WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаХімія → Синтез та вивчення протипухлинної активності похідних 2-ариламшо-2-тіазолін-4-іонів - Реферат

Синтез та вивчення протипухлинної активності похідних 2-ариламшо-2-тіазолін-4-іонів - Реферат

виявляється в межах 100-240 мг/кг, а анілідів 3,5-динітро-N-ФАК при внутрішньошлунковому введенні - більше як при 1500 мг/кг.
Скринінгові дослідження показали, що протизапальну дію на рівні мефенамової кислоти виявляють аніліди динітро-N-фенілантранілової кислоти (IV е, І) в дозі 25 мг/кг та 2 -метил-4 -нітроанілід 3-нітро-N-(4 -етоксифеніл) антранілової кислоти (IVр) в дозі 0,1 DL50.
Діуретичні властивості на рівні гіпотіазиду в дозі 50 мг/кг притаманні тільки анілідам 3,5-динітро-N-ФАК (ІVд, IV є-к). Аніліди даного ряду (IV е, є, і) також виявляють помірну жовчогінну активність у дозі еквімолекулярній ЕD50 оксафенаміду.
Аніліди N-ФАК (IV б, в, н) у дозі 0,1 ЕD50 потенціюють дію субнаркотичних доз барбітуратів, а речовини IV а, о, п, р виявляють слабкі аналептичні властивості.
СИНТЕЗ ТА ПРОТИВІРУСНА АКТИВНІСТЬ ПОХІДНИХ 3-АРИЛАМІНО-6-К-4,5-ДИГІДРО-1,2,4-ТРИАЗИН-5-ОНУ
Для похідних 1,2,4-триазину характерний широкий спектр біологічної активності. Зокрема, поряд з високою протипухлинною активністю знайдена активність проти ВІЛ. Тому метою роботи став синтез та пошук противірусних препаратів серед похідних 1,2,4-триазину
1, 3: а - R = С(СН3)3, б - R = СН3, в - R = СН2С6Н2ОСН2(4): 2а, 4а:
R = С(СН3)3, R1R2=R3R4 = -ОСН2O-; 26: R = С(СН3)3, R1 = СООСН3, R2=Н; 2в:
R = С(СН3)3, R1 = Н, R2=СF3; 46: R=СН3, R3= СF3, R4= Н;
4в: R = СН2С6Н4ОСН3(4), R3 = СІ, R4= СН3(2).
Для вивчення зв'язку структура-противірусна активність в ряду похідних 1,2,4-триазину здійснено синтез похідних 6-R-3-ариламіно-4,5-дигідро-1,2,4-триазин-5-ону 2 і 4 нуклеофільним заміщенням метилтіогрупи у вихідних синтонах 1 і 3 на фрагмент відповідного ариламіну. Дезаміновані 6-R-3-метилсульфаніл-4,5-дигідро-1,2,4-триазин-5-они 3 було отримано по-слідовною обробкою водної суспензії відповідних 4-аміно-6-R-3-метилсульфаніл-4,5-дигідро-1,2,4-триазин-5-онів 1 надлишком соляної кислоти, а потім еквімолярною кількістю нітриту натрію.
При вивченні нуклеофільного заміщення метилтіогрупи у сполуках 1 і З на залишок ароматичного аміну встановлено, що оптимальним є нагрівання еквімолярної суміші відповідних реагентів без розчинника на масляному огрівнику при температурі 150-170 °С. Відмічено, що вихід 4-аміно-З-ариламіно-6-К-4,5-дигідро-1,2,4-триазин-5-онів (2 а-в) нижчий, ніж дезамінованих 3-ариламінотриазинів (4 а-в).
У спектрах ПМР 6-К-3-ариламіно-4,5-дигідро-1,2,4-триазин-5-онів (4 а-в) однопротонний синглет NH-групи триазинового кільця зареєстрований у ділянці 11,72-11,97 м.д., тоді як сигнал NН-групи залишку ариламіну розташований у більш сильному полі при 8,39 - 9,13 м.д. Аналогічний сигнал амідинового протона похідних 4-аміно-6-К-3-ариламіно-4,5-дигідро-1,2,4-триазин-5-онів (2 а-в) спостерігається приблизно у тій же ділянці спектра - 8,94- 9,58 м.д. Характерною особливістю спектрів сполук (2 а-в) є наявність двопротонного синглету NNН2-аміногрупи у ділянці 5,58-5,72 м.д..
СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ 10-АЛКІЛПОХІДНИХ ФЕНОТІАЗИНУ В ЛІКАРСЬКИХ ФОРМАХ З ВИКОРИСТАННЯМ ПЕРОКСИКИСЛОТНОГО ОКИСНЕННЯ
Лікарські препарати аміназин, етаперазин, трифтазин, тіоридазин і ди-празин за хімічною будовою належать до 10-алкілпохідних фенотіазину і ши-роко застосовуються у клінічній практиці як седативні, нейролептичні, а також протигістамінні і протиблювотні (дипразин, етаперазин) засоби.
Кількісне визначення препаратів у субстанціях згідно з нормативно-тех-нічною документацією (НТД) виконують методом неводної ацидиметрії або алкаліметрії - потенціометричне (дипразин), у пігулках і драже - методом прямої УФ-спектрофотометрії або алкаліметрично (дипразин), а в розчинах для ін'єкцій - за вмістом азоту за К'єльдалем (аміназин), методом УФ-спектрофотометрії або алкаліметрично після вилучення визначуваної речовини досліджуваного розчину (дипразин).
Крім офіційних, у літературі описано високочутливі методики кількісного визначення похідних фенотіазину в лікарських формах методами хроматографії, спектрофотометрії, екстракційної фотометрії, потенціометрії, амперометрії, полярографії, флуориметрії, хемілюмінесценції, кінетичним методом аналізу та ін.
Зокрема, для спектрофотометричного визначення фенотіазинів переваж-но використовують реакції одноелектронного окиснення їх до забарвлених катіон-радикалів фенотіазонію, а визначення виконують у сильно кислому середовищі за характерною смугою вбирання світла у видимій ділянці спектра. Як окисники запропоновано пербромат, N-сукцинімід, хлорамін, молібдат, гексаціаноферат, солі феруму (111), церію (IV), монопероксосульфатна та азотна кислоти, пероксид водню та ін. Переважна більшість з них незадовільна з різних причин: вимагають нагрівання, максимально можлива оптична густина розчину встановлюється здебільшого протягом тривалого часу. Вихід продукту аналітичної реакції значною мірою залежить від умов її проведення: вільні радикали фенотіазонію стійкі лише у сильно кислому середовищі і піддаються гідролізу з утворенням безбарвних S-оксидів. Для одержання задовільних результатів слід суворо дотримуватися постійності умов виконання реакцій зі стандартним і досліджуваним розчинами.
Неабиякий інтерес для спектрофотометричного визначення похідних фенотіазину виявляють реакції пероксикислотного окиснення з утворенням відповідних сульфоксидних похідних. Для пероксикислотного окиснення на відміну від багатьох інших відомих реагентів на фенотіазини характерне швидке досягнення та стале значення величини оптичної густини розчинів продуктів реакції в широкому інтервалі рН середовища.
Так, визначення дипразину (прометазину) у розчині для вживання реr оs згідно з Фармакопеєю Великобританії пропонується виконувати після його попереднього окиснення до S-оксиду виготовленим іn situ розчином пероцтової кислоти. Утворення сульфоксиду в даній реакції відбувається за ра-хунок електрофільної атаки ?-атома кисню пероксикислоти на атом сірки згідно з рівнянням.
Однак використана як окисник пероцтова кислота - малотривка сполу-ка, а наявність пероксиду водню у її розчинах може ускладнювати аналіз внас-лідок ініціювання перебігу побічних реакцій окиснення. Мабуть, через те аналіз
Loading...

 
 

Цікаве