рясна оборка) або манкетами (вузька обшивка). Вишивалися вставки, комір, кокетка, рукави, поділ. Колорит вишивки - червоно-чорний, із початку XX ст.- частіше поліхромний. Носили сорочку з напуском, підперізуючи поя-сом-окравкою - червоним у" дівчат та зеленим у жінок.
Традиційний жіночий поясний одяг - дергу, плахту, запаску - на-прикінці XIX ст. поступово витісняють широкі спідниці з фабричних тканин. Шилися вони у складку або призбирувалися біля пояса, застібалися на ґудзик або зав'язувалися поворозками. Довжина спідниць - до кісточок. У західніших районах (колишня Єлисаветградщина) на поділ спідниць нашивали смуги іншої тканини (найчастіше плису) - бійо або прострочували складочки (залужки); низ подола підшивали (підбійка, лиштва), іноді вздовж нього нашивали так звану щіточку. Подекуди жінки вдягали декілька спідниць, щоб надати фігурі пишності. Фартухи шили пере-важно з білого полотна, особливо святкові. Вони були коротші за спідницю на 20-ЗО см. Знизу робилася оборка (шлярка). Оздоблювалися фартухи ви-шивкою, мережкою, мереживом. Особливістю цього виду вбрання у степових районах були вишиті різнокольоровими нитками китиці, які пришивалися до поворозок.
Нагрудним жіночим одягом були корсетки, безрукавки-карась, різні кофти. Корсетки шили з атласу, парчі, ситцю, до вусів, із чотирикутним викотом. Карась являв собою корсетку з дуже широкими полами (на Донеччині карасик, навпаки, був досить короткий). Подекуди траплялися сарафани. На початку XX ст. поширюються безрукавки з прямою або приталеною спинкою, а також безрукавки-ванникм, що виконували роль білизни (ліфа). У той же час починають носити кофти-бебешки, оздоблені оборочками, особливо на грудях. Кофта типу підмостону шилась зі складками в талії, на кокетці. На відміну від інших кофт вона була з глибоким заходом. Такі види одягу, як бурмоси, сачки, баски, шили також переважно з фабричних тканин. Бурмоси були прямоспинні, з маленьким стоячим комірцем, по лінії талії робилося декілька поперечних рядків ви-шивки. Розширений донизу сачок мав виложистий комір та косі кишені. У баски на спині від лінії талії робилися три складки. У 20-х роках з'являються парочки (кофта і спідниця). Утепленим нагрудним одягом на ваті, який шився з купованих тканин, були юпки (юпанки, юпаночки). Всі вони мали подібний крій, але вирізнялися довжиною. Найкоротшими були юпаночки - ледь нижче стегон, подібні до куцин Донеччини. Носили також прямоспинні короткі ватянки, що нагадують сучасні фуфайки.
Верхній жіночий одяг - Свити та юпки з домашнього сукна темного кольору, з невідрізною спинкою і кількома зустрічними складками, що спадали від талії у вигляді фалд. Ззаду на талії подекуди нашивали кольорові трикутники - червоні очі. Поли, комір, низи рукавів обшивали тасьмою. Свита-полька була розклешеною донизу за рахунок клинів, зі стоячим коміром і накладними кишенями. Так звану пальтисанку шили з фабричної тканини, на ваті, з розширеними полами. Взимку носили кожу-шанки з ватяним станом, криті фабричною тканиною, відрізні по лінії талії та з рясними зборами. Вище від них пришивали пасок та обтягнуті червоною шкірою ґудзики. Комір був стоячий, із хутра. Поли й рукави обшивали смушком - обложкою.
Жіночі головні убори цієї зони нам уже відомі. Це насамперед ситцевий очіпок-збірник, що вдягався під хустку. Літні жінки носили ватяний очіпок з одним рогом - горботку. Хустки були вовняні або напіввовняні, барвисті, з бахромою, влітку з більш легких і світлих тканин. Характерним для колишньої Катеринославщини був звужений з боків капор червоного кольору, оздоблений темним плисом із квіткою. Під капором жінки закручували волосся в коронку. Пізніше жінки й дівчата починають носити куповані шарфи.
Комплекс чоловічого вбрання Центрального Степу в цілому збігається з одягом Донеччини, відрізняючись лише деякими деталями. Серед них зазначимо більше для українців, так само як звичка виставляти з-під шапки чуба. Восени й взимку серед чоловіцтва побутують короткі напівпальта з косими кишенями.
Цікаво, що незважаючи на сумісне проживання у кримських селах українців і росіян їхній одяг багато в чому різний. Росіянки старшого покоління полюбляють вузькі спідниці, сукні, сарафани. На відміну від українок, які шиють нижні сорочки за традицією з рукавами, росіянки роблять їх на бретельках. Тканини для верхнього одягу російські жінки використовують здебільшого однотонні, темних кольорів, українки ж надають перевагу яскравим. Окрім того, якщо українки носять кофти й безрукавки, то часто шиють їх самі, тоді як росіянки вибирають переважно куповані.
Loading...

 
 

Цікаве