WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Стратегія конкурентоспроможності підприємства за умов ресурсно-екологічних обмежень - Реферат

Стратегія конкурентоспроможності підприємства за умов ресурсно-екологічних обмежень - Реферат


Реферат на тему:
Стратегія конкурентоспроможності підприємства за умов ресурсно-екологічних обмежень
На даний момент в Україні прийнято чимало законів, державних програм щодо збереження та підвищення ефективності використання природних ресурсів, але виявляється достатньо підстав для висновків про те, що існуюча система природокористування є недосконалою.
Ефективність системи залежить від того, як організовано регулювання відповідних процесів. В екологічному плані регулювання повинне забезпечувати збереження навколишнього природного середовища, екологічно-орієнтовану поведінку виробників продукції.
Макроекономічні показники та тенденції природокористування передаються на підсистеми економіки інших рівнів - галузі, ринки, підприємства, регіони. На теперішньому етапі розвитку економіки загальний стан природокористування, подальших його перспектив передається на вищезгадані рівні, в тому числі на рівень підприємств, через фактор обмеженості, що виявляється одночасно як об'єктивним, так і суб'єктивним.
Можна виділити два види ресурсно-екологічних обмежень:
- запаси природних ресурсів постійно зменшується через властиву їм вичерпність, а їхній видобуток ускладнюється і дорожчає (об'єктивне обмеження). Так, за деякими оцінками, у разі збереження теперішнього рівня споживання енергоресурсів вистачить лише на 30-50 років;
- через свої інструменти (закони, стандарти, податки, штрафні санкції тощо) держава має можливість обмежити використання підприємствами тих чи інших видів ресурсів (суб'єктивне обмеження).
Дані обмеження мають певні наслідки для підприємств. По-перше, державні екологічні (ресурсні) обмеження можуть набувати форми реальних додаткових фінансових витрат для підприємства, зокрема за неналежне виконання екологічних вимог стосовно підприємства можуть бути прийняті санкції з боку держави з метою відшкодування шкоди завданої навколишньому природному середовищу або компенсування вартості використаних ресурсів. По-друге, пропорційно зменшенню можливостей щодо введення до господарського обороту нових обсягів ресурсів зростає їх собівартість і ціна, а це є загрозою зменшення вартісної продуктивності ресурсу, загрозою зниження рівня ринкової конкурентоспроможності підприємства. Довгострокова конкурентна стратегія підприємства не може не враховувати стан природного екологічного потенціалу, вимог до зниження енерго- та матеріаломісткості виробництва, оптимізації ресурсоспоживаня.
На нашу думку, для підприємства може бути три стратегічних варіанти вирішення проблеми:
1) перекладання витрат, що збільшилися, на споживачів;
2) зменшення ресурсних затрат на одиницю продукції (активне ресурсозбереження);
3) заміна ресурсів виробництва.
Можлива й певна комбінація рішень.
Перший варіант є, можливо, найпростіший. Підприємство пропонує споживачам своєї продукції платити більше - припустимо, пропорційно збільшенню витрат на придбання ресурсів. Виникає ризик, пов'язаний з тим, що попит споживача за новими цінами може набути неприйнятних для підприємства показників. Рівень ризику зменшується за умови ринкового домінування підприємства, тобто коли підприємство є чистою монополією або дуже сильним олігополістом. В інших випадках таке вирішення проблеми екологічно-ресурсних обмежень може мати критичні наслідки для підприємства. В цілому це є варіант "пасивного" сприйняття підприємством зовнішнього впливу на собівартість продукції.
Для здійснення другого варіанту еколого-економічної стратегії, підприємству, перш за все потрібно запровадити інновації, розробити новітні ресурсозбережні технології виробництва та придбати сучасне обладнання. У даному випадку важливими факторами можуть бути й мінімізація відходів та можливість рециклювання продукції. Цей варіант є варіантом активного пошуку шляхів конкурентного забезпечення рівня собівартості продукції.
Українська економіка має значні резерви для реалізації заходів ресурсозбереження. Українські підприємства мають значні можливості для зменшення ресурсних витрат та мінімізації відходів. Так, за деякими даними, потенціал енергозбереження України оцінюється на рівні 42-48%. Важливо зазначити, що витрати на видобуток, або на купівлю органічного палива в 2-2,5 рази вище, ніж витрати на забезпечення економії 1 тонни умовного палива за рахунок енергозбереження.
На наш погляд, проблему економічної (природної) обмеженості ресурсів по відношенню до підприємств доцільно розглядати в двох напрямках, аспектах.
Перший - це обмеженість енергетичних ресурсів, таких, насамперед, як нафта, природний газ, вугілля. Цей напрямок виступає важливим не тільки для сировинних підприємств, проблема поширюється практично на всі підприємства (через зміну вартості енергоносіїв, їх питомої ваги в собівартості продукції). Тому визначаємо цей напрямок як глобальний, від нього в першу чергу залежать можливості сталого еколого-економічного розвитку.
Другий напрямок - це обмеженість тих природних ресурсів, що мають певне значення для окремих підприємств, але не носять глобального характеру. Можна, наприклад, бачити, що на ринку виявляється обмеженість у пропозиції такого ресурсу як деревина, зростають ціни на цей ресурс, але це більше проблема окремих підприємств, окремо взятого сектору (секторів) економіки, ніж проблема всієї господарської системи.
Важливу роль у підвищенні ефективності використання природних ресурсів на українських підприємствах відіграє мінімізація відходів. Проблема відходів виробничої діяльності підприємств може мати різні оцінки та виміри. Перший аспект проблеми відходів полягає в тому, що відходи виробництва це один із факторів техногенного впливу на навколишнє природне середовище. Другий аспект проблеми - її зв'язок із конкурентоспроможністю підприємств. На нашу думку, цей зв'язок виявляється таким чином:
- відходи виробництва підлягають розміщенню (складуванню), а також утилізації;
- відходи виробництва підпадають під пряме державне регулювання;
- зменшення відходів, переробка відходів може принести економічний результат для підприємства як додатковий дохід.
В рамках проблеми реалізації третього варіанту еколого-економічної стратегії, що передбачає заміну ресурсів, особливого значення набуває використання нетрадиційних (відновлювальних) ресурсів (енергії сонця, вітру, води тощо). Реалізація планів заміни ресурсів дозволяє знизити відходо- та шкодоємність виробництва, зробити виробництво екологічно безпечнішим.
Зростання цін на нафту й газ - найголовніші світові енергоносії на теперішній час - є об'єктивною тенденцією, і через двадцять років вуглеводні, скоріш за все, почнуть активно заміщатись іншими видами енергоносіїв. За оптимістичними прогнозами після 2050 року виробництво нафтопродуктів буде скорочуватись по мірі зменшення попиту на цю сировину.
До структурних змін у балансі енергоспоживання активно готуються західні енергетичні та нафтогазові компанії, які вкладають значні кошти в розробкуальтернативних джерел енергії. Українські підприємства поки що не концентрують свою увагу на цих проблемах. Заміна ресурсів, особливо інноваційного характеру, не є помітним явищем в їх діяльності. Світову економіку до переходу на альтернативні і відновлювальні джерела енергії (геотермальні, припливні та гідростанції, сонячні батареї, вітряні генератори, біогаз, водень, паливні елементи, тощо) штовхає не лише турбота про навколишнє середовище, але й міркування комерційного характеру. Саме тому підприємства, які прагнуть досягти конкурентоспроможності за сучасних умов ринку не мають права ігнорувати ресурсно-екологічний фактор.
Loading...

 
 

Цікаве