WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

12,13. Типовий зміст і методика розробки фінансових розділів Бізнес плана

Методика розроблена відповідно до Положення про Реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1996 р. N 1403, для надання методичної допомоги спеціалістам підприємств, Агентства, інших органів виконавчої влади, банків та інвесторів при складанні бізнес-планів, а також для їх оцінки з метою вибору найбільш ефективного бізнес-плану в процесі проведення реструктуризації підприємств.

Бізнес-план (далі - план) - це специфічний плановий документ, в якому відображено організаційно-фінансові заходи для забезпечення виробництва окремих видів товарів, робіт, послуг. План дає можливість визначити перспективи розвитку майбутнього ринку збуту, оцінити витрати на виготовлення і реалізацію потрібної цьому ринку продукції, визначити її потенційну прибутковість. План повинен також дати відповідь: чи доцільно здійснювати інвестування виробництва з точки зору самоокупності витрат.

Короткий зміст основних розділів плану подається нижче.

1. Резюме

Резюме складається в самому кінці роботи над планом і відтворює його основний зміст та його переваги.

В резюме в стислій формі вказується:

- основна мета плану; наявні засоби та можливості для здійснення плану відповідно до загального плану реструктуризації; строк реалізації плану; джерела інвестування; сума необхідних коштів; строк погашення наданої фінансової підтримки;

- висновки маркетингових досліджень;

2. Загальна характеристика підприємства

Повне найменування Номер та дата державної реєстрації підприємства Назва органу, який здійснив реєстрацію

3. Історична довідка Дата заснування, перепідпорядкування підприємства..

5. Характеристика продукції, ринків збуту, маркетинг

6. План виробництва

7. Організаційний план

8. Фінансовий план та програма інвестицій

9. Аналіз можливих ризиків та їх страхування

10 . Охорона навколишнього середовища

14. Класифікація витрат виробництва

Усі витрати на виробництво продукції поділяються на загальні та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати виробництва це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх величина залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто Сі=С/N

де С — приріст загальних витрат;

N — приріст обсягу продукції па одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати можна виразити певною функцією обсягу продукції, то граничний їх рівень є першою похідною цієї функції. Граничні витрати — це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник таких витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції, класифікуються за певними принципами. Основні з них такі:

— економічний;

— виробничий;

— відповідно до способів віднесення на собівартість;

— залежно від обсягів виробництва.

За економічним принципом витрати групуються за такими елементами:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизаційні відрахування;

— інші витрати.

Таке розмежування витрат за економічним принципом пов'язане з різним економічним змістом їх формування. Усі матеріальні витрати мають матеріальну основу, тобто це витрати саме на закупівлю основних та допоміжних матеріалів, сировини. Витрати на оплату праці — це ті витрати, що по'зані з вітворенням робочої сили. Втрати на соціальні заходи (відрахування в пенсійний фонд, соц. Страх). Амортизаційні відрахування – кошти, які використовуються на оновлення засобів праці.

За виробничим принципом витрати групуються у статті собівартості залежно від виробничого призначення. У кожній галузі економіки їх структура специфічна, але загалом можна виокремити такі елементи витрат:

1) сировина і матеріали;

2) енергія технологічна;

3) основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників;

4) утримання та експлуатація машин і механізмів;

5) загальновиробничі (накладні) витрати;

6) підготовка й освоєння виробництва;

7) позашвиробничі витрати.

За ступенем однорідності статті собівартості поділяються па прості та комплексні.

Прості витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До таких витрат можна віднести витрати на сировину і матеріали або на заробітну плату виробничих працівників.

Комплексні витрати різняться за своїм складом і охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, до витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів належать:

— заробітна плата обслуговуючого персоналу;

— амортизаційні відрахування на відновлення машин і механізмів;

---витрати па ремонт та підтримання устаткування в робочому стані;

— витрати па придбання запасних частин до устаткування та ін.

За способами віднесення на собівартість розрізняють витрати прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути обчислені на одиницю цієї продукції прямо.

Непрямі витрати це такі витрати, величина яких не може бути прямо обчислена на одиницю продукції, бо вони пов'язані не з виготовленням окремого виробу, а з процесом виробництва загалом (заробітна плата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо.).

За принципом залежності витрат від обсягів виробництва витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна поділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні – це витрати, розмір яких перебуває у пропорційній залежності від обсягів виробництва (кількості виготовленої продукції). Непропорційні, у свою чергу, поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більшою мірою, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати па відрядно-прогресивпу оплату праці, додаткові рекламні та торговельні витрати. Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо. Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва при виборі варіантів проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватись графічним зображенням. На рис. 6.2 показана динаміка витрат і виторгу від продажу продукції.

Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного критичного (О ) обсягу збиткове. У міру зростання обсягу продукції частка постійних витрат у їх загальній сумі знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу виробництво стає рентабельним.

Критичний обсяг випуску певної продукції у натуральному виразі, вище якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка, для критичної програми виробництва витрати і виторг від продажу рівні.

Qкр Cзмін + Cпост =ВД

ВД = Ц * Qкр

Де Ц = ціна реалізації продукції

Qкр Cзмін + Cпост = Ц Qкр

Q = Cпост / Ц – Cзмін

15. Форми та системи оплати праці

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Loading...

 
 

Цікаве