WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Хімія і фармація - Реферат

Хімія і фармація - Реферат

лікарів. Лікарі були при цирках, театрах, громадських садах, при об'єднаннях ремісників. Особливо добре була організована медична допомога в армії. Тут були створені військові госпіталі, в яких існували табірні лікарні, лікарні легіонів тощо.
До наших днів збереглися сліди санітарних споруд, які обслуговували мирні потреби великих міст цієї держави. В римських законах розроблялися вимоги санітарного характеру: заборонялося ховати мертвих у межах міста, використовувати для пиття воду з Тибру, а рекомендувалося вживати джерельну воду. За санітарними заходами слідкували спеціальні міські чиновники-едили.
У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.
Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допо-могу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утримання лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим.
Центрами середньовічної медицини були університети. Лікарі, які викладали в них, часто належали до монаших орденів. Догматичними в медицині вважалися твори лікарів античності Гіппократа та Галена, основні думки яких вивчалися напам'ять і під час диспутів коментувалися. В уні-верситетах Західної Європи розвивалася схоластичнамедицина, істиною в науці загалом було те, що написане, а не досліджене. Через це в західноєвропейській медицині поряд із засобами, здобутими практикою, часто використовувались і такі, застосування яких випливало із вказівок алхімії чи астрології.
Для медицини середніх віків характерні складні лікарські прописи. Фармакологія була безпосередньо зв'язана з алхімією. Число інгредієнтів в одному рецепті доходило до декількох десятків. Особливе місце серед ліків займали про-тиотруйні засоби: так званий теріак (в основному - зміїне м'ясо), а також мітридат (опал). Теріак вважався також засобом проти всіх внутрішніх захворювань. Ці засоби були дуже дорогими, їх виготовлення відбувалося публічно, з великою урочистістю і в присутності представників влади.
Розтин трупів, який міг сприяти розширенню медичних знань, суворо заборонявся. Лише час від часу окремим університетам дозволялося робити такі розтини, але це регулювалося законом і траплялося так, що протягом року розтинали лише один труп (або й навіть один за п'ять років). Так, у Віденському університеті за 94 роки (з 1404 по 1498 рр.) було препаровано лише 9 трупів. У 1316р. Мондіно де Луччі склав підручник з анатомії, проте обмежені можливості анатомічних досліджень призвели до того, що книга являла в основному не зовсім досконалий переклад твору Галена. Та ця обставина не перешкодила використовувати підручник при вивченні анатомії протягом двох століть.
Середні віки на Заході і Сході характеризуються таким явищем, яке не було відоме стародавньому світові, як епідемії. Середньовічні пандемії часто називали загальним терміном - мор (дослівно "чума"). Проте, судячи з описів, які збереглися, мором називали різні захворювання: чуму, тиф, віспу, дизентерію та ін.
Широке розповсюдження прокази (під цією назвою розумілася низка шкірних захворювань, зокрема і сифіліс) спонукало до створення ордена св. Лазаря. Звідси і назва закладів для прокажених - лазарети. Для боротьби з проказою були прийняті й інші заходи, зокрема: хворі носили роги, дзвінки, які служили сигналом для здорових, також біля міських воріт вартові перевіряли перехожих, затримуючи підозрілих на ці хвороби. Для боротьби з епідеміями в торгових містах створюються карантини (дослівно - со-рокаденки), де проходили ізоляцію екіпажі суден, а також вводяться посади міських лікарів, які виконували головним чином наглядацькі протиепідемічні функції. Стаціонарні лікувальні заклади виникають у VI-VII ст. здебільшого при монастирях (богодільні). Монахи лікували в основному травами і молитвами, хоча траплялись серед них і талановиті лікарі.
До початку 20 ст. органічна хімія і методи хімічного синтезу досягли такого рівня, що хіміки впевнено перебудовували молекули органічних сполук і могли синтезувати складну молекулу по заданій формулі.
Так, хімія розробила знебійливі засоби. За хімічною структурою їх можна розділити на похідні саліцилової кислоти (аспірин, саліцилат натрію й ін.) і піразолона (амідопирин, антипірин, анальгін, бутадіон).
Усі ці речовини характеризуються трьома типами дій: анальгізуючою (знеболюючою), протизапальною і жарознижуючою.
Серед галузей практичної медицини в зв'язку із багато-численними війнами розвиток одержала хірургія, якою займалися не стільки вчені-лікарі, як костоправи і цирульники.
Найвідомішим хірургом XVI ст. був француз Амбруаз Паре, який також вийшов із військових цирульників.
Незважаючи на різноманітні заборони і перешкоди, які існували на шляху розвитку науки в середні віки, медицина досягла певного рівня, що було зумовлено потребами суспільного розвитку.
Використана література:
1. Історія медицини. - К., 1996.
2. Українська та зарубіжна культура. Підручник. - К., 2000.
3. Медична енциклопедія. В 3 т. - К., 1986.
4. Медичний журнал. - 1999. - №3. - ст.4-6.
Loading...

 
 

Цікаве