WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір (пошукова робота) - Реферат

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота:
Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Договір
Договір у західному законодавстві, судовій практиці і доктрині традиційно визначається як угода двох чи більше осіб, за допомогою якого встановлюються певні права й обов'язки. Відповідно до класичної концепції договору, в англійському праві він являє собою зобов'язання або одностороннє волевиявлення особи, виконання якого забезпечується правом. Однак сучасне англо-американське
право відмовилося від такого трактування І нині визначає договір так само, як і право західноєвропейських континентальних країн.
Найбільш послідовного погляду на договір як угоду дотримується американська юриспруденція. В юридичному словнику Блека, настільній книзі кожного американського юриста, договір розшифровується як "угода між двома або кількома особами, що породжує зобов'язання робити або не робити що-небудь". Таким чином, у всіх країнах Заходу договір розглядається насамперед як угода. Договір є інститутом, без якого неможливе функціонування господарської системи в цілому. "Один товаровласник лише з волі іншого, а отже, кожний з них лише за допомогою одного спільного для них обох вольового акта може привласнити собі чужий товар, відчужуючи свій власний. Отже, вони повинні визнавати один в одному приватних власників. Це юридичне відношення, формою якого є договір, - все одно, закріплений він чи ні законом, - є вольове відношення, у якому відображаються економічні відносини".
Отже, основна функція договору, що визначає його сутність і соціальну цінність в умовах західного суспільства, полягає в тому, що це інструмент організації і функціонування товарного обміну. Обмін передбачає формальну рівність учасників та визнання за ними свободи поведінки. Право західних країн закріпило ці економічні імперативи в принципах юридичної рівності сторін у договорі, свободи договору й обов'язковості договору для його учасників. При цьому законодавець виходив з постулату, що учасники господарського життя самостійно визначають зміст своїх відносин. Зазначені засади, які називаються автономією волі, тривалий час панували у доктрині та законодавстві західних країн. Монополізація капіталу та виробництва докорінно змінила структуру ринкового господарства. Ігнорувати всевладдя великих підприємств на ринку стало неможливо ще й тому, що це суперечило б збереженню самого господарства, заснованого на приватній власності на основні засоби виробництва.
Західне договірне право змушене було поступитися частиною своїх принципів. Воно почало враховувати економічну нерівність учасників цивільного обороту, запровадило численні обмеження свободи договорів. Слід зазначити, що розширилися функції цивільного договору. Нині він використовується не лише як юридична форма обміну, а й як правовий інструмент організації ринкового господарства, що опосередковує процеси концентрації капіталу і виробництва.
Значні зміни відбулися останніми роками в системі договорів у праві західних країн.
По-перше, з'явилася велика кількість нових різновидів цивільних договорів. Це пояснюється появою на ринку нових товарів, сама природа яких потребує особливого правового регулювання. Зокрема, внаслідок науково-технічного прогресу предметом господарського обороту стає різноманітна інформація, що становить комерційну цінність. Внаслідок швидких темпах розвитку сектору послуг відповідно стрімко збільшується кількість і значення договорів у цій сфері національної економіки. З'являються договори, що поєднують елементи двох чи більше відомих видів договорів. Так, із середини минулого століття значного поширення набули договори лізингу, особливо машин і устаткування. В договорі лізингу одна сторона (лізингова компанія) передає іншій стороні (користувачу) певний предмет (машину, транспортний засіб, завод тощо), а користувач зобов'язується вносити за нього періодично плату; по закінченні договору він має право придбати цей предмет на пільгових умовах із заліком платежів. У договорі лізингу поєднуються характеристики договору майнового найму (оренди) і договору продажу. Використання інституту договору для оформлення процесів кооперації виробництва і централізації капіталу також породило нові договірні види. Наприклад, акціонерний закон ФРН 1965 р. серед пов'язаних підприємств виокремлює підприємства, що уклали між собою так звані підприємницькі договори. До них зокрема належать договори підпорядкування, згідно з якими одне акціонерне товариство підпорядковує управління свого товариства іншому підприємству; договори відрахування прибутку, коли акціонерне товариство зобов'язується перерахувати весь свій прибуток іншому підприємству або зобов'язується керувати своїм підприємством за рахунок іншого підприємства та ін.
По-друге, зі сфери цивільного права виводяться деякі види договорів. Найбільш яскравий приклад - трудові договори. Раніше трудовий договір розглядався як одна з форм цивільно-правового договору. Однак поступово (кінець XIX - початок XX ст.), переважно під впливом боротьби прогресивних сил суспільства, трудові угоди почали регламентуватися особливими нормами трудового законодавства. Це відособлення спостерігається й у тих країнах, де норми про трудовий договір дотепер містяться в цивільних кодификаціях (Італія, Нідерланди).
Не так чітко, але такий самий процес спостерігається у сфері регулювання договірних відносин між державними органами і приватними особами. Значення цих договорів у господарському механізмі західних країн нині дуже велике. Так, у США федеральні, органи окремих штатів та місцеві державні органи щорічно витрачають на придбання різних товарів і послуг близько 20 % валового національного продукту країни. У Франції такі договори називаються адміністративними. Конструкція адміністративного договору розроблялася в цій країні Державною радою і вченими-юристами. Основна його відмінність від цивільного договору полягає в тому, що сторони в адміністративному договорі не рівні не тільки фактично, а й юридичне. Державний орган - сторона такого договору - має право в односторонньому порядку змінювати його несуттєві умови або навіть розірвати цей договір. У багатьох адміністративних договорах передбачається право адміністрації контролювати виконання договору і давати інструкції іншій стороні. У свою чергу, якщо публічна юридична особа внаслідок реалізації своїх законних повноважень змусила іншу сторону зробити додаткові витрати, то вона зобов'язана їх повністю відшкодувати. Розходження між адміністративним і цивільним договорами існують і в порядку їх укладення, у рівні свободи сторін при визначенні умов договору, нарешті в тому, що спори, які виникають у зв'язку з такими договорами, розглядаються різними судами.
У праві Великобританії і США відсутнє таке чітке поняття адміністративного договору, як у французькому праві. Однак і в цих країнах існує особлива категорія договорів - урядові контракти, що укладаються адміністративними органами з приватними особами. Урядові контрактимають свій специфічний правовий режим, відмінний від того, якому підпорядковуються цивільно-правові договори.
У США
Loading...

 
 

Цікаве