WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПідприємництво → Підприємництво у державному секторі країн з розвиненою економікою - Реферат

Підприємництво у державному секторі країн з розвиненою економікою - Реферат


Реферат на тему:
"Підприємництво у державному секторі
країн з розвиненою економікою"
Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних підприємств, планування і управління різними формами державних підприємств та ін.
У країнах з розвиненою економікою перехідні відносини мають формальний характер, оскільки державний сектор у них є резуль-татом концентрації та централізації виробництва на вищій стадії і у вищій формі. Державний сектор у розвинених країнах зумовлений закономірностями розвитку однієї з тенденцій усуспільнення ви-робництва (тенденції до укрупнення виробництва через зростання взаємозв'язків його ланок) і тому підпорядковується розвитку то-варних відносин.
Країни з розвинутою ринковою економікою, або промислове розвинуті країни, закріпили своє панівне становище у світовій економіці. Значно збільшився розрив у рівнях економічного та соціального розвитку між ними й країнами, що розвиваються. До цієї підсистеми належить більшість держав - членів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР). Ця організація створена в 1961 р. і охоплює такі держави: Австралію, Австрію, Бельгію, Велику Британію, Грецію, Данію, Ірландію, Ісландію, Іспанію, Італію, Канаду, Люксембург, Мексику, Нідерланди, Нову Зеландію, Норвегію, Польщу, Португалію, Республіку Корею, СІЛА, Туреччину, Угорщину, Фінляндію, Францію, ФРН, Чехію, Швейцарію, Швецію та Японію.
Більшість цих країн вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил на основі інформа-ційно-технологічного способу виробництва, інтенсивний тип відтворення економіки, всебічний розвиток ринкових сил, підприємництва і конкуренції, досить значний державний сектор в економіці та високий рівень соціального розвитку й добробуту.
Із самого початку в країнах ЄС намагалися визначити оптимальну кількість підприємств, що мають знаходитись у державній власності. Зокрема, Франція, Італія та Великобританія обґрунтували доцільність існування великої кількості державних підприємств, у першу чергу за необхідності монополій. У Німеччині, де перша хвиля приватизації пройшла у 60-х, у 1979 р. у державній власності знаходилось 900 компаній. Великобританія вперше спробувала змінити цю практику в 1979 р., почавши з приватизації державних підприємств, які раніше розглядалися як "природні державні монополії". Після їх приватизації цей досвід набув поширення і серед інших країн Європи.
В ряді країн, і насамперед у США, найважливішою метою державного регулювання в умовах "холодної війни" та гонки озброєнь, які розгорнулися, було нарощування воєнного науково-промислового потенціалу.
Характерною рисою розглядуваного етапу стала націоналізація ряду галузей промисловості й транспорту в багатьох країнах Західної Європи і створення дуже значного державного сектора економіки. Сутність західноєвропейської націоналізації можна показзати на прикладі Великобританії, де лейбористський уряд Еттлі у другій половині 40-х - початку 50-х років націоналізував вугільну промисловість.
Теоретики англійського лейборизму (Дж. Стречі, Е. Кросленд та інші) оголисили лейбористську націоналізацію "наріжним каменем" британського "демократичного соціалізму". Однак у дійсності націоналізація мала цілком практичні цілі, нацважливішою з яких було зниження витрат виробництва провідних корпорацій обробної промисловості (насамперед машинобудування) і, відповідно, підвищення конкурентноспроможності їх продукції. Так, одним з найважливіших елементів витрат виробництва є затрати на енергію і транспортні тарифи, які в Англії на той час визначалися ціною на вугілля. Однак англійське вугілля було найдорожчим у світі.
Ця обставина пояснювалася тим, що в цій найстаршій галузі промисловості переважали дрібні, слабо механізовані, часто напівзатоплені шахти, а тому продуктивність рпаці в 1947 р. перебувала на рівні 1873 р. Галузь потребувала термінової модернізації. Однак шахтовласники не прагнували інвестувати свої кошти в модернізацію, а багато хто з них просто не мав необхідних грошових ресурсів. Тоді на сцену вийшов лейбористський уряд, який націоналізував вугільну промисловість і здійснив її модернізацію за рахунок бюджету, тобто платників податку.В результаті мети було досягнуто: ціна на вугілля, отже, і витрати виробництва обробних галузей різко скоротилися. Іншою характерною рисою перших післявоенних десятиріч стало різке зростання трансфертних платежів, за рахунок яких сплачувалися допомоги безробітним та непрацездатним членам суспільства, будувалося муніципальне житло, вводилося пільгове або медичне обслуговування.
Всі ці заходи широко рекламувалися як характерні ознаки "держави" загального добробуту, зразком якої вважалася Швеція. Однак уже в другій половині 60-х років стало очевидним, що державне втручання в економічне життя перейшло оптимальні межі, значно послабило діяння ринкового механізму, а тому породило ряд серйозних наслідків. Насамперед стало очевидним, що націоналізовані підприємства менш ефективні, ніж приватні та акціонерні фірми. Державні підприємства користувалися фінансовою підтримкою держави, яка брала на себе їх борги і таким чином захищала їх від банкрутства.Інакше кажучи, вони були захищені від впливу жорсткого механізму ринкової конкуренції. По-друге, надмірні трансфертні платежі справляли негативний вплив на розвиток економіки.
З одного боку, надто високі соціальні допомоги підривали стимул до трудової діяльності: значна частина працездатного населення вважала за краще жити на соціальні допомоги, а не заробляти гроші своєю працею. З іншого,- зростання трансфертних платежів вимагало надмірного підвищення прибуткового податку на дрібних і середніх підприємців та податку на прибуток корпорацій, що обмежувало інвестиційні ресурси приватного сектора, підривало заінтересованість в іноваціях та зростанні обсягу виробництва.
Тому в 70-х роках на сцену виходять такі напрями економічної політики, як рейганоміка і тетчеризм, які передбачають реприватизацію державних підприємств, скорочення соціальних програм, зниження податків на підприємців і в кінцевому підсумку - обмеження прямого державного втручання в економічне життя. До того ж нафтові кризи 70-х років, які породили стагфляцію, настійно вимагали проведення жорсткої монетарної антиінфляційної політики. Тому криза у таборі кейнсіанців супроводжувалася зростанням популярності і впливу монетаристів, насамперед чікагської школи М. Фрідмена.
Приватизація у східних землях ФРН почалась зразу ж після об'єднання у 1990 р. Комплексність і плановість приватизації забезпечувались суворим дотриманням протягом п'яти років етапності виконання накреслених завдань. Протягом першого року належало ідентифікувати та оцінити державне майно, визначаючи, що має приватизуватися. На допомогу директорам "старої школи" поставити фахових менеджерів. Протягом другого року - продати все те, що можна булоб продати без додаткових заходів щодо перед-приватизаційної
Loading...

 
 

Цікаве