WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Фактори інноваційного розвитку підприємств - Реферат

Фактори інноваційного розвитку підприємств - Реферат

Джерело: розраховано за матеріалами [5]

Недостатнє забезпечення платоспроможності промислових підприємств власним капіталом пояснюється такими причинами.По-перше, це неефективна амортизаційна політика. Згідно з законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з 01.01.2003 р. в тексті закону вказано такі норми амортизації: для групи 1 - 2%, для групи 2 - 10%, для групи 3 - 6%, для групи 4 - 15% [1]. Проте у 2003 р. "завдяки" "Перехідним положенням" того самого закону №349 норми, вказані в п.8.6.1 ст.8 Закону про прибуток, застосовували для амортизації балансової вартості основних фондів групи 4. А для амортизації основних фондів груп 1, 2 та 3 застосовували "старі" норми: для гр. 1 - 1,25%, для гр. 2 - 6,25%, для гр. 3 - 3,75% з розрахунку на квартал. На перший погляд, правила, встановлені законом, дуже прості: до витрат на придбання старих об'єктів застосовують старі норми амортизації, до витрат на придбання нових - нові. При цьому під старими слід розуміти об'єкти, придбані до 01.01.2004 р., а під новими - об'єкти, придбані після цієї дати. І закон про Держбюджет-2004, і закон № 349 дозволяють застосовувати "підвищені норми амортизації" до витрат на придбання нових основних фондів, але закон про Держбюджет-2004 уточнює: не просто нових, а таких, "які раніше не були в експлуатації", а до старих чи модернізованих фондів, а також тих фондів, які виготовлені до 01.01.2004 р. і які не були в користуванні, слід застосовувати старі норми амортизації.

Наслідками такої законодавчої плутанини є зменшення коштів, що асигнуються на модернізацію, реконструкцію основних фондів, і дефіцит власних інвестиційних ресурсів для здійснення капіталовкладень у технічне та технологічне переозброєння підприємств. Крім цього, в господарській діяльності підприємств має місце ще одна парадоксальна ситуація, пов'язана з використанням сум амортизаційних відрахувань. Так, у 2004 р. сума нарахованої амортизації становила 14988,3 млн грн [5]. На інвестиції в основний капітал у промисловості припадало 28191 млн грн Таким чином, логічно припустити, що 13202,7 млн грн (28191-14988,3) було проінвестовано за рахунок прибутку та зовнішніх джерел фінансування. Разом з тим за рахунок власних коштів профінансовано 14518,4 млн грн інвестицій в основні фонди, отже, невикористаними на відтворювальні цілі залишалося 469,6 млн грн (14518,4-14988,3) амортизаційних відрахувань. Закономірно виникає питання: чому амортизаційна політика не виконує свого завдання, яке полягає в активізації зацікавленості підприємств в інвестиціях на модернізацію матеріальної бази за рахунок власних амортизаційних відрахувань. По-друге, неефективна податкова політика. Негативний вплив на масштаби та інтенсивність інноваційних процесів робить непогодженість різних законодавчих актів. Так, наприклад, відповідно до закону України "Про інноваційну діяльність" підприємствам і організаціям, які займаються інноваційною діяльністю, надавалися пільги по оподатковуванню 50% ПДВ і 50% податку на прибуток. Однак законами України "Про державний бюджет на 2003 рік", "Про державний бюджет на 2004 рік" зазначені пільги скасовані. По-третє, ринкові перетворення суттєво змінили галузеву структуру промисловості України. Як свідчать дані статистики, в загальному обсязі реалізації продукції більше половини припадає на важку промисловість. Так, протягом 2000-2004 рр. відбулося зростання питомої ваги електроенергетичної, металургійної, машинобудівної промисловості (у 2000 р. частка металургійної промисловості становила 20,6%, машинобудівної - 11,5%, електроенергетичної - 14,1%, а в 2004 р. частка машинобудування - 13,4%, металургії - 23,3%, електроенергетики - 16,3%). Натомість частка соціально-орієнтованих галузей промисловості у структурі виробництва помітно знизилася, що йде в розріз із законами ринкової економіки, зорієнтованими на розширення обсягів діяльності та підтримці тих галузей, які орієнтуються на кінцевого споживача. Частка легкої та харчової промисловості України скоротилася (в 2000 р. харчова промисловість становила 19,1% від загального обсягу реалізації, легка - 1,6%, а в 2004 р. частка харчової промисловості становила 15,8%, легкої - 1,2%) [5]. За такої структури промислового виробництва зберігається низька питома вага продукції нових прогресивних галузей, повільно оновлюється товарний асортимент.

Сьогодні на визначальні позиції у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку підприємств має виходити банківське кредитування. Однак реальна ситуація є такою, що довгострокові кредити, які мають бути основними підйомами стимулювання інноваційного розвитку підприємств, становлять малу частку в зальному обсязі кредитних вкладень у національну економіку (табл.3).

