WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Петрографія вугілля - Реферат

Петрографія вугілля - Реферат

вмістом вуглецю 89 %. Вміст вітриніта у вугіллі Донбасу становить 85-95 %.
Група семівітриніту за фізичними, фізико-хімічними і хіміко-технологічними властивостями займає проміжне положення між групами вітриніту і фюзиніту, знаходячись ближче до вітриніту. Мікрокомпоненти цієї групи (семіколініт і семітелініт) не мають рельєфу, колір у них сірий або білувато-сірий, але завжди більш світлий, ніж у ізометаморфних мікрокомпонентів групи вітриніту. У процесі коксування семівітриніти здатні розм'якшуватися, не переходячи в пластичний стан, і володіють здатністю спікатися з іншими мікрокомпонентами. Семіколініт є безструктурним мікрокомпонентом, а семітелініт характеризується наявністю клітинної структури різного ступеня збереження. Оскільки їх важко розрізнити при клітинній структурі, що погано збереглася, то при масових підрахунках обидва мікрокомпоненти визначаються спільно.
Мікрокомпоненти групи фюзиніту характеризуються високою відбивною здатністю і різко вираженим мікрорельєфом. Їх колір змінюється від білого до жовтого у відбитому світлі, а в прохідному світлі він чорний.
Структура рослинної тканини в фюзиніті найбільш збереглася. Іноді навіть можна виразно бачити внутрішньоклітинний простір. Порожнини клітин звичайно пусті, але іноді заповнені мінералами. У фюзиніті третинного і мезозойського вугілля можна розрізнювати річні кільця за чергуванням клітин з широкими і вузькими порожнинами.
У торфі, бурому і кам'яному вугіллі зустрічаються різні кількості фюзиніту. Частіше його частка незначна і не перевищує декількох процентів. Як правило, в торфі і бурому вугіллі фюзиніту міститься набагато менше, ніж в кам'яному вугіллі. Багаті фюзинітом деякі пермські і юрські пласти родовищ Росії.
Фюзиніт володіє високою абразивною твердістю і мікротвердістю за рахунок чого в аншліфах виявляється високий рельєф. Дійсна густина фюзиніту біля 1,5 г/см3, тобто вища, ніж у вітриніту. Для фюзиніту характерний високий вміст вуглецю і низький - водню. Зі зростанням ступеня вуглефікації вихід летких речовин меншає, під час коксування він не плавиться. Істотною особливістю фюзиніту є незначна зміна фізичних властивостей в ряді вуглефікації.
Мацерали групи лейптиніту (спориніт, кутиніт і резиніт) складаються зі спор кутину, суберину, воску, жирів і масел рослинного походження і розрізнюються між собою за морфологічними ознаками, зумовленими їх походженням. Їх форма і розмір також залежать від початкового матеріалу. Вони мають найнижчу відбивну здатність, і починаючи зі стадії вугілля, що коксується їх колір стає подібний вітриніту і ця група буває практично невиразна при підрахунку. Мікротвердість менше, ніж у вітриніту і фюзиніту. При коксуванні мікрокомпоненти цієї групи утворюють більш рухливу пластичну масу, чим вітриніти. Мікрокомпонент спориніт утворений оболонками екзин макро- і мікроспор, що складаються з воскоподібної речовини. У палеозойському вугіллі спориніт зустрічається у великих кількостях і складає основний компонент лейптиніту, будучи найбільш важливим мікрокомпонентом цієї групи.
У вугіллі низької стадії вуглефікації відбивна здатність спориніту набагато менше, ніж у вітриніту. Спориніт є найлегшим компонентом вугілля, в ряді вуглефікації його дійсна густина коливається в межах 1,18-1,28 г/см3.
У противагу вітриніту спориніт має високу абразивну твердість, яка із зростанням стадії вуглефікації стає такою ж як у вітриніту. При піролізі в реторті Фішера спориніт завдяки підвищеному вмісту водню виділяє підвищену кількість смоли і газу.
Мікрокомпонент кутиніт представляє речовину схожу на спориніт, але не ідентичну йому. Він утворився із залишків кутикул, що представляють кутинізований шар листя і молодих паростків. У вугіллі зустрічається у вигляді смуг різної ширини, одна з яких більш або менш рівна, а друга зубчата або волосиста.
Фізичні властивості кутиніту майже аналогічні таким у спориніту. Кутиніт звичайно трохи блідніший, ніж пов'язаний з ним спориніт, в ряді вуглефікації кутикули зникають раніше, ніж спори. У антрацитах кутикули ясніші, ніж вітриніт. Міцність кутиніта майже така ж, як у спориніту.
