WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Мистецтво макіяжу в Україні (науковий реферат) - Реферат

Мистецтво макіяжу в Україні (науковий реферат) - Реферат

у поляків, болгар і словаків. Верхня частина сорочки збиралася довкола шиї та викінчувалася коміром - обшивкою.
Побутували також сорочки з підтичкою, суцільні з розрізом на плечах і зібрані при шиї, сорочки-волошки на кокетці, сорочки з брижами, подібні до ківських.
Обгортка (опинка) Східного Закарпаття аналогічна буковинській, покутській та наддністрянській. Це виткане з вовни чинуватим переплетенням тонке видовжене прямокутне полотнище. Запаски ткали також чинуватим переплетенням (ромби, смерічки), укладали глибокими поздовжніми зборами або густорясували. Із трьох боків вони викінчувалися кольоровою волічкою (косицею), а до верхніх кінців прикріплювалися тороки. Розмір запасок звичайно 80х60 см. Основа робилася з тонкого щільного прядива одного кольору (чорного, червоного), а поробок - із різнокольорових ниток, іноді металевих. Святкові запаски ткалися сухозлоттю - металевою ниткою сріблястого або золотавого кольору.
Для південно-західних районів характерний комплекс жіночого одягу з платом, який закривав сорочку лише спереду. Сорочку і плат підперізували вовняним тканим поясом. Плати переважно були з чорного або темно-вишне-вого сатину, що приємно контрастувало з білим кольором сорочки.
Кептарі Закарпаття визначалися різноманітністю. Найдовші, майже до колін, називалися гуцуляки або, як і у Прикарпатті, цурканки. їх облямовували хутром, оздоблювали цяточками й вишивкою. Кептарі були насичених кольорів, декорувалися рослинним орнаментом із волічки, аплікаціями, нашивками, плетінкою з кольорового сап'яну. Колорит такого декору здебільшого поліхромний: нитки вживалися зелені, синьо-червоні, жовті.
Жіночий верхній одяг - сіряки та кожушки - не відрізнявся від чоловічого. Оригінальним убранням була гуня з ворсистого сірого чи білого сукна з імітацією рукавів.
Комплекс жіночого вбрання доповнювався в'язаними нарукавниками - нараквицями. їх носили поверх рукавів сорочок або під ними. Крім в'язаних нарукавників, узимку вживалися шкіряні. Обов'язковим атрибутом були й торбинки - тайстри.
Дівчата заплітали волосся у дві коси (плетіна) або у дрібні косички (дрібушки). На голову вдягали луб'яні обручі з нашитими монетами, вінки й жмутки штучних квітів (косиці).
Широко побутували різноманітні прикраси, навіть чоловіки носили в одному вусі сережку -ковтку. Пальці прикрашали перснями (рукавинами), обручками.
Чоловічий костюм закарпатців складали довгі поликові сорочки, вузькі полотняні або суконні штани без з'єднуючої холоші вставки, а також широкі штани типу словацьких та угорських. Верхнім одягом, як знаємо, слугували піджакоподібний сіряк та короткий кожушок. Оригінальним видом убрання був довгий прямоспинний безрукавний кожух - губа.
Південь. Костюм населення південної частини України - наслідок взаємодії культур українського, російського, молдавського та інших народів, що заселяли край. Крім того, на ньому відчутніше позначився вплив міста. Поряд із традиційним убранням чоловіки тут досить рано почали носити верхні сорочки, косоворотки, пальта, піджаки, картузи, черевики; жінки - фабричні спідниці, кофточки, блузки, шалі, капелюшки. Дівчата зачісували волосся найчастіше по-міському.
Виходячи з локальних особливостей традиційного вбрання у цьому регіоні можна виділити декілька зон, основні з яких ми й розглянемо. По-перше, це Донбас із суміжними територіями Запоріжжя та Приазов'я (загально назвемо цю зону Донеччиною); по-друге, це місцевості обабіч середньої та нижньої течії Дніпра (нинішні Дніпропетровщина й частково Кіровоградщина) - типовий український Степ; і, по-третє, це така своєрідна зона, як Крим.
Традиційні жіночі сорочки Донеччини - з прямими вставками, пришитими по основі (з лиштовочками), з підтичкою або додільні. Низи рукавів збиралися на нитку, іноді пришивали оборки - чохли. Вишивка сорочок - біла або червоно-чорна; вишивалися рукави, вставки, іноді поділ та комір. Наприкінці XIX ст. поширюються сорочки до гестки, до талійки (на кокетці) - переважно з фабричного полотна.
Поясним одягом слугували обгортка та дерга чорного кольору з вузькою кольоровою смужкою. Плахти носили лише в деяких селах. Пізніше на зміну цим видам убрання приходять вовняні (кашемірові) або з кубового ситцю рясні спідниці (кількість пілок сягала дев'яти), а також спідниці з оборкою, пришитою до подолу. Фартухи, які називалися тут попередницями чи запонами, були двох видів: із грудинкою та на паску; перший здебільшого правив за робочий одяг, другий був святковим. Фартухи з грудинкою шили з темної дешевої фабричної тканини, іноді зі скромною обшивкою іасьмою. Фартухи на паску робили з білого полотна й обов'яз-ково прикрашали вишивкою, мережкою або мереживом.
Нагрудним жіночим одягом були короткі безрукавки з фабричної тканини, прямого крою або в талію; корсетки до вусів із невідрізною спинкою; карасики, аналогічні за кроєм корсеткам, але значно коротші, і їхні поли не заходили одна за одну.
На початку XX ст. з'являються короткі кофти-бебешки, подібні до харківських матросок чи полтавських підрманців. Бебешки шили з фабричних тканин із кокеткою. На грудях та спинці
біля кокетки робили численні збори. Застібка розміщувалася по лінії плечового шва уздовж пройми рукава. Носили й легкі бавовняні кофти, а подекуди - так звану парочку: кофту й спідницю з однієї тканини.
Утепленим нагрудним одягом були сачки в талію, прямоспинні баски, козакини на ваті - прямоспинні або до вусів. Із початку XX ст. поширюються короткі москвички на ваті, пошиті в талію.
Верхнє жіноче вбрання - білі, а пізніше сірі свити з саморобного сукна до вусів. Коротка свита звалася куциною. Носили також юпки в талію з фабричної тканини, на ваті, з розширеним клинами подолом. На початку XX ст. набули поширення довгі широкополі холодайки на ваті та аналогічні за кроєм прикорочені ватянки. Взимку одягали кожухи з фандами, або до вусів. Згодом почали носити короткі полушубки прямого крою. Функцію плаща виконував бурнус - довгий широкополий одяг із грубої фабричної тканини.
Очіпок на Донеччині повсюдно вдягали під намітку. Наприкінці XIX ст. замість неї голову почали пов'язувати хусткою. В холодну пору року носили вовняні або напіввовняні хустки, в теплу погоду - з легких фабричних матеріалів, барвисті або білі. Очіпки шили переважно з парчі у вигляді круглої шапочки з вушками (подібні до харківських). Пізніше поширюються очіпки з ситцю - на мотузках. Носили також капери, аналогічні капорам Харківщини.
Дівчата заплітали волосся в одну, іноді у дві коси зі стрічками, на свята вдягали вінки з живих або штучних квітів. Пов'язувались яскравими хустками. Взуттям слугували чоботи (переважно чорні, в деяких районах - кольорові), постоли-чарухи, черевики, а також високі гетри та черевики на резинках.
Чоловічий одяг - тунікоподібні сорочки або на кокетці, зі стоячим або виложистим коміром, рукави викінчувалися манжетами чи вільно.
Loading...

 
 

Цікаве