WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Земельна реформа в Україні - Курсова робота

Земельна реформа в Україні - Курсова робота

приватизаційної моделі. Її відзначають такі риси:
- орієнтація на множинність форм власності і господарювання;
- послідовне проведення аграрної реформи із забезпеченням свободи вибору форми
власності, включаючи і право приватної власності на землю;
- реорганізація великих державних сільськогосподарських підприємств з метою пристосування їх структури до ринкових умов;
- новий підхід до кооперативної власності (поряд з існуючими утворюються кооперативи нового типу, об'єднуються приватні господарства);
- розвиток акціонування та паювання;
- здійснення приватизації значного кола підприємств у переробних галузях АПК;
- реальна допомога держави та державна підтримка аграрних перетворень, становлення нових форм господарювання на селі.
Необхідність трансформування сільського господарства посткомуністичних країн викликана, насамперед, економічними та політичними чинниками. В усіх цих країнах великі держгоспи і виробничі кооперативи в існуючій організаційно-економічній формі не спроможні ефективно функціонувати в ринковій економіці. Саме тому колись привілейований соціалістичний аграрний сектор має бути якнайшвидше трансформований у приватний.
Хоча в різних країнах стартові умови для здійснення перетворень у сільському господарстві були дещо неоднаковими, все ж з початку цих перетворень аграрна політика фокусувалася, насамперед, навколо перебудови структури власності. Загальновизнаним було, що без виникнення прошарку реальних хазяїв ефективний розвиток сільського господарства неможливий, що без такого прошарку ні державні, ні кооперативні господарства не здатні забезпечити необхідне зростання обсягів сільськогосподарського виробництва.
Реституція власності виявила, що більшість колишніх власників землі чи їх спадкоємців нині не бажають мати справи з сільськогосподарським виробництвом. Так, в Угорщині, згідно з законом про компенсацію з`явилося 1,5 млн. землевласників із середньою площею землі 2-4 га. Переважна більшість з них не бажає вести сільське господарство. В Литві, де дозволено грошову компенсацію, найбільше претендентів на власність вимагають вартісного відшкодування (за 1 га землі відшкодовується 150-425 доларів США). В Естонії, через невигідність сільськогосподарського виробництва 25-30 % реституційної землі не вимагається колишніми власниками.
В тих країнах, де внаслідок приватизації утворилось багато дрібних землевласників, актуальною проблемою є укрупнення землекористування. Тож реформування великих господарств сприймалось лише як приватизація землі та майна, а не як створення нових господарських одиниць. Відсутність довготривалих програм розвитку сільського господарства є одним з найвагоміших недоліків у реструктуризації аграрного сектору.
Збільшення розмірів господарств суб'єктів сільськогосподарської діяльності здійснюється досить складно. Проблема кооперації фермерів не набуває масового поширення. Виробнича кооперація після реструктуризації великих господарств передбачає використання матеріально-технічної бази колишніх колгоспів. Але виробничі потужності великих підприємств не відповідають вимогам приватних ферм (особливо в тваринництві). В системі великих господарств неможливо, щоб фермери після переробки реалізовували лише свою продукцію, чого вони бажають, адже продукція від різних ферм є різної якості [15].
Великими втратами супроводжувався процес розподілу нерухомого майна, техніки і тварин у Болгарії, Румунії, Албанії, де значна частина майна, яке не могло бути поділено, було зруйновано і розкрадено, а велика техніка не знайшла раціонального використання 17].
Отже, як свідчить досвід, за умови широкого створення повністю незалежних індивідуальних фермерських господарств замість колишніх підприємств спостерігається вкрай неефективне використання матеріально-технічної бази великих господарств.
Дещо інший шлях післяприватизаційного розвитку сільського господарства обрано в Чехії, Угорщині, Словаччині. В Чехії перетворення аграрного сектора не супроводжувалося деколективізацією, колишні кооперативи трансформувалися у приватні юридичні особи. Згідно із законодавством 1991-1992 рр. кооперативи мали стати дійсними кооперативами приватних власників (у Чехії 2/3 сільськогосподарських угідь де-юре завжди були у приватній власності) або торговельними компаніями (акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю). Законодавство заохочувало також приватне господарювання.
Як в Чехії, так і в Словаччині підтримувалося створення менших колективних форм господарювання на базі кожного сільського населеного пункту.
У Чехії, Угорщині і Словаччині при розпорошеності власності на землю господарювання є сконцентрованим, що позитивно впливає на конкурентоспроможність сільського господарства. Найпоширенішою формою колективного господарювання є сільськогосподарські кооперативи, які ґрунтуються на приватній власності на майно та землю їх членів. Але превалювання цієї форми господарської діяльності викликано не тим, що вона є найефективнішою, а тим, що це був найлегший шлях продовжувати виробничу діяльність після приватизації землі і майна. Тут також відіграв свою роль певний консерватизм сільського населення. В Угорщині вирішили залишитись працювати в оновлених кооперативах 95 % працівників [11].
Внаслідок аграрних перетворень виникла серйозна проблема безробіття. Рівень безробіття в деяких країнах досяг небачених раніше масштабів. З прийняттям нового закону про кооперативи, згідно з яким членство в кооперативі не гарантує в ньому роботи, в Угорщині кількість працівників у сільськогосподарських кооперативах протягом 1989-1993 рр. зменшилась на 50 %.
Головними причинами відтоку працівників із сільського господарства було зменшення виробництва продукції, зниження попиту на робочу силу, різке скорочення заробітків у сільськогосподарському виробництві порівняно з іншими секторами економіки.
Практично у всіх аналізованих країнах з метою вирішення проблеми безробіття визнано за необхідне створення робочих місць на селі, не пов'язаних з сільськогосподарською діяльністю. Для відновлення зайнятості в сільській місцевості передбачається розвивати таку діяльність, як ремесло, сільський туризм, різні послуги. Стосовно безробіття на селі заслуговує уваги той факт, що в таких країнах, як Польща, Словенія, де більшість землі ще до реформувань оброблялася приватно, в період встановлення ринкових відносин кількість працівників у сільському господарстві практично не зменшилась.
Отже, в тих країнах, де була розпорошена структура власності і господарювання, сільське господарство в період трансформації відіграловажливу роль буфера негативних соціальних тенденцій, що полегшило соціальні та економічні проблеми безробіття і низьких доходів у промисловій сфері.
Проте, в даній ситуації виникли також проблеми. Значно збільшилася кількість людей з неповною зайнятістю, тому що в них, через негативні тенденції в економіці країни зникла альтернатива займатися іншим, крім сільського господарства, видом діяльності. Тобто в
Loading...

 
 

Цікаве