Основною речовиною в кутиніті є кутин, тісно пов'язаний з суберином. Обидві речовини являють собою складний гліцериновий ефір жирних кислот. Характерною його особливістю є високий вміст водню, який перевищує 5 % атомних процентів. Вихід летких речовин складає біля 80 % на горючу масу, вміст вуглецю 70,6-76,4 %, водню 7,6-11,8 %, кисню 11,8-21,7 %. Розчинність у суміші бензолу і спирту дуже мала або нульова, сумішшю хлороформу і спирту з нього можна витягнути невелику кількість воску.
Резиніт складається з різноманітних смоляних включень у вигляді окремих тілець, відмінних як за формою, так і за розмірами. Вони зустрічаються у вигляді зерен, овальних тіл неправильної форми, паличок, іноді резиніт заповнює порожнини клітин в телініті. Поширення у вугіллі карбону нерівномірне, місцями він зустрічається в третинному бурому вугіллі.
Відбивна здатність резиніту у вугіллі низького спупеня вуглефікації завжди нижче, ніж у відповідного вітриніту. У прохідному світлі він білувато-жовтого, лимонно-жовтого і жовтувато-червоного кольору. У аншліфах він має темно-сірий колір. Дійсна густина його змінюється від 1,0 до 1,2 г/см3. Резиніт не виявляє рельєф на полірованих поверхнях, що свідчить про його однакову абразивну твердість з вітринітом.
Резиніт у бурому вугіллі містить від 77 до 85 % вуглецю, від 8,8 до 11,0 % водню і від 2,7 до 13 % кисню на горючу масу. Велика частина резиніту бурого вугілля може розчинятися в сумішібензолу зі спиртом, тоді як екстракція зі спориніту і кутиніту дуже незначна або дорівнює нулю. Кількість і характер витягу залежить від ступеня вуглефікації, характеру розчинника і умов витягання. Кількість смоли, що екстрагується зростає з підвищенням температури. Резиніт здатний поглинати кисень, а по мірі окиснення гірше розчиняється і стає менш плавким при нагріванні.
Теплота згоряння резиніту бурого вугілля становить 39 мДж/кг. Відбивна здатність резиніту росте із збільшенням стадії вуглефікації.
Група альгініту включає мікрокомпоненти, що складають сапропеліти (кальгініт і тальгініт). У відбитому світлі колір і відбивна здатність альгініту аналогічні таким у мікрокомпонентів групи лейптиніта. Кальгініт представлений безструктурною сапропелевою основною масою, що цементує у вугіллі формені елементи і мінеральні речовини. Тальгініт представлений колоніями водоростей, що мають певну форму і розмір.
Мікстиніт являє собою тонку суміш компонентів групи вітриніту з мінеральними, в основному глинистими домішками або з мікринітом з розміром частинок до 2 мкм. Хоч він є літотипом, при підрахунку його враховують як мікрокомпонент.
Мінеральні домішки у вугіллі представлені глинистим матеріалом, сульфідами, кальцитом, кварцом і іншими мінералами, і їх визначають у відбитому світлі без імерсії при загальному збільшенні мікроскопа в 200-300 раз. У цих умовах вони у більшості випадків добре відрізняються від органічної речовини вугілля.
ЛІТЕРАТУРA
1. Саранчук В.И., Айруни А.Т., Ковалев К.Е. Надмолекулярная организация, структура и свойства углей.- К.: Наукова думка.
2. Саранчук В.И., Бутузова Л.Ф., Минкова В.Н. Термохимическая деструкция бурых углей.- К.: Наукова думка, 1984.
3. Нестеренко Л.Л., Бирюков Ю.В., Лебедев В.А. Основы химии и физики горючих ископаемых.- К.: Вища шк., 1987.-359с.
4. Бухаркина Т.В., Дигуров Н.Г. Химия природных энергоносителей и углеродных материалов.-Москва, РХТУ им. Д.И. Менделеева,-1999.-195с.
5. Агроскин А. А., Глейбман В. Б. Теплофизика твердого топлива.-- М. Недра 1980.-- 256 с.
6. Глущенко И. М. Теоретические основы технологии твердых горючих ископаемых.-- К. : Вища шк. Головное изд-во, 1980.-- 255 с.
7. Еремин И. В., Лебедев В. В., Цикарев Д. А. Петрография и физические свойства углей. -- М. : Недра, 1980. -- 266 с.
8. Касаточкин В. И., Ларина Н. К. Строение и свойства природных углей.-- М : Недра, 1975.-- 159 с.
9. Раковский В. Е., Пигулееская Л. В. Химия и генезис торфа.--М. : Недра, 1978.--231 с.
10. Саранчук В. И. Окисление и самовозгорание угля.-- К. : Наук. думка, 1982.-- 166 с.
11. Стрептихеев А. А., Деревицкая В. А. Основы химии высокомолекулярных соединений.-- 3-е изд., перераб. и доп.-- М. : Химия, 1976.-- 436 с.
Loading...

 
 

Цікаве