WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Основні ознаки підприємництва та його місце в економічній системі - Реферат

Основні ознаки підприємництва та його місце в економічній системі - Реферат

моральних стримуючих начал гонитва за прибутком породжувала найбільш безсоромну експлуатацію трудящих, сваволю підприємців у дуже жорстоких формах. К. Маркс присвятив усю завершальну 24 главу першого тому класичної праці "Капітал" жахам капіталістичної експлуатації на стадії первісного нагромадження. Однак співвідношення між розміром заробітної плати робітників та їх експлуатацією ввійшло до азбуки політекономії задовго до К. Маркса.
Про це писав ще "батькополітекономії" Адам Сміт (1733-1790), а Девід Рікардо (1772-1823) сформулював економічний закон: чим вища заробітна плата робітника, тим нижчий прибуток підприємця і навпаки. Тому через стадію жорстокої експлуатації проходила у процесі свого становлення і розвитку ринкова економіка усіх без винятку країн, що, у свою чергу, стало основою для появи багатьох революційних і соціалістичних теорій, включаючи і марксизм.
Втім, стадія "дикого", "експлуататорського" капіталізму має історично минущий характер. У процесі формування інститутів правової держави, утворення органів представницької демократії розпочинається розробка фабрично-заводського законодавства. Підприємництво поступово обмежується системою регламентуючих норм і правил, що враховують права та інтереси робітників, сприяють підвищенню їх життєвого рівня і надають найманій праці рис соціального й економічного партнерства.
Одночасно в середовищі самих підприємців триває пошук форм і методів діяльності, вільних від крайнощів експлуатації. Зароджуються і набувають стійкого характеру традиції добродійності, турбота про життя і побут робітників, залучення їх до участі в справах підприємства. Це зумовлюється як моральними й релігійними, так і суто прагматичними міркуваннями (підвищення продуктивності праці, запобігання соціальним конфліктам тощо). Зменшення прибутків при великих відрахуваннях на заробітну плату і соціальну сферу компенсується підприємцями за рахунок піднесення загальної культури виробництва і розширення його обсягу, підвищення продуктивності праці на основі використання науково-технічних досягнень та державних страхових і пенсійних механізмів.
Згодом, на рубежі XIX-XX ст., починає діяти суспільно-економічний механізм, описаний Дж. М. Кейнсом (1883-1946): збільшення заробітної плати сприяє зростанню купівельної активності населення, що, у свою чергу, стимулює подальший розвиток (і, отже, підвищення сумарної прибутковості) виробництва.
Саме на цей період припадає виокремлення, конкретизація сутніс-них рис підприємства. Основні з них:
o володіння капіталом;
o поєднання різнорідних факторів виробництва;
o орієнтація на отримання прибутку і капіталізація доходу;
o особиста ініціатива, самостійність, почуття відповідальності і готовність до ризику;
o творча фантазія і "бійцівські" здібності, необхідні для боротьби з конкурентами, подолання несприятливих обставин тощо.
Неважко помітити, що всі перераховані властивості і якості, необхідні бізнесменові, прямо або побічно випливають із наведеного вище визначення підприємництва.
Підприємницька діяльність повільно, але неухильно гуманізується, набуває дедалі цивілізованішого вигляду, стаючи потужним фактором не тільки економічного, а й соціального і культурного прогресу суспільства; сприяє розкриттю потенціалу людської особистості, дає людині відчуття справжньої свободи, будучи водночас найкращою формою соціального захисту. Величезна роль у набутті підприємництвом зазначених рис належить державі, її політиці.
Державна макроекономічна політика має не тільки стимулювати підприємництво загалом, а й спрямовувати його на розвиток тих ознак і властивостей, які надають йому соціальну спрямованість, етичність, гуманізм. У разі несприятливого ставлення держави до цього аспекту підприємництва створюються умови для його відчуження від проблем суспільства, тінізації, криміналізації.
На макроекономічному рівні, тобто на рівні загальнодержавної організації суспільного виробництва, проблема забезпечення прибутковості господарства, досягнення переважання прибутків над витратами постає настільки ж гостро, як і в діяльності окремого приватного підприємства. Але на відміну від приватнопідприємницької сфери держава змушена миритися з наявністю вочевидь збиткових секторів. Це, по-перше, уся військово-промислова сфера, що потребує величезних витрат, але прибутків не приносить. Це значна частина соціальної сфери; утримання численної армії чиновників і керівників, галузі освіти, культури і державної пропаганди. За наявності великої кількості збиткових секторів економіки і невідновлюваних статей витрат настає хронічний дефіцит державного бюджету (перевищення витрат над доходами) і держава змушена шукати позабюджетні джерела покриття дефіциту. До таких джерел належать: пограбування сусідніх країн і народів внаслідок переможних воєн, неоплачувана праця (експлуатація рабів), розпродаж або "проїдання" державних запасів, а в пізніші часи - зовнішні і внутрішні позики, державне псування монети, не забезпечена товарним покриттям грошова емісія тощо.
Збиткова в економічному плані держава може існувати досить довго за наявності позабюджетних джерел, але все-таки їх використання має в історичній перспективі тимчасовий характер (у війнах неможливо перемагати постійно, кількість рабів згодом скорочується, державні запаси тануть, борги рано чи пізно доведеться віддавати). Коли дефіцит бюджету набуває хронічного і нездоланного характеру, а позабюджетні джерела вичерпуються, економіка країни "вилітає в трубу". Настає епоха розпаду держави. Це одна з основних причин катастрофи колись могутніх держав. Саме так припинили своє існування держава Александра Македонського, Римська імперія, халіфат Аббасидів, імперія Карла Великого. Інші фактори розпаду - політичні, військові, ідеологічні, особистісні (інтриги у вищих сферах, боротьба за владу), хоч зовні і виходять на передній план і тому більшістю сучасників розцінюються як основні причини, власне, бувають лише додатковими, тобто кожний на своїй "ділянці" закріплює загальноекономічний колапс.
Отже, приватнопідприємницька форма організації економіки виявляється надзвичайно вигідною для виживання і благополучного розвитку держави. Вона, по-перше, вилучає зі сфери державних турбот цілі галузі виробництва, що були збитковими, і робить їх прибутковими. По-друге, вона організовує їхнє функціонування на власні, тобто позабюджетні кошти. По-третє, приватне підприємництво здатне більш гнучко реагувати на потреби ринку, швидко змінювати профільну структуру виробництва,
Loading...

 
 

Цікаве