Таблиця 3. - Структура кредитного портфеля банківської системи України

Показники

Роки

Довгострокові позики

Короткострокові позики

У т.ч. в націона-

льній валюті

Всього, млн грн

Млн. грн

У % до підсумку

Млн. грн

У % до підсумку

2001

6025

21,7

21767

78,3

15436

27792

2002

11661

28,3

29538

71,7

23912

41199

2003

30553

45,0

37282

55,0

39563

67835

2004

48003

54,2

40575

45,8

51207

88579

Джерело: розраховано за матеріалами [5]

Кредитні ресурси банків за період 2001-2002 рр. в основному розміщені в короткострокових активах (відповідно в 2001 р. - 78,3%, в 2002 р. - 71,7%). У структурі кредитного портфеля банківської системи протягом 2003-2004 рр. зросла питома вага довгострокових позик і, як наслідок, знизилася частка короткотермінових [5]. Поряд з цим не всі довгострокові кредити використовуються в інноваційних цілях. Тому для отримання точної оцінки стану фінансування інноваційної діяльності наведені дані слід скоригувати в бік зменшення.

Не менш важливими є соціальні фактори інноваційного розвитку. Так, за даними дослідження українського бізнесу ООН за 2005 р., 49,1% підприємств взагалі не відслідковують соціальні наслідки інноваційного розвитку, час від часу це роблять 29,4% підприємств і лише 5,3% - використовують для оцінки чіткі показники [6]. Причому, як правило, це показники впливу діяльності підприємства на оточуюче середовище. Як свідчить зарубіжний досвід, питанням корпоративної соціальної відповідальності бізнесу надається значна увага. Наприклад, у Франції діє закон, згідно з яким кожна публічна компанія, яка розміщує свої акції на біржі, зобов'язана звітуватися по соціальних програмах та соціальних наслідках інноваційної діяльності. Цей закон призначений для заохочення компаній до соціальної відповідальності, а також для контролю достовірності розповсюджуваних ними даних [6]. Що ж до України, то вміння визначати соціальні ефекти інноваційного розвитку набувають особливої актуальності. З економічної точки зору стабільний розвиток підприємств означає їх суспільну значущість: по-перше, в аспекті продукції, що виготовляється, а по-друге, в формуванні доходів бюджетів усіх рівнів через податкову систему. Гарантії зайнятості, забезпечення відтворення певної кількості робочих місць, створення передумов матеріального забезпечення працівників (у перспективі їх пенсійного забезпечення) зумовлюють розуміння стабільності розвитку підприємств з соціальної точки зору. Виходячи з викладеного можна констатувати, що інноваційний розвиток підприємств повинен забезпечувати економічне зростання та набуття ним соціальної природи.

Висновки

Узагальнюючи вищесказане, виділимо основні стримуючі фактори інноваційного розвитку промислових підприємств: низький рівень державного фінансування інноваційного розвитку та недостатність власних коштів підприємств; низька інвестиційна активність вітчизняних, зарубіжних інвесторів; недосконалість податкового законодавства; відсутність мотивації вітчизняних підприємств до впровадження НДДКР та реалізації їх результатів; послаблення взаємозв'язків науки та виробництва. Тому, активізація інноваційного розвитку підприємств повинна бути пов'язана, по-перше, з оновленням основних виробничих фондів, які мають стати головним джерелом збільшення обсягів виробництва та створення умов для виготовлення вітчизняної продукції на рівні кращих світових зразків. По-друге, розвиток інноваційної діяльності має бути органічно пов'язаним з ресурсозбереженням і приводити до суттєвого зменшення витрат матеріалів на одиницю продукції. По-третє, виходячи з сучасних умов, інноваційний розвиток, повинен мати соціальну спрямованість, де саме людина, якість та безпека її життя матимуть забезпечити пріоритети інноваційного розвитку. Таким чином, головною метою інноваційного процесу в Україні є підвищення соціально-економічної ефективності виробничої сфери на базі системного удосконалення всіх елементів та матеріалізації наукових знань і підвищення соціального забезпечення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Закон України "Про внесення змін до закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. №349-ІV // Баланс. - 2003. - №6. - С. 38-42.

2. Гаман М.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід: Монографія. - К.: Вікторія, 2004. - С. 104-131.

3. Ілляшенко С.М. Менеджмент та маркетинг інновацій: Монографія. Суми., ВТД "Університетська книга", 2004. - 518-527с.

4. Кузьмін О.Є., Князь С.В., ін. Інвестиційна та інноваційна діяльність: Монографія. - Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 233 с.

5. Статистичний щорічник України за 2004 рр. / За ред. Осауленка О.Г. - К.: Техніка, 2004. - С. 348-355.

6. Стародубська М. Ефективність соціальних проектів потрібно виміряти // Новий маркетинг. - 2006. - №8. - С. 36-42.

Loading...

 
 

Цікаве