WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір (пошукова робота) - Реферат

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір (пошукова робота) - Реферат

порядку укладення договорів, визнання їх недійсними через недоліки, виявлені сторонами, збитковість, для захисту майнових інтересів рядового споживача. З цією метою англійські суди почали розглядати як саму собою зрозумілу умову будь-якого договору з участю професійного продавця його обов'язок поставляти товар, який відповідає певним якісним характеристикам.
Відповідно до судової практики Франції, Бельгії, Нідерландів, Греції на професійного комерсанта у деяких видах договорів почали покладати інформаційний обов'язок. Французькі суди презюмують несумлінність професійного продавця, якщо товар було продано з прихованими недоліками. Однак навіть ці розрізнені і непослідовні спроби якось захистити слабку сторону в договорі приєднання в цілому погано узгоджуються з загальними принципами класичного договірного права з його автономією волі і свободою договору. У багатьох випадках загальна теорія договору не в змозі запропонувати дієвий захист від сваволі монополій. Наприклад, анулювання типового контракту, відповідно до положень класичного цивільного права, має наслідки лише щодо сторін певного контракту, і ніщо не перешкоджає компанії в подальших взаєминах із клієнтами використову-
вати формуляр, який суди оголосили недійсним. Нарешті, треба врахувати, що застосування санкцій у договірному праві цілком залежить від втручання суду. Але рядовий споживач уникає звертатися до суду, справедливо побоюючись заплутаності, складності і дорожнечі судової процедури.
Несправедливість такого становища проявилася настільки чітко і різко, що держава мусила внести термінові корективи в чинне договірне право, дещо обмежити волю монополістичних об'єднань у визначенні змісту стандартних договорів. Практично в усіх західних країнах було проведено відповідні законодавчі реформи. Так, у Швеції закон, що забороняє несумлінні договірні умови, діє з 1971 р. (доповнений у 1976 р.). У Німеччині 1976 р. прийнято закон, що регулює стандартні договірні умови (набрав чинності з 1 квітня 1977 p.). У Великобританії такі норми включено до Закону про справедливу торгівлю 1973 р. і Закону про несправедливі договірні умови 1977 р. У США в 1975 р. прийнято федеральний Закон про прості договірні умови. Його ще називають Законом Магнусона - Мосса. Згідно з деякими нормами цього закону продавець не може передбачити в стандартних договорах, які він використовує у своїй практиці, застереження, що виключає гарантії придатності товару для продажу. Він може лише обмежити тривалість дії такої гарантії.
Правила, що регламентують стандартні договори, містяться й у законодавчих актах, які належать до окремих видів договорів. Наприклад, у США вони є у Федеральному законі про захист споживчого кредиту, у Великобританії - в Законі про споживчий кредит 1974 р. Відповідні норми звичайно включаються й в узагальнюючі закони про захист споживачів. Зокрема у Японії такий закон діє з 1968 р. У Франції в 1978 р. прийнято Закон про захист та інформацію споживачів товарів і послуг. У Фінляндії ціла серія законодавчих актів про охорону споживачів набрала чинності з 1 вересня 1978 р. Закони про захист споживачів прийнято в Австрії (1979 p.), Канаді (1978 р.) та інших країнах.
Важливий сам факт здійснення зазначених реформ. Західний законодавець після довгих десятиліть замовчування або ігнорування існування відносин фінансової залежності сторін у договірних відносинах змушений був визнати наявність економічної нерівності в найпоширенішій категорії договорів: в угодах між споживачами і професійними комерсантами - великими компаніями. Основний зміст законодавчих новел зводиться до того, щоб правовими засобами постаратися якось пом'якшити гостроту цієї проблеми, надати рядовим споживачам додаткові права і гарантії, покласти на комерсантів певні обов'язки, обмежити свободу компаній у визначенні змісту стандартних договорів, у тому числі заборонити включати в договори положення, які найбільш відкрито і грубо ущемлюють інтереси споживачів, нарешті, запропонувати споживачам простіші, дешевші, а тому й доступніші процесуальні засоби захисту своїх прав.
Нові законодавчі акти поширюють дію або на типові, стандартні контракти, або на договори, в яких професійному комерсантові протистоїть споживач.
Першим шляхом пішло, наприклад, право ФРН. Закон 1976 р. встановив контроль над загальними договірними умовами. Останні визначаються як умови, заздалегідь сформульовані однією зі сторін для безлічі контрактів, що нав'язуються іншій стороні. В інших країнах контроль за змістом поширюється на договори з участю споживачів. Західне право при визначенні особи, яку можна вважати споживачем, виходить звичайно з двох критеріїв: по-перше, споживач не є підприємцем, тобто професійним комерсантом, що оперує з товарами або послугами; по-друге, він купує річ або послугу для задоволення своїх власних потреб. Фінський законодавець розглядає як споживача приватну особу, котра придбаває річ, товар або послугу для своєї родини. Схожі визначення містяться й у законодавстві (судовій практиці) інших західних країн.
Контроль за змістом стандартних договорів покладається на суди (ФРН, Бельгія, Ірландія) або ж на різні органи державного управління, у тому числі на міністерства (Франція, Канада), спеціальні органи, створені для охорони інтересів споживачів і нерідко за їх активної участі. У США стандартні договори з участю споживачів у сфері страхування та комунальних послуг підлягають обов'язковому попередньому затвердженню особливими державними агентствами (комісією зі страхування, комісіями з комунальних послуг). Комісії дозволяють компаніям використовувати той чи інший стандартний договір, якщо він містить усі запропоновані законом умови і не включає небажаних положень. Обмеження свободи в таких договорах здійснюється у двох напрямках. Нерідко закон приписує включити до стандартного договору або договору з участю споживача ту чи іншу обов'язкову умову. Але найчастіше законодавство йде шляхом заборони певних договірних умов. У ФРН закон перелічує умови, що визнаються недійсними. У Франції законодавство встановлює в цій сфері лише загальні межі, а конкретні недійсні положення контрактів перелічують у декреті. Нарешті, у багатьох законодавчих актах передбачається, що суд має право оголошувати недійсними ті положення контрактів, які є нерозумними, суперечать добросовісності або несправедливі. Зазначені критерії дуже розпливчасті, їхній зміст зрештою залежить від присуду незважаючи на те, що законодавець іноді дає їм пояснення. У законі ФРН про загальні договірні умови перераховано вісім винятків і наголошується, що вони не мають сили, якщо в конкретному випадку є неприйнятними, нерозумнимиабо об'єктивно несправедливими. Оцінку таким договірним умовам дає суд. У Фінляндії закон забороняє продавцеві включати в договір умови, що є неправомірними з погляду споживача. Відповідно до шведського Закону про нечесні стандартні умови 1971 р. суд може заборонити підприємцеві використовувати надалі стандартні умови договорів, що є несумлінними стосовно іншої сторони. Крім того, зобов'язання продавця не можуть бути змінені угодою сторін, якщо внаслідок цього не
Loading...

 
 

Цікаве