WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Управління власним капіталом - Контрольна робота

Управління власним капіталом - Контрольна робота

%.
Задаючи той або інший темп приросту обсягу реалізації продукції, ми завжди можемо, використовуючи зазначену формулу, визначити, у яких розмірах зростає сума операційного прибутку при сформованому на підприємстві коефіцієнті операційного левериджу.
Формула розрахунку ефекту операційного левериджу має інші модифікації.
Так, з метою управління маржинальнимприбутком підприємства ефект операційного левериджу може бути виражений такими формулами:
;
, де
Еол - ефект операційного левериджу;
DМП - темп приросту маржинального операційного прибутку, %;
DВОП - темп приросту валового операційного прибутку, %;
DОР - темп приросту обсягу реалізації продукції, %.
З метою виняткового впливу податкових платежів, що входять в ціну продукції і сплачуються за рахунок валового прибутку, розрахунок ефекту операційного левериджу може бути проведений за такою формулою:
Еол - ефект операційного левериджу;
DВОП - темп приросту валового операційного прибутку, у %;
DЧОД - темп приросту чистого операційного прибутку.
Ця формула найбільше прийнятна для розрахунку операційного левериджу на підприємствах торгівлі.
Був розглянутий загальний принцип дії механізму операційного левериджу.
Управління операційним левериджем може здійснюватися шляхом впливу як на постійні, так і на перемінні операційні витрати.
Отже, при управлінні постійними витратами необхідно мати на увазі, що високий їх рівень значною мірою визначається галузевими особливостями здійснення операційної діяльності, що визначають різноманітний рівень фондоємності виробленої продукції, диференціацію рівня механізації й автоматизації праці. Крім того, слід зазначити, що постійні витрати в меншому ступені піддаються швидкій зміні, тому підприємства, що мають високий коефіцієнт операційного левериджу, втрачають гнучкість в управлінні своїми витратами.
Проте, незважаючи на ці об'єктивні обмеження, на кожному підприємстві є достатньо можливостей зниження при необхідності суми і питомої ваги постійних операційних витрат. До числа таких резервів належить суттєве скорочення накладних витрат (витрат щодо управління) при несприятливій кон'юнктурі товарного ринку; продаж устаткування і нематеріальних активів, що не використовується з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань; широке використання короткострокових форм лізингу машин і устаткування замість їх придбання у власність; скорочення обсягу споживаних комунальних послуг тощо.
При управлінні перемінними витратами основним орієнтиром повинно бути забезпечення постійної їх економії, бо між сумою цих витрат й обсягом виробництва і реалізації продукції існує пряма залежність. Забезпечення цієї економії до подолання підприємством точки беззбитковості веде до росту суми маржинального прибутку, що дозволяє швидше перебороти дану точку. Після подолання точки беззбитковості сума економії перемінних витрат буде забезпечувати прямий приріст валового операційного прибутку. До числа основних резервів економії перемінних витрат належить зниження чисельності робітників основного і допоміжних виробництв за рахунок забезпечення росту продуктивності їх праці; скорочення розміру запасів сировини, матеріалів готової продукції в періоди несприятливої кон'юнктури товарного ринку; забезпечення вигідних для підприємства умов постачання сировини і матеріалів тощо.
Цілеспрямоване управління постійними і перемінними витратами, оперативна зміна їх співвідношення при мінливих умовах господарювання дозволяють збільшити потенціал формування операційного прибутку підприємства.
4. ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА
4.1. Сутність теорій, що пов'язані з механізмом формування дивідендної політики
Дивідендна політика пов'язана з розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Проте аналізовані в даному розділі принципи і методи розподілу прибутку застосовуються не тільки до акціонерних товариств, але і до підприємств будь-якої іншої організаційно-правової форми діяльності. У цьому випадку змінюватися буде тільки термінологія. Замість термінів акція і дивіденд будуть використовуватися терміни пай, внесок і прибуток на внесок, а механізм виплати прибутків власникам залишиться таким же.
Основною метою розробки дивідендної полити є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім її ростом, що максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.
Виходячи з даної мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано так: дивідендна політика є складовою частиною загальної політики управління прибутком, що заключається в оптимізації пропорцій між споживаною і капіталізуємою її частинами з метою максимізації ринкової вартості підприємства.
Формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах із розвиненою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш поширеними теоріями, пов'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є:
1. Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модільяні і М. Міллер, - які згадуються звичайно у посиланнях під абревіатурою ММ підтверджують, що i вибрана дивідендна політика ніяк не впливає ні на ціну акцій, ні на добробут власників в поточному або перспективному періоді, так як ці показники залежать від суми, яка формується, а не від прибутку, що розподіляється. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці відводиться пасивна роль у механізмі управління прибутком. Незважаючи на всі недоліки у плані практичного використання, теорія ММ стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних рішень механізму формування дивідендної політики.
2. Теорія переваги дивідендів або "синиця в руках". Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер - підтверджують, що кожна одиниця поточного прибутку, виплаченого у формі дивідендів коштує завжди більше, ніж прибуток відкладений на майбутнє, у зв'язку зі властивим йому ризиком. Виходячи з даної теорії максимізація дивідендних виплат має більшу перевагу, ніж капіталізація прибутку. Проте супротивники цієї теорії підтверджують, що в більшості випадків отриманий у формі дивідендів прибуток все одно реінвестується потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї або іншої дивідендної політики, бо чинник ризику визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї або іншої компанії, а не характером дивідендної політики.
3. Теорія мінімізації дивідендів або "теорія податкових переваг". Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми прибутками власників, тому що оподатковування поточних прибутків у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх. Отже, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно - максимізацію капіталізації прибутку з
Loading...

 
 

Цікаве