WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Мистецтво макіяжу в Україні (науковий реферат) - Реферат

Мистецтво макіяжу в Україні (науковий реферат) - Реферат

покоління. Триваліше, порівняно з іншими районами України, побутування в Карпатах традиційних народних промислів та ремесел забезпечило величезне розмаїття неповторного етнографічного матеріалу, на жаль, недостатньо вивченого й до сьогодні.
В окремий комплекс можна виділити одяг населення гірських районів Карпат. Своєрідністю визначався костюм гуцулів,в якому зберігалося багато архаїчних рис. Чоловіча сорочка була тунікоподібною, з характерною вишивкою на з'єднанні рукавів зі станом. Носили її навипуск, підперізуючи широким шкіряним поясом (чересом) із металевими прикрасами та орнаментальним тисненням. Штани шилися з білого полотна (покрениці), кольорового сукна (крашениці) або білого сукна (гачі). Холоші знизу іноді закочувались і вишивались. Найвідоміші елементи костюма гуцу-лів - кептар і сердак (прямоспинний короткий піджак із домашнього сукна темного кольору, з бічними клинами або без них). Зверху вдягалася прямоспинна довга манта з пелериною. Плечовий та верхній одяг у гуцулів густо оздоблювався вишивкою, аплікаціями. Чоловіки пов'язували шию хусткою, а волосся підрізали спереду. З головних уборів поширені були облямована хутром шапка й хутряна вушанка. Влітку в багатьох місцевостях чоловіки вдягали пояркові брилі-кресаш, оздоблені півнячим пір'ям. Характерним взуттям були постоли, що вдягались на онучі або панчохи з домотканого сукна (капці). Молодь носила й чоботи.
Не розлучалися гуцули зі шкіряною, прикрашеною тисненням та мід-ними бляшками торбинкою, яку вішали через плече (тобівка, бесаги), порохівницею (перехресниця) й гопірцем.
Чоловіки, як і жінки, прикрашали себе намистом із плодів, у яке іноді вплітали мідні ґудзики, а також браслетами, мідними ланцюжками-регя.зялш. Ретязі з хрестиками одягали на шию, ними скріплювали поли сердака, коли його накидали на плечі, на них підвіигували до пояса люльку. Носили також персні з пірамідальними горбками.
Сорочка гуцулок була з прямим поликом і вузенькою обшивкою при шиї. Заміжні жінки одягали одну або дві смугасті запаски, дівчата - спідниці. Жіночі кептар і сердак не відрізнялися від чоловічих. Крім того, жінки носили також сердак на хутрі й короткий кожушок. Святковим жіночим одягом була гугля - плащоподібна накидка з вовняної тканини.
У гуцулів заплітали коси не тільки дівчата, а й заміжні жінки. Дівчата вплітали у волосся також штучні коси з конопель або гарусу. Дівоче вбрання голови було, як правило, вінкоподібне зокрема, тут носили старовинне чільце - нанизані на дротик або ремінець мідні пластинки у формі маленьких стручків чи пелюсток. У заміжніх жінок побутувала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугу хусткою. На свята одягали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди - нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллю мідні дротики; гердан - плаский ланцюжок подібний до ажурного коміра: ковтки - низані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки з підвісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразок браслетів, сплетених із різнокольорово вовни), персні. За взуття для всього жіноцтва правили постоли, які в свят; вдягали з панчохами (капчурами), а для дівчат - ще й чоботи. Жінки носили но гавиці - доколінниці.
Особливостями лемківського чоловічого комплексу були сорочка з розрізом на спині, яка заправіялася в штани, та чуганя - суконний плащоподібний одяг із довгою пелериною та імітацією рукавів, що одягався наопашки.
Сорочка бойків також мала розріз на спині. Їхній сердак, як і лемківський нагадував свиту. У бойків ще на початку XX ст. траплялася хутряна безрукака - бунда, один бік якої був незашиті і зав'язувався ремінцями. Чсловіки-бойки подекуди заплітали-волосся у дві коси.
Взагалі в одязі бойків та лемків чимало спільного з гуцулами. Чоловіки всіх зазначених груп носили короткий верхній одяг типу сердака або піджака, подібні до кептаря безрукавки з тканини - лейбики, катанки. Поширений був також одяг типу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (сірманя у лемків, сіряк у бойків).
Для бойківчанок характерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та з розрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивалися на грудях півколом на зразок намиста. Спідниці шили з білого полотна або вибійки, рясно призбирували й вишивали. З-під очіпка заміжні жінки випускали о боках кучерики, які іноді згортали у скрутні. На свята волосся розпускали, а а голову одягали білу хустку.
Лемківчанки носили також додільну і зборами сорочку зі розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг - шубу, пошиту в талію й покриту фабричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком, зверху накидався обрус (тип рушника).
Традиційне вбрання населення Прикарпаття - буковинців і покутян - багато в чому подібне до вже розглянутого нами наддністрянського варіанта подільського одягу й тому не потребує детального опису. Доцільніше зупинитися на найбільш характерних особливостях тутешнього народного ткацтва, крою деяких видів убрання, його декоративного оформлення тощо.
Оригінальним був жіночий поясний одяг Прикарпаття - опинки, горбочки (горбатки), фоти, запаски. Тканину для опинки робили чорного кольору з рідко розташованими вертикальними вузькими червоно-зеленими смугами. Центральна частина (на спинці) була суцільно чорною, а верхня й нижня закінчувалися широкою червоною смугою. Запаскою в І деяких районах називався аналогічний опинці поясний одяг, але рівномірно затканий вертикальними кольоровими смугами. Запаску носили і жінки, і дів-чата, але на весілля молода обов'язково одягала опинку. Носили її, підтикаючи один бік під пояс, причому жінки закочували один бік, а дівчата - інший. Широко побутували майже до нашого часу святкові горботки, чорне тло яких було щільно заткане багатокольоровим орнаментом, а по низу йшла широка червона смуга. Горботкою обгортали фігуру (впе-різувались) у півтора обхвати, верхній лівий кут підіймали і підтикали під пояс. Малюнок одного краю горботки ткався на лице, а другого - навиворіт (аналогічно центральноукраїнській плахті), аби при закочуванні малюнок був однаковий. Якщо на свята закочували один бік горботки, то в будень - обидва. Щодо фоти, то для неї характерне не чорне, а червоне тло, заткане дрібними вертикальними смугами чорного, зеленого і жовтого кольорів; по низу йшла широка горизонтальна орнаментована смуга. Складне скісне ткацтво, гра вертикальних та горизонтальних смуг фоти й запаски, які но-сили разом,- усе це надавало неповторності одягу покутянок.
Локальна своєрідність притаманна й кроєві сорочок. Саме на Прикарпатті широко побутувала реліктова тунікоподібна жіноча сорочка, яка у кожній місцевості мала свою композиційну побудову.
Loading...

 
 

Цікаве