WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Цікаві й небезпечні властивості ртуті - Реферат

Цікаві й небезпечні властивості ртуті - Реферат

описаний у книзі Льюїса Керролла "Аліса в країні чудес" на прикладі одного з персонажів - Божевільного Капелюшника.
Небезпека хронічного отруєння ртуттю можлива у всіх приміщеннях, у яких металева ртуть стикається з повітрям, навіть якщо концентрація її парів у повітрі дуже мала - приблизно 0,01 мг/м3.
Але хіба ртуть при кімнатній температурі випаровується? Адже температура кипіння її дуже висока - 357 °С. Справді, при кімнатнійтемпературі тиск парів ртуті не перевищує 0,001 мм ртутного стовпа (це приблизно в мільйон разів менше за атмосферний тиск). Але і такий малий тиск означає, що в кожному кубічному сантиметрі повітря міститься 30 трильйонів атомів Меркурію! І от що погано: оскільки сили притягання між атомами Меркурію малі (саме тому цей метал рідкий), випаровується ртуть досить швидко, хоча на перший погляд здається, що пролиті краплі ртуті протягом довгого часу зовсім не зменшуються в розмірах. А відсутність кольору й запаху в парах ртуті призводить до того, що багато хто недооцінює небезпеку. Щоб зробити цей факт очевидним у буквальному значенні цього слова, у 1942 році в США провели такий дослід. У невелику пластмасову чашечку налили трохи ртуті так, щоб утворилася калюжка діаметром близько 2 см. Цю калюжку присипали дрібним флуоресцентним порошком (слово "флуоресцентний" походить від латинського кореня fluor- потік і суфікса escentia, що означає слабку дію) - приблизно таким, яким покривають зсередини кінескопи телевізорів або лампи денного світла. Якщо такий порошок освітити невидимими ультрафіолетовими променями, він починає яскраво світитися. Коли-такий порошок просто насипали в чашечку й опромінили ультрафіолетом, спостерігалося рівномірне світіння дна чашки. Але коли під порошком знаходилася ртуть, на яскравому фоні були помітні темні "рухливі хмарини". Особливо чітко це було видно втому випадку, коли в кімнаті був невеликий рух повітря.
Пояснюється дослід просто: ртуть у чашечці безупинно випаровується, і її пари вільно проходять крізь тонкий шар флуоресцентного порошку. Пари ртуті мають здатність сильно поглинати ультрафіолетове випромінювання. Тому в тих місцях, де над чашечкою піднімалися невидимі "ртутні струмки", ультрафіолетові промені затримувалися в повітрі й не доходили до порошку. У цих місцях і спостерігалися темні плями.
Далі цей дослід удосконалили так, що його могли спостерігати відразу багато глядачів у великій аудиторії. Ртуть цього разу знаходилася у звичайній склянці без корка, відкіля її пари вільно виходили назовні. За склянкою поставили екран, вкритий флуоресцентним порошком, а перед нею - ультрафіолетову лампу. При вмиканні лампи екран почав яскраво світиться, і на світлому фоні чітко були видні тіні, що рухаються. Це означало, що в цих місцях ультрафіолетові промені затрималися парами ртуті й не змогли досягти екрана
Як показали спеціальні вимірювання, після встановлення рівноваги між рідкою ртуттю і її парами при кімнатній температурі концентрація парів ртуті в повітрі в сотні разів перевищує припустиму для дихання. Але якщо відкриту поверхню ртуті покрити водою, швидкість її випаровування знижується приблизно в мільйон разів. Відбувається це тому, що ртуть дуже погано розчиняється у воді: за відсутності повітря в одному літрі води може розчинитися 0,06 мг ртуті. Відповідно, дуже сильно повинна зменшитися і концентрація парів ртуті в повітрі за умови вентиляції (за повної відсутності вентиляції концентрація парів ртуті в повітрі буде такою ж, як і за відсутності захисного водного шару). Це було проведено в компанії "Бетхелем апаратус" у Пенсільванії (США), у цехах якої за роки її існування перегнали й розфасували тисячі тонн рідкої ртуті. В одному з дослідів близько 100 кг ртуті налили у два однакові лотки завбільшки 78 х 21 х 7 см, один із яких залили шаром води завтовшки приблизно 2 см і залишили на ніч. Вранці заміряли концентрацію парів ртуті на. висоті 10 см від кожного лотка. Там, де ртуть залили водою, її було в повітрі 0,05 мг/м3 - трохи більше, ніж у кімнаті (0,03 мг/ м3) А над вільною поверхнею ртуті прилад зашкалював...
Усе це стало відомо порівняно недавно, а в минулому з ртуттю поводилися вельми безтурботно. Про ртуть знали давні індійці, китайці, єгиптяни. Грецький лікар Діоскорід, що жив у І столітті до н. є , дав їй назву hydrargyros, тобто "водяне срібло" Близька за значенням назва - Quecksilber (тобто "рухливе срібло") збереглася в німецькій мові (цікаво, що quecksilberig німецькою означає "непосидючий"). Стародавня англійська назва ртуті - Guicksilver ("швидке срібло").
Ртуть і її сполуки у давнину й у середні віки використовувалися в медицині, а також для приготування фарб. Але були також досить незвичайні застосування. Так, у середині X століття мавританський король Абд ар-Рахман ІІІ побудував палац біля Кордоби в Іспанії, у внутрішньому дворику якого був фонтан із невпинним струменем ртуті (нагадаємо, що багаті родовища ртуті в Іспанії були відомі ще в давнину, і зараз за видобутком ртуті ця країна займає провідне місце). Ще оригінальнішим був інший король, ім'я якого історія не зберегла: він спав на матраці, що плавав у басейні зі ртуттю! Ртуттю труїлися не тільки королі, але й багато вчених, у числі яких був Ісаак Ньютон (колись він дуже цікавився алхімією). Та й у наш час недбале поводження зі ртуттю нерідко призводить до сумних наслідків. З усього сказаного випливає, що пролиту в приміщенні ртуть слід збирати найретельнішим чином. Особливо багато парів утвориться, якщо ртуть розсипалася на безліч дрібних крапельок, що забилися в різні щілини, наприклад, між плитками паркету. Тому всі ці крапельки необхідно зібрати. Найкраще це зробити за допомогою олов'яної фольги, до якої ртуть легко прилипає, або ж мідним дротиком, промитим в азотній кислоті. А ті місця, де ртуть ще могла б затриматися, заливають 20 %-ним розчином хлорного заліза. Добрий профілактичний захід проти отруєння парами ртуті - ретельно й регулярно, протягом багатьох тижнів або навіть місяців, провітрювати приміщення, де була розлита ртуть.
Як джерело отруєння ртутними парами велику небезпеку становлять собою лампи денного світла. Хто не бачив на смітнику білі трубки перегорілих ламп? Однак кожна така трубка містить до 0,2 г рідкої ртуті, яка, якщо трубку розбити, починає випаровуватися й забруднювати повітря. Коли лампа горить, ртуть випаровується і розряд проходить у її парах. Після охолодження лампи ртуть осідає на її поверхні дрібними крапельками, які помітні неозброєним оком. Тому розбивати такі лампи в жодному разі не можна.
Loading...

 
 

Цікаве