WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Чесна сірка і нечиста сила - Реферат

Чесна сірка і нечиста сила - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Чесна сірка і нечиста сила
План
1. "Портрет".
2. Винуватиця нещасть.
3. На сторожі чистоти.
4. Сульфур в організмі - внутрішній охоронець.
"ПОРТРЕТ"
Сульфур - незвичайний хімічний елемент. Ще на зорі цивілізації він ввійшов до міфів і священних обрядів. На Близькому Сході, а пізніше в християнській Європі сірку вважали речовиною пекла; запах палаючої сірки став ознакою диявола.
Але елемент № 16 - це не тільки містика. Він брав участь у природних катаклізмах і біохімічних процесах, його вивчали хіміки й металурги, використовували лікарі, садівники, ткачі, сукновали, капелюшники. У наш час сірчана кислота стала однією з головних речовин хімічної промисловості. Деякі способи застосування сірки чисті, гуманні й шляхетні, інші мимоволі нагадують про диявола й нечисту силу.
Що ж особливого в цьому шістнадцятому елементі, чому його згадують у творах містиків, художній літературі й навіть у Біблії?
Почасти це пов'язано з поширенням Сульфуру в природі, почасти - із його хімічними властивостями. Сульфуру дуже багато в земній корі - 0,05 % за вагою. Подекуди в Середземномор'ї і на Близькому Сході сірки повнісінько в грунті в самородному вигляді. Сірка (жовтий камінь) там зазвичай утворювалася при відновленні сульфатів бактеріями. Особливо багато жовтого каменю було на Сицилії, там його добувають із давнини до наших днів. Домішки бітумів, карбонатів, сульфатів, глини іноді надавали йому незвичайного кольору, аж до червоного, бурого і чорного.
Поблизу від вулканів зустрічаються жовті натіки, кірки й кристали сірки. Елемент виривався з надр у вигляді сірководню, при окиснюванні якого виділявся у вільному вигляді. Жителі Апеннін і Балкан, Малої Азії і Близького Сходу добре знали про ядучі випаровування, що виходили із землі в деяких місцях. їх можна було, наприклад, спостерігати поблизу Неаполя, де розташовані Флегрейські поля - накопичення валів, тріщин, провалів. Часом їх застеляють дим і сірчистий газ. Вважалося, що там олімпійські боги боролися з гігантами.
Сульфур також входить до складу нафти, асфальту, бітуму. При горінні цих речовин поширювався характерний запах, за яким безпомилково впізнавали сірку. До речі, усупереч поширеній думці, пахне не сам Сульфур, а його сполуки: сірчистий газ, сірководні й меркаптани, відомі своїм смородом. У вологому повітрі здрібнена сірка окиснюється й перетворюється на сірчистий газ. Саме його мали на увазі, коли говорили про запах сірки.
ВИНУВАТИЦЯ НЕЩАСТЬ
В історії стосунків сірки й людей були темні сторінки. Виділяючись із вулканів і вулканічних тріщин, сульфур оксид, або сірководень, траплялося, вбивав тисячі нещасливих. Це трапилося з давньогрецьким ученим Плінієм Старшим, що загинув під час виверження Везувію, і з безліччю інших людей.
Багато шкоди завдавали домішки сірки: псували метали, знижуючи їхню міцність. І тому з давнини до наших днів одне з головних завдань металургів - очистити руду від домішок сірки.
Металургія в давнину була оточена таємницею. І пізніше, у середні віки, ковалі були особливими людьми, їх вважали кимось на зразок чаклунів. А на початку нашої ери зі спроб удосконалити метали виникла алхімія. Багато сульфідів блищать, мов метали. Серед них пірит, залізний колчедан (FeS2), халькозин, або мідний блиск (CuS2), халькопірит, або мідний колчедан (CuFeS2). Шість із семи металів, відомих древнім, зустрічаються у вигляді сульфідів. Можливо, алхіміки вважали ці руди недосконалими металами, у яких є одна цінна якість - блиск і немає іншої - ковкості. Однак з них шляхом випалу й відновлення можна було одержати справжні метали. Оскільки при прожарюванні на повітрі з них виділявся сірчистий газ, алхіміки могли визнати сірку складовою частиною будь-якої руди і будь-якого металу, навіть золота. Сіркою називали "горюче начало" металів, адже при випалюванні вона вигорала. Іншою складовою частиною, що відповідає за ковкість, вважали ртуть.
Перші християни уникали язичеської мудрості й ставилися до алхіміків вороже. Можливо, вони приписували недоступне їм знання підступам нечистої сили. Пізніше церква примирилася з алхімією, однак під час переходу від феодалізму до капіталізму їхні стосунки знову зіпсувалися. Налякані інквізицією люди, у тому числі й освічені, знову почали вважати алхімію підозрілим, чаклунським заняттям, і не дивно, що вони пов'язували її з підступом диявола.
На жаль, свідоме використання сірки принесло не менше лиха, ніж її випадкова участь у людських справах. Найгіршими словами можна згадати чорний порох. Мільйони убитих людей, зруйновані фортеці й міста, катастрофи на порохових заводах, поневолення народів, і, між іншим, винищування багатьох видів тварин - ось рахунок, який можна висунути його користувачам. Чим не диявольське зілля? Саме так і називали його в Європі, як тільки він там з'явився, що, однак, не заважало нарощувати виробництво чорного пороху.
На рахунку іприту жертв менше, але його застосування в XX столітті як бойової отруйної речовини злякало громадськість європейських країн. Цю сполуку, схожу за запахом на гірчицю (через це її Ще називали гірчичним газом), уперше випустили на ворога німецькі війська. 12 липня 1917 року біля бельгійського міста Іпр хмари отруйного газу покрили англо-французькі частини Чи міг подумати академік Зелінський, який відкрив у 1886 році дихлордіетилсульфід, шо синтезована ним сполука одержить назву іприт і стане причиною загибелі й каліцтв 40 тисяч людей тільки в Першій світовій війні? Що мільйони снарядів з цією речовиною скинуть у Балтійське море або відправлять на склади, де вони будуть поступово руйнуватися,
Loading...

 
 

Цікаве