WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Розробка методпосібника з аналітичної хімії ч.ІІ „Кількісний аналіз” - Курсова робота

Розробка методпосібника з аналітичної хімії ч.ІІ „Кількісний аналіз” - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Розробка методпосібника з аналітичної хімії ч.ІІ
"Кількісний аналіз"
для студентів-біологів природничого факультету
ВСТУП
Аналітична хімія представляє собою один із розділів хімії. Предмет хімії - хімічні елементи і їх сполуки, вона вивчає процеси перетворення одних речовин в інші. Аналітична хімія також займається дослідженням цих процесів, однак, на відміну від інших розділів хімії, має свою головну задачу - встановлення хімічного складу речовин, тому аналітичну хімію визначають як науку, яка вивчає властивості і процеси перетворення речовин з ціллю встановлення їх хімічного складу. Хімічні і фізичні властивості речовин являються основою відповідних методів аналіза, тому часто говорять про аналітичну хімію як науку про методи встановлення хімічного складу речовин.
Встановити хімічний склад речовин означає відповісти на питання про те, які елементи або (і) їх сполуки і в яких кількісних співвідношеннях, містяться в аналізуючому матеріалі. В залежності від характеру поставленої задачі розрізняють такі види аналізу.
1. Елементний аналіз - встановлення наявності окремих елементів в даній речовині, тобто знаходження його елементного складу.
2. Фазовий аналіз - встановлення наявності окремих фаз досліджуваного матеріалу. Так, вуглець в сталі може знаходитися у вигляді графіта і у формі карбідів - сполук заліза (або іншого матеріалу) з вуглецем. Задача фазового аналізу - найти, скільки вуглецю міститься, у вигляді графіта і скільки у вигляді карбідів.
3. Молекулярний аналіз (речовинний аналіз, його іноді неправильно називають фазовим аналізом) - встановлення наявності молекул різних речовин (сполук) в матеріалі. Наприклад, в атмосфері визначають кількість СО, СО2, N2, О2 та ін.
4. Функціональний аналіз - встановлення наявності функціональних груп в молекулах органічних сполук, наприклад: аміно- (NН2), нітро- (-NО2), гідрокси- (-ОН), карбоксильних (-СООН) та ін. груп.
У відповідності із задачами встановлення хімічного складу розрізняють два види аналізу - якісний і кількісний. Задача якісного аналізу - знайти, які іменно елементи або їх сполуки входять в склад аналізуючого матеріалу. Ціль кількісного аналізу - знайти кількісні співвідношення між компонентами, знайденими при якісному дослідженні. Часто визначають кількість тільки одного або декількох (не всіх) компонентів проби. Результати аналізу дають можливість встановити хімічні формули синтетичних і природних сполук, оцінити відповідність різних матеріалів потребам виробництва.
В залежності від характеру аналізуючого матеріалу розрізняють аналіз неорганічних і органічних речовин. Відокремлення аналізу органічних речовин в окремий розділ аналітичної хімії зв'язано з деякими особливостями органічних сполук порівняно з неорганічними. Часто перший етап аналізу складається в переведенні проби в розчин. При аналізі неорганічних матеріалів розчинником найчастіше служить вода або водні розчини кислот або лугів. Одержаний розчин містить катіони і аніони підлягаючих визначенню елементів. Для їх знаходження приміняють реагенти, які взаємодіють з визначуваними іонами, як правило, дуже швидко, причому в більшості випадків реакції доходять до кінця. При аналізі органічних сполук часто необхідно провести попередню мінералізацію проби, тобто зруйнувати її органічну частину прокаленням або обробкою концентрованими кислотами. Нерозчинні у воді органічні сполуки іноді розчиняють в органічних розчинниках; реакції між органічними сполуками за звичай протікають нешвидко і майже ніколи не доходять до кінця, причому вони можуть протікати в деяких напрямках з утворенням різноманітних продуктів реакції. В аналізі застосовують і деякі інші специфічні прийоми, наприклад, визначають температуру плавлення або кипіння речовини з ціллю перевірки чистоти препарата. В аналізі складних сумішей органічних сполук головна роль належить методу газової хроматографії - його застосування в аналізі неорганічних речовин обмежено. Ці і деякі інші особливості оправдовують поділ аналізу на дві названі групи.
