WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Право власності - Реферат

Право власності - Реферат

охорони виходячи з відмінностей у функціях і соціальному призначенні того чи іншого майна. Як наслідок, з'являються дуже різні за своїм змістом інститути права власності. Скажімо, право власності на землю істотно відрізняється від права власності на патент. Відбувається також виокремлення з того чи іншого майна певних його корисних властивостей і конструювання у формі права власності особливих виняткових повноважень стосовно кожного з цих властивостей або кожної цінності.
Наочним прикладом може бути еволюція права власності на землю. Як вже зазначалося, спочатку воно охоплювало надра і повітряний простір над земельною ділянкою. Однак поступово з цієї поземельної власності виокремилися права на розвідку і видобуток корисних копалин (усіх чи деяких), права на водні ресурси, рушійну силу води тощо. Останніми десятиліттями ця тенденція до диференціації права власності на землю набула подальшого розвитку. Відносини земельної власності регламентуються по-різному залежно від призначення земельної ділянки, її розташування.
Індивідуалізація правового режиму власності здійснюється й залежно від розмірів власності, а також суб'єкта права власності. В законодавстві країн Заходу є норми, спрямовані на захист дрібної і середньої власності. У Конституції Італійської республіки 1947 р. декларується державна підтримка дрібної і середньої власності на землю. Останнім часом особлива увага в західному законодавстві приділяється регламентації державної власності. В рамках державної власності виокремлюється так звана публічна власність. До неї зазвичай зараховують територіальні і деякі інші води, морські береги, найцінніші корисні копалини тощо. Ці об'єкти є виключною власністю держави, вони не можуть бути предметом цивільного обороту. Вважається, що публічна власність може бути використана тільки на загальне благо, будь-яка інша власність держави з дотриманням установленого порядку може бути відчужена, її експлуатація, як правило, здійснюється юридичними особами з використанням приватного права.
Розвиток у країнах Заходу державної підприємницької діяльності породив складну теоретичну проблему - визначення юридичної природи повноважень державних підприємств на закріплене за ними майно.
Відповідно до одного з найпоширеніших поглядів підприємству належить право власності на відповідні майнові цінності. Так, у французькій юридичній літературі переважає думка, що майно публічного підприємства є власністю саме цього підприємства. Судова практика Великобританії виходить з того, що публічна корпорація "сама собі господар", а "її майно - це не державне майно". Однак таке трактування майнових прав державного підприємства не відповідає реальному стану речей. Справа в тому, що обсяг повноважень державного підприємства на закріплене за ним майно, порядок його реалізації істотно відрізняються від режиму звичайної приватної власності. Державні підприємства не можуть ухилитися від використання наданого їм майна або змінити характер його використання. Як правило, вони мають право розпоряджатися на свій розсуд лише готовою продукцією й оборотним капіталом. Держава не тільки визначає особливий статус цього майна в нормативних актах, статутах державних організацій, а й часто дає конкретні вказівки з приводу долі найбільш цінного майна, що перебуває в руках державного підприємства. Визнання підприємства власником відповідного майна прямо суперечить і текстам конституцій ряду західних країн, що називають серед об'єктів державної власності І майно державних підприємств Оскільки в континентальних країнах право власності розглядається як право найбільшого панування над річчю, то тут у принципі виключається Існування двох власників на те саме майно Цю суперечність юристи намагаються вирішити шляхом застосування конструкцій розщепленої (у тому числі довірчої) власності Деякі західні дослідники пропонують використовувати для пояснення природи повноважень державних підприємств на закріплене за ними майно такі відомі приватному праву Інститути, як узуфрукт* чи оренда Однак за допомогою зазначених конструкцій вкрай важко виправдати дуже широкі можливості державних підприємств розпоряджатися своєю готовою продукцією І деякими своїми активами
Звичайно, диференціація правового режиму власності не зводиться тільки до розходжень у змісті повноважень власника Вона торкається також розходжень у способах виникнення, засобах захисту того чи Іншого різновиду власності Наприклад, право державної власності може виникнути внаслідок націоналізації Законодавець західних країн останнім часом прагне детально врегулювати умови здійснення націоналізації, розв'язати в нормативному порядку проблему обсягу І способів виплати компенсації за націоналізоване майно Закон, як правило, вимагає, щоб вилучення приватного майна шляхом націоналізації тільки в суспільних, публічних Інтересах, а власникові виплачувалася повна або принаймні справедлива компенсація до чи після вилучення майна
Законодавство країн континентальної Західної Європи передбачає дедалі більше ситуацій, коли власник може бути примусово позбавлений своєї власності, причому основну частину таких ситуацій не можна кваліфікувати як націоналізацію Наприклад, у патентному законодавстві обумовлюється можливість примусового викупу патенту в його власника за певних обставин При здійсненні аграрних реформ, землеупорядних І містобудівних заходів власники земельних ділянок можуть бути цілком або частково позбавлені своєї нерухомості Так, Конституцією Греції 1975 ? передбачено, що при створенні якоїсь урбанізованої зони та з метою її ефективного використання приватна власність, що розміщується в цій зоні, в обов'язковому порядку надходить у розпорядження відповідних органів без компенсації. Націоналізацію від названих способів вилучення приватної власності вирізняють насамперед масштаб і значущість майна, що вилучається. Це виправдовує прийняття вищими органами державної влади країни спеціального акта, що регламентує умови такого вилучення.
У країнах романо-германського права спостерігається тенденція до "розщеплення" права власності на той самий об'єкт. Наприклад, наймачеві житлового приміщення надається можливість відновити договір наймання; передбачається право пільгового придбання приміщення, що наймається; нарешті, договір наймання не припиняється у зв'язку з тим, що власність на житлове приміщення переходить до нової особи внаслідок продажу або успадкування. Таким чином, правомочності наймача набувають характеру речового права. У західній літературі це право іноді називають правом власності. Інакше кажучи, на той самий об'єкт (житлове приміщення) встановлюється два титули з виключними правами (власника й орендаря). Подібне право в ряді країн (наприклад, у Франції) визнається і за наймачем нерухомості, що використовується для комерційних цілей. Це право закон кваліфікує як торгову власність. У названих випадкахвідбувається відмова від принципу неподільності права власності. Власність більше не дає всієї повноти влади над річчю, вона перетворюється на "зв'язування прав". Тенденцію до "розщеплення" права власності в країнах континентальної Західної Європи і Японії
Loading...

 
 

Цікаве