WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Приватизація промислового сектору в Україні: проблеми та можливі шляхи їх вирішення (Курсова) - Реферат

Приватизація промислового сектору в Україні: проблеми та можливі шляхи їх вирішення (Курсова) - Реферат


Курсова робота
на тему:
"Приватизація промислового сектору в Україні: проблеми та можливі шляхи їх вирішення"
Зміст
Анотація
Частина І. Приватизація в Україні: теоретичні засади
1.1 Огляд приватизаційних процесів в Україні
1.2 Приватизація в Україні й країнах Центральної та Східної Європи: порівняльний аналіз
1.3 Проблеми та недоліки приватизації в Україні
Частина ІІ. Пропозиції щодо удосконалення процесу приватизації в Україні
2.1 Проблеми трансформації відносин власності
2.2 Проблеми трансформації системи фінансування приватизованих підприємств
2.3 Проблеми реструктуризації підприємств
Висновки
Додатки
Анотація
Структурні зміни в постсоціалістичних економіках виявилися більш складними та тривалими ніж очікувалося. Масова приватизація в Україні створила тисячі приватних компаній в промисловому секторі. Однак, в багатьох випадках нова форма власності не поліпшила ефективності роботи приватизованих підприємств.
Приватизація чітко визначає права власності, запроваджує децентралізоване управління та пришвидшує формування ринку цінних паперів, тобто, створює необхідні умови для успішної реструктуризації підприємств та економіки вцілому. Однак, домінування внутрішньої форми власності на приватизованих підприємствах, нерозвиненість фондового ринку, високий ступінь ринкової концентрації, відсутність ринку управлінських здібностей та нестабільна законодавча база значно ускладнюють цей процес.
В результаті дослідження автори дійшли висновку, що для підвищення ефективності приватизованих підприємств необхідно змістити акценти в бік зовнішньої форми власності на приватизованих підприємствах та запровадити корпоративне управління. Оскільки внутрішні джерела фінансування приватизованих підприємств є явно недостатніми, то необхідно розвинути фінансовий сектор для забезпечення ефективного джерела зовнішнього фінансування. Конкретні пропозиції щодо цього питання а також щодо поліпшення законодавчої бази наведено в роботі.
Частина І. Приватизація в Україні: теоретичні засади
1.1 Огляд приватизаційних процесів в Україні
Україна розпочала приватизацію державного майна однією з останніх пост-соціалістичних країн, в 1992 році. До середини 1994 року приватизація відбувалась повільно, з частими перервами. Останнім часом приватизаційні процеси дещо прискорилися. На липень 1998 року близько 90% промислових підприємств України було приватизовано. При цьому з 45000 малих підприємств було приватизовано 96%, з 18000 середніх та великих підприємств - 73%.
Таким чином, бачимо, що приватизація в Україні, по суті, увійшла у свою завершальну стадію. Тим не менше, українські економісти (й науковці, й практики) досі не дійшли згоди щодо того, якою має бути приватизація, як її здійснювати, яких наслідків очікувати у найближчому майбутньому. Автори наголошують на важливості дискусій про найкращий варіант приватизації для України, адже приватизаційні процеси будуть тривати ще кілька десятків років, - продаватимуться паї держави у підприємствах, перейдуть у приватну власність деякі державні монополії тощо; цінність подібних дискусій може вимірюватися десятками мільярдів доларів.
Проте, варто наголосити, що фактор часу також має неабияке значення для української приватизації. По-перше, повільний поступ реформ може відвернути увагу зовнішніх інвесторів від України й спричинити відтік внутрішніх ресурсів, як капітальних, так і трудових. По-друге, згідно з програмою приватизації ряд підприємств має бути приватизовано протягом декількох найближчих років і, очевидно, варто приватизувати їх так, щоб не виникало проблем ні у держави, ані у власників.
З огляду на вищесказане, автори пропонують не вдаватися до альтернативної історії з сценаріями на кштаёлт націоналізації підприємств та повторної їх приватизації за новими принципами, а спробувати діяти виходячи з даної ситуації. По-перше, це збереже час; по-друге, не будуть знехтувані права сучасних власників; по-третє, не буде зайвих підстав обвинуватити Україну в недемократичності чи невмінні керувати економічними процесами.
Для того, щоб мати чітке уявлення про те, якою ж справді є приватизація в Україні, відзначимо основні її ознаки.
1. Соціальна спрямованість - визначальна риса приватизаційного процесу в Україні, про неї свідчать такі фактори:
значна частка державного майна може бути приватизована громадянами за приватизаційні майнові сертифікати (ПМС) чи компенсаційні сертифікати (КС), що безкоштовно отримуються населенням;
робочі колективи мають право на пільгове придбання акцій підприємства, що приватизується. Крім того, трудові колективи можуть приватизувати підприємство шляхом оренди з наступним викупом;
при приватизації підприємств шляхом некомерційних конкурсів однією з основних вимог часто є забезпечення соціальної захищеності трудового колективу;
ряд законодавчих актів, що мають відношення до економічних реформ та приватизації, містять норми соціального спрямування.
2. Внутрішня (колективна) форма власності - значною мірою наслідок першої ознаки, проте варто її виділити окремо. Внутрішніми власниками є особи, що працюють на підприємстві й одночасно володіють часткою його майна. В Україні внутрішня (колективна) форма власності є найпоширенішою.
Для підприємств з внутрішньою формою власності характерні як позитивні, так і негативні ознаки. Серед позитивних можна виділити: а) набагато більша зацікавленість у ефективному функціонуванні підприємства, ніж при державній формі власності, б) володіння інформацією про специфіку технологічних процесів на підприємстві, 'відчуття' підприємства. До негативних ознак слід віднести такі: а) розпорошена структура акціонерного капіталу, що не сприяє формуванню ефективного власника, б) прибуток підприємства скоріше переводиться у підвищення заробітної плати, ніж реінвестується, в) низька схильність до реструктуризації, г) підприємство може отримати підтримку держави (податкові чи митні пільги, грошову допомогу, замовлення тощо) завдяки старим зв'язкам керівництва (яке також є власником підприємства) з посадовими особами державних органів - тобто мати 'м'яке' бюджетне обмеження.
У розвинених економіках після багатьох років існування капіталістичного ладу склалась зовнішня форма власності як більш ефективна: а) вона сприяє залученню інвестицій, оскільки в більшості випадків зовнішні власники здатні акумулювати більше капіталу, ніж трудовий колектив, б) при зовнішній формі власності, на відміну від внутрішньої, існує набагато менше бар'єрів для змін у колі власників; це підвищує ліквідність підприємства, а, отже, робить його більш інвестиційно привабливим.
Скоріш за все, слід очікувати, що в Україні незабаром почнеться трансформація
Loading...

 
 

Цікаве