WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Чи вміємо ми спілкуватись? - Реферат

Чи вміємо ми спілкуватись? - Реферат


Реферат на тему:
Чи вміємо ми спілкуватись?
Чи вміємо ми спілкуватись? Упевнена, що всі скажуть:"Так, звичайно." Але в якій формі проходить це спілкування? Найчастіше це просто розмова, обмін інформацією. У той же час, усім відомо, що поняття СПІЛКУВАННЯ набагато ширше, ніж наше звичайне:"Привіт!" - "Бувай".
Якщо заглянути в минуле, то нам, що вважають себе сучасними людьми , стане просто соромно. Адже люди вже починаючи з XVI-XVII століть спілкувалися на такому високому рівні, що нам і не снилося. Зараз ми виправдуємося перед самими собою, мовляв "скажене століття, нам і присісти ніколи не те що поговорити". І, утішаючи себе цією думкою, продовжуємо спілкуватися на тому ж низькому рівні.
Припускаючи, що "умію спілкуватися" означає "умію правильно спілкуватися", а тільки так і треба розуміти поставлене питання, то відповідь на нього можна вважати, як недостатньо скромну. Хоча мова і відіграє величезну роль у спілкуванні людей, але всі прекрасно знають, що людям, наприклад, які люблять, не потрібні слова, щоб виражати свої почуття, думки. Їм цілком достатньо бачити один одного. Цей факт має своє підтвердження в романі Л.Толстого "Анна Кореніна" у сцені пояснення Кіті і Левіна, коли вони, не вимовляючи ні слова, пишуть крейдою на зеленому сукні столика для карткових ігор лише початкові букви слів, що складають дуже складні за змістом і синтаксисом речення.
Також, величезне значення в спілкуванні між людьми має міміка співрозмовників. Чи не доводилося Вам самим спілкуватися з ким-небудь за допомогою поглядів, жестів? Звичайно, доводилося! Але якщо Ви розуміли один одного, виходить, це розуміння було результатом дуже складної роботи.
Крім того, потрібно не тільки говорити зі співрозмовником (жестикулювати, вимовляти слова, писати початкові букви слів), але і розуміти його жести, погляди. Якщо у Вас і це вийшло, то Вам залишилася зовсім мало: щоб співрозмовник розумів Вас. Здавалося б, якщо відповідає значить розуміє. При всій простоті це не завжди так. Коли вчені намагаються пояснити якесь явище чи факт, вони розкладають його на складові частини, а потім докладно описують кожну з них. Виходить досить докладний опис, розкладений "по поличках". Так і ми спробуємо розкласти спілкування на частини і, розібравши, описати їх.
Отже, процес спілкування, комунікації. По-перше, він складається безпосередньо із самого акту спілкування, комунікації, у якому беруть участь самі комуніканти, що спілкуються. Причому в нормальному випадку їх має бути не менше двох. По-друге, комуніканти повинні виконувати дію, яку ми і називаємо спілкуванням, тобто робити щось (говорити, жестикулювати, дозволяти "читати" по обличчю, що свідчить, наприклад, про емоції, які переживаються у зв'язку з тим, що повідомляється). По-третє, повідомлення характеризується якимось змістом, якоюсь формою і смислом. Це не одне і те саме. Припустимо, що хтось (скажімо, молода людина) підносить комусь (знайомій дівчині) букет жовтих тюльпанів. І робить він це незвичайно: без посмішки, з відчуженим виразом обличчя. За формою (промовляючи: "Візьми, будь-ласка, квіти від мене") все тут стилістично, граматично і по етикету коректно. "Передача чи вручення квітів" цілком може бути в загальному оцінена позитивно. Але зміст особливий: "юнак розлучається з дівчиною". Згадайте, що обличчя його було серйозним, а тюльпани були жовті (здавна жовтий колір символ розлуки) . Зрозуміло, справжній с м и с л реального комунікативного акта такого роду може бути й інший, якщо юнак зумів дістати тільки жовті тюльпани взагалі не знав, що жовтий колір це символ. Непривітний вираз обличчя може бути зумовлений обставинами, що не мають ніякого відношення до побачення. Важливо було тільки навести приклад можливого в цій ситуації с м и с л у , показати, чим с м и с л може відрізнятися і від з м і с т у, і від ф о р м ы конкретного комунікативного акту.
Необхідно, далі визначити в кожному конкретному комунікативному акті канал зв'язку. При розмові по телефоні таким каналом є органи мови і слуху; у такому випадку говорять про аудіо-вербальний (слухословесний) канал, простіше про слуховий канал. Форма і зміст листа сприймаються по зоровому (візуально-вербальному) каналі. Рукостискання спосіб передачі дружнього вітання по кінесикотактильному каналі. Якщо ж ми по костюму довідаємося, що наш співрозмовник, припустимо, узбек, то повідомлення про його національну приналежність прийшло до нас по візуальному (зоровому) каналі , але не по візуальновербальному, оскільки словесно (вербально) нам ніхто нічого не повідомляв.
Як важливий компонент комунікативного акту виступають мотиви учасників спілкування, тобто їх мета і наміри. Допустимо викладач, хоче в лекції повідомити щось студентам, щоб вони це засвоїли. Буває, що хтось зі студентів не хоче в цей же час засвоювати це. Тоді говорять про "ножиці в інтенціях" (намірах). Спілкування в таких випадках або утрудняється, або приводить до нульового результату.
Нарешті, усім добре відомо, що людина під час акту комунікації може говорити одне, а думати про зовсім інше, тобто бреше чи просто замовчує з якихось (не обов'язково поганих) причин.
У цілому ряді випадків (а за допомогою наукових методів) завждиможна знайти дисоціацію (тобто неузгодженість) форми і змісту повідомлення. Криміналісти, наприклад, добре знають, як важливо спостерігати під час дачі свідчень за виразом обличчя і зовнішнім виглядом допитуваного. Та й ми з вами, не будучи фахівцями, часто говоримо начебто: "по очах бачу, що неправда", "говорить про веселе, а сам ходить, місця собі не знаходить, щось його тривожить. Запитаєш "все в порядку", а на ділі..."
Отже, якщо ми хочемо, щоб нас зрозуміли правильно, треба, щоб і форма, і зміст, гармонійно зливалися один з одним, не вносячи елементів дисоціації. І канали зв'язку при цьому повинні бути вільні від "шуму" (так фахівці називають будь-які, не тільки звукові, перешкоди). Розмовляючи, не слід відвертатися, займатися сторонніми справами (наприклад, перегортати книгу), не можна, одним словом, "засмічувати" канал зв'язку. Звичайно, що слід говорити досить голосно, але не оглушати, підримувати оптимальну дистанцію спілкування (тут навіть є спеціальні цікаві дослідження). Поганий почерк не такий вже й малий недолік, якщо подумати, що він може перешкодить адресату легко і правильно зрозуміти написаний лист. А Ви самі хіба не відчували роздратування, розбираючи чиїсь закарлючки?
Якби ми хотіли класифікувати комунікантів, то розрізняли б їх по таких істотним (з погляду ефективності актів спілкування) ознакам, як: вікові, статеві, професійні, загальнокультурні, освітні. Важлива при цьому
Loading...

 
 

Цікаве