WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки України за роки незалежності - Курсова робота

Розвиток підприємництва в аграрному секторі економіки України за роки незалежності - Курсова робота

перевищує даний по-казник Ощадбанку.
Проте більш розвинуті форми акціонерних відносин реалізується в тому випадку, коли, крім колективних реорганізованих колгоспів і радгоспів, існу-ють комерційні, промислові та інші інвестори. Часто ці формування охоплюють районний або вищий рівень. У багатьох із них діють агрофірми, агро комбінати та інші формування. При переході до ринку їх доцільно реорганізувати в акціо-нерні спілки, агроконсорціуми, різні компанії. При цьому повинен суттєво змі-нитися і характер їхньої діяльності. Зорієнтовані на виконання будь-якого за-вдання, вони забезпечують перелив торгово-промислового капіталу в аграрну сферу, прискорюючи обіг і стабільність віддачі.
Отже, процес формування різних форм підприємництва в АПК лише по-чинається. Головне завдання тут полягає в подоланні існуючих суперечностей даного процесу й поступовому переході до розвинутих прогресивних форм гос-подарювання.
6 ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
Глибока економічна криза, в якій опинилася Україна в першій половині 90-хроків, має багато причин, але одна з найголовніших серед них - це криза управління економікою. Вона виникла внаслідок того, що адміністративні ме-тоди управління були відкинуті, але для зміни їх не було своєчасно створено ринкових економічних і правових важелів регулювання економічної системи. Ці важелі знаходилися лише на стадії становлення при незадовільному викори-стані тих їх елементів, що вже напрацьовані. Життєздатність народного госпо-дарства в цих умовах підтримувалася головним чином за рахунок кредитної і грошової емісії.
Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валю-ти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєво-го рівня населення.
Скажімо, неконтрольовані інфляція і гіперінфляція, особливо в 1993-1994рр., значною мірою зумовлені відміною державного контролю за цінами і заробітною платою. Ця функція була передана підприємствам, абсолютна біль-шість яких за своїм юридичним статусом, впродовж довгого періоду, були дер-жавними. Реалізація ними цієї функції за відсутності належних ринкових важе-лів, породила гонку заробітної плати і цін, негативний вплив якої на економіку очевидний. Крім того, відсутність у цих умовах дійового державного контролю за діяльністю комерційних банків призвела до того, що вони на свій розсуд ви-користовували кредитні ресурси, чим істотно підштовхували розвиток інфля-ційних процесів, одержуючи при цьому надприбуток.
Зрозуміло, що за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти і вчених, як системи, що само організовується без будь-якого втручання держави.
Досвід економічно розвинутих країн Заходу із соціально орієнтованою ринковою економікою переконує, що її створення і ефективне функціонування не можливі без державного регулювання найважливіших параметрів розвитку суспільного виробництва і соціальної сфери. Необхідність у такому регулюван-ні найвиразніше виявилася ще під час світової кризи в 1929-1933рр.
Для того щоб запобігти таким катаклізмам у майбутньому капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавали ма-теріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення і різнобічну допо-могу суб'єктам господарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання економіки не втратила своєї актуаль-ності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сек-тора. Можна констатувати , що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція - нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя , які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевироб-ництво , безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мис-тецтво державного регулювання економікою - це ефективна компенсація нега-тивних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.
Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і ді-йового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вима-гає сільське господарство. Це зумовлено тим , що по-перше, дана галузь є жит-тєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довго-строкової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.
В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу рі-зних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних Тому неви-падково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподар-ського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників , їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів дав-но тут перестала існувати. Держава через різні важелі почала впливати на про-цес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно , що ринок як основний регулятор вироб-ництва сам стає суб'єктом регулювання з орієнтацією на досягнення соціально-го процесу. Досвід розвинутих країн переконує, що існує протиріччя між дер-жавним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням не має антаго-ністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко правової ба-зи ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рі-вень виробництва і споживання. Іншими словами, державне регулювання еко-номіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країні конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим монополізованіше виробництво, тим більшедержава повинна втручатися в економіку, і навпаки.
В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки повинно здійснюватися не директивним управлінням виробничою і фінансовою діяльні-стю підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності , а управлінням соціально-економічними процесами за допомогою таких важелів як тарифи, відсотки, податки, кредити, цінні папери, амортизаційна політика, пільги, дер-жавне замовлення і контракт, резерви, субсидії, субвенції, державне мито. Вони використовуються як прямі і опосередковані регулятори розвитку економіки, забезпечують умови для саморегуляції в бажаному напрямі.
Крім економічних, соціально-орієнтована ринкова економіка вимагає ад-міністративних методів
Loading...

 
 

Цікаве