WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Юридична особа (пошукова робота) - Реферат

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Юридична особа (пошукова робота) - Реферат

інститут юридичної особи у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, довірчої власності. Як ми вже переконалися, сучасне цивільне право держав Заходу легалізувало і компанію однієї особи, що також широко використовується в зазначених цілях.
Підприємство визнається суб'єктомцивільного і торгового права в дуже небагатьох країнах. Лише Цивільний кодекс Ліхтенштейну 1926 р. визнає за фізичною особою право засновувати індивідуальне підприємство з обмеженою відповідальністю. У Панамі відповідно до закону 1966 р. про індивідуальні підприємства з обмеженою відповідальністю кожен громадянин може створити підприємство, яке в майновому обороті буде самостійним суб'єктом права. Такі самі підприємства можна створювати й у деяких інших країнах Латинської Америки.
Разом з тим зазначені підприємства варто відрізняти від компаній однієї особи. Ці суб'єкти регулюються різними правовими приписами. Компанія однієї особи в будь-який момент може перетворитися на компанію з багатьма учасниками, чого не можна зробити з індивідуальним підприємством з обмеженою відповідальністю. Учасником компанії однієї особи може виступати не тільки фізична особа, а й інша юридична особа (точніше, будь-яке торгове товариство). Підприємство з обмеженою відповідальністю може створюватися тільки громадянином або фізичною особою. У законодавстві громадянинові зазвичай дозволяється створювати лише одне підприємство з обмеженою відповідальністю. Що ж стосується компаній однієї особи, то такі обмеження не передбачені. Власне кажучи, індивідуальне підприємство з обмеженою відповідальністю - це дещо модифікована форма малого індивідуального підприємства. Звичайно, не такі підприємства визначають обличчя сучасної економіки.
Законодавство західних країн у принципі не визнає підприємство самостійним суб'єктом права, а там, де воно це робить, обмежується винятково індивідуальним підприємством. Безперечно, негативна позиція законодавця пояснюється певною мірою міркуваннями забезпечення майнових гарантій контрагентів з товарного обороту. Але не цей аргумент є основним. Дуже точно пояснила таке ставлення до цієї проблеми законодавець Е. А. Флейшиц. Вона наголошувала: "Розходячись у відмові "персоніфікувати" підприємство з одним із поширених поглядів ділового обороту, європейські законодавства служать справжнім потребам цього обороту. Адже якщо серйозно і послідовно здійснювати на практиці конструкції підприємства як юридичної особи, то довелося б не тільки відмовити підприємцеві в праві розпоряджатися підприємством як цілим, а й неможливо було б обґрунтувати і право підприємця на доходи підприємства".
Іноді термін "підприємство" використовується як синонім будь-якого учасника майнового обороту (ремісника або індивідуального комерсанта, торгового товариства). Нерідко законодавець називає підприємством об'єднання кількох, у тому числі юридичне самостійних господарських одиниць, пов'язаних відносинами економічної залежності, контролю. У таких випадках підприємство ототожнюється з групою корпорацій або великою компанією.
Феномен підприємства в західному праві має ще одне пояснення. В сучасних умовах приватне право не є єдиною галуззю, що регулює господарські відносини. Різко підвищується роль публічно-правових галузей у регламентації майнових відносин. Це привело до виникнення нових суб'єктів права, що виступають не як учасники суспільного процесу товарного обміну, а як учасники управлінських, трудових та інших відносин. При цьому вирішальне значення у визначенні того, хто є суб'єктом, надається не майновій відособленості і самостійній майновій відповідальності, а наявності особливого колективного інтересу, компетенції тощо. Наприклад, правом наймання і звільнення працівників можуть наділятися керівники фабрик, заводів, інших виробничих одиниць, які не є суб'єктами цивільного права. Тим більше, що вони можуть визнаватися суб'єктами трудового права. Нерідко трудове законодавство західних країн уживає термін "підприємство" саме для позначення таких утворень.
У більшості країн Заходу господарські юридичні особи створюються в нормативно-явочному порядку. Навіть у тих країнах, де зберігається дозвільний спосіб виникнення юридичних осіб (Фінляндія, Нідерланди), це не означає необмеженої можливості уряду вирішувати питання про те, чи може бути створена та або інша юридична особа, а є тільки засобом контролю за належним її утворенням. Проте свобода створення юридичної особи в певних випадках істотно обмежується. Зокрема, у деяких галузях національної економіки можна займатися діяльністю тільки після одержання ліцензії від компетентного державного органу (до таких галузей звичайно належать зовнішня торгівля, банківська, страхова справа, здійснення вантажних і пасажирських перевезень тощо). У сучасному законодавстві західних країн детально регламентується процедура створення юридичної особи. Останніми роками помітно розширилася контрольна функція державних органів за законністю утворення юридичних осіб. Перевірку законності створення, зокрема, акціонерних товариств у ФРН та Італії покладено на суд, у Великобританії - на міністерство торгівлі, у Нідерландах - на міністерство юстиції. Відповідно до акціонерного закону ФРН 1965 p., якщо суд виявить порушення встановленого порядку утворення акціонерної компанії (наприклад, якщо він вважає, що оцінку натуральних внесків завищено), то він має право відмовити в реєстрації компанії, а отже, вона не буде визнана юридичною особою.
Розвиток законодавства про юридичних осіб приводить до зниження ролі засновницьких документів (статутів, меморандумів). Справа в тім, що дедалі більше аспектів організації і діяльності юридичних осіб регулюється імперативними положеннями законів і підзаконних актів, а не правилами, сформульованими в цих документах. Так, законом, а не статутом (як це було раніше) визначається в країнах Західної Європи обсяг повноважень органів управління і контролю акціонерних товариств, порядок їх функціонування, форма винагороди посадових осіб компанії тощо.
Слід зазначити характерну для країн - членів Європейського Союзу тенденцію до розширення контрольних функцій ревізорів акціонерних компаній. Ці особи, відповідно до домінуючої в західній юридичній літературі точки зору, не вважаються органами акціонерного товариства. Вони здійснюють постійну перевірку правильності і достовірності документів товариства, його рахунків, інформації, що міститься у звітах органів управління, а також у документах, адресованих акціонерам і громадськості, про фінансовий стан компанії. Ревізори дають також висновки про законність планованих операцій, зокрема щодо проектів органічних змін товариства, договорів менеджерів з компанією. Результати перевірок вони повідомляють керуючим і акціонерам, а в разі виявлення порушень законодавства - прокурору. У Франції ревізори надають також інформацію Комісії з біржових операцій. Усе це
Loading...

 
 

Цікаве