WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культура України у 18-19 століттях - Реферат

Культура України у 18-19 століттях - Реферат

українському малярстві Тараса Шевченка та його послідовників Л. Жемчужникова, К. Трутовського та ін. їх творчість була значним внеском в українську мистецьку культуру.
Найкращим представником українського образотворчого мистецтва 1840-1860 pp. був Тарас Шевченко (1814-1861). Його мистецький талант проявився у різних галузях малярства: портретному, жанровому, пейзажному і релігійному. Крім того, Шевченко пробував свої сили в скульптурі та гравюрі. За гравюри Тарас Шевченко дістав титул академіка. Високо цінуються також його малюнки олівцем, тушшю, сепією і аквареллю.
Першою жанровою картиною Шевченка був "Хлопчик-жебрак ділиться милостинею з собакою під парканом" 1839 p., за яку йому було присуджено срібну медаль. На початку 40-х років молодий митець працює над темами з історії України, з життя народу, його побуту. У цей час написані "Циганка-ворожка", "Катерина", "Селянська родина". У 1843 р. Шевченко подорожує по Україні і збирає великий матеріал в етюдах, малюнках, ескізах. Він задумує видати серію офортів під назвою "Живописна Україна", в якій хотів показати історичне минуле, побут і звичаї народу. Шість офортів на історико-побутову тематику ("Видубицький монастир", "Дари в Чигирині", "Судна рада" тощо), написаних у 1844 p., відзначаються блискучою технікою, життєвою та історичною правдою. На відміну від своїх попередників Шевченко не ідеалізує Україну, а змальовує її реалістичною, зокрема показує закріпачене зубожіле село.
Тарас Шевченко виявив себе справжнім майстром портрета. Це видно передусім з його власного автопортрета (1840-1841) і з портретів Маєвської, Горленко, Кейкутової, Лизогуба, написаних у 1843-1847 рp.
Після закінчення Академії в 1845 р. Шевченко приїжджає до Києва і тут, працюючи в Археографічній комісії з вивчення пам'яток старовини, знову має нагоду побувати в селах і містах України і виконати різноманітні рисунки, етюди, ескізи для своїх майбутніх творів. Однак арешт перервав мистецькі плани Тараса Шевченка.
Отже, творчість Т. Г. Шевченка є новим етапом в історії українського образотворчого мистецтва. Вона надихнула багато українських та російських митців на нові творчі здобутки у другій половині XIX - початку XX ст.
Музичне мистецтво. Високий рівень розвитку музично-пісенної творчості забезпечувала поетична і музична обдарованість українського народу. Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. у побуті були поширені землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні пісні тощо. Дуже популярними були пісні-романси "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповіт", пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висунув талановитих співців-кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай). Дуже популярними були авторські твори, що згодом у народі ставали безіменними: "Там, де Ятрань круто в'ється", "Чи я в лузі не калина була", "Дівчино, рибчино, серденько моє" та ін.
Пісенним талантом українців захоплювалися у Петербурзі, де при царському дворі існувала капела хлопчиків. Навесні 1833 p. М. Глинка перебував на Україні з метою набору співаків. Він відвідав Київ, Чернігів, Полтаву, Харків, Качанівку і відібрав 19 хлопчиків і двох дорослих чоловіків для зарахування до капели. Серед них був С. Гулак-Артемовський, який згодом став автором першої української національної опери.
Високого рівня майстерності досягли партесні (багатоголосі) співи. Із великими концертними програмами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії та ін. Проте, незважаючи на давні історичні традиції хорового співу в Україні, у першій половині XIX ст. його розвиток гальмувався антинаціональною політикою адміністрації, що віддавала перевагу іноземним творам.
У Галичині, що знаходилася під Австрією, в першій половині XIX ст. сформувались сприятливі умови для розвитку музичної культури. Перші виразні прояви музичного життя вийшли з духовенства. Саме в стінах духовної семінарії виховувалися майбутні музиканти.
Так, в 1829 р. при дворі єпископа Івана Снігуровича в Перемишлі був заснований постійний церковний хор, яким керував диригент і композитор чеського походження А. Нанке. Основу репертуару становили передусім твори Д. Бортнянського. З цього хору вийшли композитори, які створили так звану Перемиську школу. Найпершими її представниками стали Михайло Вербицький (1815-1870) та Іван Лаврівський (1822-1873), які в 40-х роках XIX ст. репрезентували західноукраїнську музику. Крім церковної музики вони писали також твори для чоловічого хору. М. Вербицький склав музику на слова Павла Чубинського "Ще не вмерла Україна", яка стала згодом українським національним гімном, і до "Заповіту" Т.Г.Шевченка, який також у перші роки після смерті поета співали як національний гімн. М.Вербицький також є автором 12 оркестрових творів і рапсодій, Служби Божої та інших церковних співів.
Іван Лаврівський писав свої твори насамперед для церковного вжитку. Втім окрім кількох композицій для чоловічого хору залишив і дві опери.
У цей же час подальшого розвитку набували всі види і форми української культури. Проте на перешкоді цьому розвитку у Східній Україні стояла колоніальна політика царської Росії, яка проголосила українську мову й українську націю взагалі поза законом. Значних обмежень українська мова зазнавала і в Правобережній Україні та в Закарпатті.
Проте знесилена фізично та понівечена духовно українська культура, спираючись на могутні народні традиції, морально-етичні ідуховні цінності народу, вижила, зберегла національну ідею. Ця ідея не згасала в найтяжчі часи, її успадкували прогресивні культурні діячі XIX ст. у своїх пошуках найбільш вагомих засобів збереження і піднесення національної самосвідомості та національної культури. Ідея незалежності, прагнення до суверенності були підвалиною відродження України XX ст.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Білецький П. О. Нариси з історії українського мистецтва. - К., 1981.
2. Греченко В., Чорний І, Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. - К., 2000.
3. Закович М.М., Зязюн І.A., Семашко ОМ. Українська та зарубіжна культура. - К., 2001.
4. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIII ст. - Львів, 1991.
5. Історія української культури: 36. матеріалів та документів. - К., 2000.
6. Історія української культури /Ред. І. Крип'якевича. - К., 1994.
7. Культура і побут населення України: Навч. посібник для вузів /В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. - К., 1993.
8. Лобас В.Х., Легенький Ю.Г. Українська і зарубіжна культура. - К., 1997.
9. Логвин Г. Н. Украинское искусство X - XVIII веков. - М., 1963.
10. Митці України: Енциклопедичний довідник /Ред. А.В.Кудрицького. - К., 1992.
11. Попович М. Нариси історії культури України. - К., 2001.
12. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Підручник для студентів негуманітарних факультетів вузів України. - Львів, 1992.
13. Українська культура /За редакцією Антоновича Д. - К., 1993.
14. Українська художня культура / Ред І. Ф. Ляшенка. - К., 1996.
15. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник /Ред. М. Заковича. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве