WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір (пошукова робота) - Реферат

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір (пошукова робота) - Реферат

категорію "обмежувальних", дозволяються, якщо вони сприяють підвищенню продуктивності праці, раціоналізації виробництва, стандартизації, здійсненню експортної торгівлі тощо.
Нині найбільші корпорації забезпечують собі монопольне становище на ринку і панування над постачальниками і клієнтами, використовуючи такі договірні форми, як спеціалізоване замовлення, агентські і комісійні угоди, ліцензійні договори тощо. Корпорації нерідко воліють передавати незалежним підприємцям виробництво комплектуючих деталей, організацію продажу та інші операції і функції. Наприклад, найбільша американська автомобільна корпорація "Дженерал Моторе" володіє лише 130 підприємствами, але коопераційні поставки зв'язують її з 40 000 підприємств. Більшість з них - малі (на 33 000 підприємств зайнято в середньому менше як по 100 чоловік). "Дженерал Моторе" здійснює контроль за ними за допомогою системи договорів спеціалізованого замовлення.
Підрядник спеціалізується на випуску продукції, що використовується іноді повністю тільки однією корпорацією-замовником. Спеціалізація має довгостроковий характер, звідси випливає довгостроковий характер договірних відносин. У договорах, як правило, визначаються не лише кількість виготовленої продукції і терміни її поставок, а й вимоги до використовуваних матеріалів, устаткування, рівня кваліфікації персоналу тощо. Іншими словами, за допомогою договорів досягається, власне кажучи, такий рівень контролю за діяльністю підприємства, як і тоді, коли воно перебуває в повній фінансовій залежності від материнської компанії.
У сфері роздрібної торгівлі й обслуговування дуже поширеною стала система, коли компанія - виробник якогось товару передає реалізацію цього товару юридичне незалежному комерсантові на умовах, детально визначених у договорі. Зокрема найбільші нафтові компанії реалізують свою продукцію через тисячі бензоколонок, власники яких вважаються незалежними комерсантами. Автомобільні фірми продають машини через незалежних агентів-дилерів. Найчастіше договори, що пов'язують цих роздрібних комерсантів з виробником, настільки докладно визначають умови реалізації товару і діяльність роздрібного продавця, що може свідчити про цілковиту підпорядкованість останнього виробникові і створеній у такий спосіб системі розподілу товарів. Практично повна залежність роздрібного комерсанта або невеликого підприємства з обслуговування може бути встановлена шляхом договору франшизи, за яким компанія надає іншим особам право використовувати її торгові знаки, назви, символи для позначення певних видів діяльності, продуктів або послуг. У договорі франшизи користувач зобов'язується точно виконувати приписи компанії, яка має право здійснювати контроль за їх дотриманням. Компанія сприяє користувачеві в організації торгової діяльності, навчанні персоналу, збуті тощо. Порушення користувачем умов договору або невиконання чи неналежне виконання інструкцій компанії може спричинити застосування до нього жорстких санкцій. Найсуворішою з них є розірвання договору франшизи, що неможливо було тривалий час оскаржити в судовому порядку. Однак останніми роками американські суди почали обмежувати право компанії на розірвання договорів "на свій розсуд". Вважається, що договір франшизи може припинятися з ініціативи компанії лише за наявності "достатньої підстави".
Фактично дрібні комерсанти є службовцями, які виконують вказівки корпорації. Однак збереження їх формальної самостійності вигідне для корпорації з певних причин: по-перше, корпорація звільнена стосовно цих осіб від дотримання норм законодавства про працю і соціальне забезпечення: по-друге, вона не несе підприємницького ризику, пов'язаного з діяльністю дрібних комерсантів; нарешті, ілюзія "незалежності" змушує дрібного комерсанта працювати з повною віддачею сил і старанням.
Наведені приклади установлення в договорі відносин залежності однією зі сторін можуть бути ілюстрацією іншого дуже поширеного в сучасному ринковому господарстві явища, а саме - договорів приєднання. Зміст договорів приєднання визначається однією зі сторін, а інша найчастіше не тільки не в змозі обговорювати договірні умови, а взагалі не має вибору - приєднуватися чи ні до такого договору. Західні юристи наголошують, що договори із заздалегідь розробленими умовами неминучі в тих сферах господарювання, де укладається безліч однотипних, стандартних угод. Було б наївно вважати, що пасажир міського автобуса або метро кожного разу укладатиме новий договір щодо перевезення. Стандартні договори неминучі в будь-якому сучасному суспільстві. В західному праві проблема договорів приєднання передбачає передусім розв'язання теоретичного питання - з'ясування правової природи цих договорів. Крім того, вона має і практичний аспект - розробку адекватних правових засобів захисту інтересів економічно слабкої сторони в такому договорі.
Більшість сучасних західних юристів змушена визнати, що в договорах приєднання відсутня навіть найменша можливість узгодження воль, обговорення змісту договору, тобто в них зник найважливіший елемент самого поняття договору. Свобода договору й автономія волі перетворилися тут на звичайний фетиш. Американський юрист Кес-слер, аналізуючи роль і характеристики договорів приєднання, робить такий загальний висновок: "...могутні промислові і торгові володарі... нав'язують свій власний новий феодальний порядок, що полягає у поверненні від договору до статуту". Інші автори розцінюють це явище як істотні зміни значення і функцій договору, вважаючи, що індивідуальні правовідносини дедалі більшою мірою визначаються положеннями статутів, а не договорами, що вільно укладаються, і в цьому вони вбачають виродження, тобто кінець договору. Деякі західні юристи вбачають в інституті договорів приєднання один із проявів "соціалізації цивільного права", витіснення індивідуалістичного договору договором, пронизаним духом колективізму. Великі фірми масово включають у свої формуляри умови, які ущемляють інтереси рядового контрагента, зокрема в них нерідко обумовлюється звільнення продавця або сервісного підприємства від відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю чи майну контрагента при їх виконанні, або зменшення обсягу такої відповідальності. Класичне договірне право не має ефективних засобів захисту економічно слабкої сторони в таких договорах.
У цивільному праві більшості країн Заходу існують загальні положення про необхідність дотримуватися публічного порядку, добропорядності, совісності або положення про невиправдані договірні умови. Але на практиці ці норми не застосовувалися для захисту споживачів у стандартних договорах. Винятком є судова практика ФРН, яка, використовуючи розтяжні формулювання, вважає недійсними угоди, що завдають шкоди добропорядності, визнає недійсними договори, укладені звикористанням монопольного становища або економічної могутності однієї зі сторін. Такої політики дотримувалися і грецькі суди. Оскільки незбалансованість прав і обов'язків сторін у договорах приєднання була занадто очевидною, судові органи західних країн у розгляді певних спорів іноді намагалися використовувати норми чинного договірного права щодо
Loading...

 
 

Цікаве