WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Економічні основи розвитку підприємництва в Україні. Адміністративна-командна система -антипод підприємництва - Реферат

Економічні основи розвитку підприємництва в Україні. Адміністративна-командна система -антипод підприємництва - Реферат


Реферат на тему:
Економічні основи розвитку підприємництва в Україні. Адміністративна-командна система -антипод підприємництва
Адміністративно-командна система управління в Україні, як і в цілому в колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує фактично всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими "аргументами":
а) орієнтацією на будівництво "державного соціалізму", в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;
б) логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об'єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до "неоконсервативної хвилі" на межі 70-80-х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабі", як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.
Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля цільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу. Виробничі обов'язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Недумаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.
Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі "соціалістичного змагання". Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, акціонерної компанії або оренди засобів виробництва, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і "спеців" і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об'єктами політико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.
Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати "гроші в кишені сусіда", підозрілість до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон'юнктури - все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.
У зв'язку з цим на часі постала дуже складна проблема психологічного й культурологічного характеру, а саме: подолання антипатії суспільства до підприємництва. Необхідно здійснити "стрибок" від "царства" антиінноваційної, консервативної в "царство" продуктивної, динамічної економічної культури. Інакше кажучи, треба перейти від принципу "ініціатива карається" до стародавнього принципу римського права - "закон любить дійових".
Для адміністративно-командної системи були характерні:
відсутність ринково-конкурентних регуляторів економічної активності;
недосконала структура господарства (висока частка гірничодобувних і старих традиційних галузей і відносно низька - високотехнологічних, а також сфери послуг);
відомчий монополізм і фондова система розподілу ресурсів, які не давали можливості навіть великим господарствам повністю проявити свою підприємливість;
неефективна кредитно-фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу, тобто відсутність умов, які давали б змогу швидко підкріплювати ініціативу необхідними ресурсами;
нерозвинена ділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, система консультування тощо).
Становлення підприємництва в сучасних умовах
Усі зазначені проблеми нині мають бути вирішені. Причому на перший план висувається проблема формування корпусу підприємців (з числа управляючих і спеціалістів, робітників, селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури.
Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.
Можливості розвитку підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про підприємництво". На їхній основі в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.
Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, на початок 1996 р. у промисловості в державній власності залишалось менше половини (43%) підприємств галузі проти 70% у 1992 р. За вісім місяців 1996 р. промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52% загального обсягу промислового виробництва. Усього за час проведення приватизації понад 40 тис. державних підприємств змінили організаційну форму господарювання. Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до 49 відсотків. Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшення недержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні.
З'ясовуючи причини такого становища, треба виходити з реальної ситуації, яка створилася в економіці країни. Насамперед слід мати на увазі, що перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання - тривалий процес, у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального й морального характеру.
Крім того, на розвитку підприємництва негативно позначається кризове становище економіки. Так, лібералізація цін і пов'язана з нею інфляція призвели до ліквідації фінансової бази малого бізнесу через обезцінення заощаджень населення і різке підвищення відсоткових ставок. Слід враховувати й таке: економічна суть підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку не будь-яким шляхом, а за рахунок зниження витрат виробництва стосовно до ринкової ціни через науково-технічний прогрес. Інфляція, спричинена надто високими цінами на засоби виробництва, фактично закриває доступ багатьом підприємствам до сучасних технологій, найновіших досягнень науково-технічного прогресу.
Негативно позначається на розвитку підприємництва також глибокий спад виробництва. Він посилює монополістичний характер економіки, її дефіцитність, розширює інфляцію, породжує економічний хаос і невпевненість. До того ж постійна інфляція,коли зростання цін перевищує збільшення номінальних доходів населення, веде до звуження ємності внутрішнього ринку, істотно стримує розвиток підприємницької діяльності у виробничій сфері. Крім того, недосконалими залишаються організаційні й правові засади розвитку підприємництва, фінансово-кредитна й податкова системи. Всі ці та інші факти переконливо свідчать, що процес становлення підприємництва як форми господарювання відбувається нині досить суперечливо. На його шляху необхідно подолати багато труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.
Розвиток підприємництва несумісний з командно-бюрократичними методами господарювання, будь-якими суб'єктивно-догматичними підходами в управлінні економікою. Допущені тут помилки катастрофічне відбиваються на становищі підприємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї, володіє вмінням організувати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську практику.
Література:
1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.
2. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.
3. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.
4. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.
5. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.
6. Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.
7. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.
8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.
9. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.
10. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.
11. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.
Loading...

 
 

Цікаве