Існують фізичні і хімічні методи аналізу. Цей поділ умовний, між методами обох груп немає різкої границі. В обох випадках якісне знаходження і кількісне визначення складових частин аналізуючого матеріалу основаною на спостереженні і вимірюванні будь-якої фізичної властивості системи. Вимірюють, наприклад, електропровідність, густину, інтенсивність окраски, інтенсивність радіоактивного випромінювання, масу, об'єм, електричний потенціал і з цього роблять висновок про кількість даного елемента або його сполук. Однак при аналізі фізичними методами спостереження і вимірювання виконують безпосередньо з аналізуючим матеріалом, причому хімічні реакції або зовсім не проводять, або вони грають допоміжну роль. В хімічних методах пробу спочатку піддають дії якогось реагента, тобто проводять певну хімічну реакцію, і тільки після цього спостерігають і вимірюють фізичну властивість. У відповідності з цим в хімічних методах аналізу головну увагу приділяють правильному виконанню хімічної реакції, в той час як у фізичних методах головну увагу звертається на відповідне апаратурне оформлення вимірювання - визначення фізичних властивостей.
Властивості слабких електролітів в розчині.
Електроліти поділяють на слабкі і сильні. Слабкі електроліти в розчинах містяться як у вигляді іонів, так і у вигляді недисоційованих молекул (слабкі кислоти і основи, вода і комплексні іони).
Сильні електроліти в розчинах іонізуються повністю (солі, луги і сильні кислоти).
Дисоціація електролітів в розчинах треба розглядати не як чисто фізичний процес, а як хімічну взаємодію розчиненої речовини з розчинником, які призводять до утворення гідратів (сольватів). Цю думку вперше висловив в 1887 р. Д.І. Менделєєв. Наприклад, дисоціація оцтової кислоти протікає по схемі:
СН3СООН+(n+1)Н2О = Н3О++(СН3СОО nН2О)-
Утворюються не власне іони, а їх сполуки з молекулами розчинника. Здатність слабких електролітів до дисоціації характеризується константою дисоціації (К) і ступенем дисоціації ( ). Не враховуючи гідратацію, дисоціацію слабкої кислоти, або іншого бінарного електроліту можна представити наступним спрощеним рівнянням:
СН3СООН СН3СОО-+Н+ (1)
А в загальному вигляді:
НА Н++А- (2)
Як і будь-який оборотний процес, дисоціація приводить до хімічної рівноваги і повинна підчинятися закону діючих нас.
Отже, можна написати:
(3)
де Н+ і А- - відповідно концентрації катіона і аніона в г-іон/л, а НА - концентрація недисоційованих молекул даного електроліта в г-моль/л. Величина К називається константою дисоціації електроліта. Фізичний зміст її в тому, що вона показує в скільки разів концентрації утворившихся іонів більші, або менші рівновагової концентрації непродисоціювавших молекул електроліта. Чим більше це відношення (числове значення К), тим сильніший розпад електроліта на іони.
Константа дисоціації слабкого електроліта при данійтемпературі є величина стала, вона не залежить від концентрації електроліта.
Ступінь дисоціації ( ) слабкого електроліта збільшується з розбавленням.
Ступінь дисоціації і константа дисоціації взаємозв'язані. Із рівняння (2) видно що в момент рівноваги для бінарного електроліта концентрація катіона рівна концентрації аніона:
[К+]=[А-]=С (4),
де С - загальна концентрація слабкого електроліта. Рівновагова концентрація молекул, які непродисоціювали, рівна:
[НА]=С С (5)
Підставляючи концентрацію кожного із компонентів рівноваги (4) і (5) в (3), отримаємо:
(6)
Якщо електроліт НА дуже слабкий і розчин його не дуже розбавлений, рівняння (6) приймає вигляд:
(7)
Рівняння (7) виражає так званий закон розбавлення Освальда. Зменшенням концентрації електроліта ступінь дисоціації збільшується, так як величина К при даній температурі стала. Користуючись формулою (7), можна вирахувати для будь-якої концентрації слабкого електроліта, якщо відомо К.
Рівновага в насичених розчинах малорозчинних електролітів.
Утворення розчинності.
При
Loading...

 
 

Цікаве