WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Роль хімії в медицині - Реферат

Роль хімії в медицині - Реферат

лабораторії П.Ерліха синтезували речовину, що мала номер 914 (неосальварсан), який виявився ще більш діючим і менш токсичним. "Чарівними кулями" називали молекули сальварсанів - вони, потрапляючи в тканину організму, вражали тільки мікробів. Це було величезним досягненням і відкривало найважливіші перспективи перед новою наукою- хіміотерапією.
Список переможених хвороб довгий час залишався дуже невеликим, і гострі інфекції продовжували загрожувати людині.Однак лікарі дослідним шляхом знайшли ще один шлях боротьби з ними - створення імунітету (несприйнятливості до хвороби за допомогою введення в організм спеціальних сироваток, отриманих із тканин тварин, які перенесли захворювання). Так вдавалося боротися з віспою, дифтерією, сказом, так і зараз справляються з поліомієлітом, холерою, правцем, укусами змій і т.п. Але вчені довгий час не могли пояснити, як саме і чому виникає імунітет. Тільки в наші дні вдалося небагато підняти завісу над хімічними таємницями імунітету - тільки підняти, не більше! Це одна з важких і багатообіцяючих задач хімії найближчого майбутнього.
Хімія розробила багато хімічних препаратів, які дозволяють здужувати хворих та зменшувати їхній біль.
З раннього дитинства нам знайомий зубний біль і такі ліки, як аспірин, анальгін, пірамідон (амідопірин). Ці сполуки відносяться до групи ненаркотичних анальгетиків: вони не мають седативну і снодійливу дію, не викликають ейфорії (як наркотики), до них не розвивається звикання.
За хімічною структурою їх можна розділити на похідні саліцилової кислоти (аспірин, саліцилат натрію й ін.) і піразолона (амідопирин, антипірин, анальгін, бутадіон).
Усі ці речовини характеризуються трьома типами дій: анальгізуючою (знеболюючою), протизапальною і жарознижуючою. Механізм знеболювання пояснюється їхньою дією, що блокує, на "шляху проведення" болючих імпульсів на рівні закінчень чуттєвих нервів. Вважають також, що саліцилати гальмують синтез речовин (простагландинів), що беруть участь у генерації болючих імпульсів. Механізм протизапальної дії цих препаратів зв'язують з їх антагонізмом з так званих речовин запалення. В основі жарознижуючої властивості цих сполук лежать процеси інгібіювання (уповільнення) дії сполук (простагландини групи Е), що роблять пірогенний вплив на центр теплорегуляції гіпоталамуса. Зниження температури тіла є результатом тепловіддачі внаслідок розширення кровоносних судин шкіри і потовиділення.
Аспірин (ацетилсаліцилова кислота) - один з найбільш сильних інгібіторів синтезу простагландинів. Він рідше, ніж інші саліцилати, робить побічні ефекти на організм людини, однак тривале (особливо без контролю лікаря) його використання може привести до серйозних захворювань шлунково-кишкового тракту (виразки і кровотечі шлунка і т.д.). Для зменшення дії ліків, що ушкоджують, слизувату оболонку шлунка його варто приймати після їжі, запиваючи великою кількістю молока. Великі дози аспірину й інших саліцилатів, прийняті протягом тривалого часу, можуть викликати алергійні реакції, прискорити процеси розпаду білків і жирів, викликати ослаблення слуху (дзенькіт у вухах). Тому не слід захоплюватися жарознижуючою властивістю аспірину. Необхідно пам'ятати, що лихоманка - це захисна реакція організму на великі температури, і її придушення (особливо при невисоких температурах) шкідлива для організму. Усе це варто мати на увазі і при прийомі таблеток, що містять ацетилсаліцилову кислоту (аскофен, цитрамон та ін.).
Анальгін і амідопирин (пірамідон) широко використовуються при різних болючих відчуттях (головний біль, радикуліти, міозити, невралгії, грипі, лихоманках, ревматизмі). У цих препаратів більш виражений знеболюючий ефект; їх протизапальна дія невелика. Тривале застосування цих ліків може викликати гноблення процесів кровотворення.
Снодійливі засоби пригнічуючи впливають на передачу порушення в головному мозку. По механізму впливу на центральну нервову систему їх відносять до наркотичних речовин. Невеликі дози снодійливих засобів діють заспокійливо, середні - викликають сон, великі - наркотичну дію. Бувають препарати тривалої дії (барбітал, фенобарбітал), середньої тривалості (нітразепам, барбаміл) і короткої дії (ноксирон, гексабарбітал).
Механізм сну під впливом снодійливих засобів відрізняється від природного, що характеризується чергуванням періодів "повільного" і "швидкого" (до 25% загальної тривалості) сну. Більшість снодійливих укорочує тривалість швидкого сну.
Значна кількість снодійливих відноситься до похідних барбітурової кислоти. Сама кислота снотворної дії не робить. Навіть невеликі дози барбітуратів сповільнюють звичайні швидкості рухових і психічних реакцій людини на зовнішні роздратування.
Про це повинні пам'ятати водії, тим більше що деякі барбітурати (фенобарбітал і барбітал) мають тривалий наслідок (до 3-5 днів). Для барбитуратів характерний ефект звикання, що розвивається вже через два тижні безупинного прийому. Інша особливість барбітуратів полягає в тому, що вони активують дію ряду ферментів (у мікросомах печінки), дезактивують лікарські сполуки. Тому дія ліків при їхньому спільному прийомі з барбітуратами може бути ослаблено. Барбітурати дещо знижують температуру тіла.
Усі ми за своє життя не раз і не два перехворіли такими інфекційними захворюваннями, як грип ст ангіна. Попередити ці й інші інфекційні хвороби можна за допомогою антисептиків і дезинфікуючих засобів, знищивши мікроби на підступах до організму. Організму в боротьбі з проникаючими в нього хвороботворними мікроорганізмами допомагають хіміотерапевтичні засоби, що володіють антибактеріальною, противірусною, протигрибковою і іншою дією.
До антибактеріальних хіміотерапевтичних засобів у першу чергу відносяться сульфаніламідні препарати й антибіотики. Сульфаніламіди - перші антибактеріальні засоби, використані в боротьбі з такими хворобами, як ангіна, пневмонія, дифтерія, різні шлунково-кишкові захворювання (дизентерія й ін.). Вони ефективні в боротьбі і з пневмококами, менінгококами, гонококами.
Список використаної літератури:
1. Буцкус П.Ф. Книга для читання по органічній хімії: Посібник для учнів 10 класів / Упорядник Буцкус П.Ф. - 2-і. вид., перероблене. - М.: Освіта, 1995.
2. Глинка Н.Л. Загальна хімія: Навч. посібник для вузів. - Л.: Хімія, 1993.
3. Кузнєцов В.И. Загальна хімія: Тенденції розвитку. - М.: Вища школа, 1999.
4. Хімія і життя (журнал): №4, 1992.
5. Розен Б.Я. Хімія - союзник медицини / Розен Б.Я. і Шарипова Ф.С. - Видавництво Науки Казахської РСР, 1984.
Loading...

 
 

Цікаве