WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання (Реферат) - Реферат

Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання (Реферат) - Реферат

Венчурний капітал являє собою вкладення засобів не тільки великих компаній, але і банків, держави, страхових, пенсійних і інших фондів, у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес.

На відміну від інших форм інвестування, дана форма володіє поруч специфічних рис, а саме:

1. Пайова участь інвестора в капіталі компанії в чи прямій опосередкованій формі.

2. Надання засобів на тривалий термін.

3. Активна роль інвестора в управлінні фінансуючою фірмою.

У США, країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу, його основними сферами додатки є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на которие приходиться 39,2% венчурних інвестицій.

Розглянемо види венчурних підприємств:

1. Власне ризиковий бізнес

2. Внутрішні ризикові проекти великих корпорацій.

У свою чергу власне ризиковий бізнес поділяється на два основних види суб'єктів, що хазяюють:

Перший вид – незалежні малі інноваційні фірми.

Другий вид – надаючі їм капітал фінансові установи.

3. Малий дослідницький бізнес.

Малі інноваційні фірми засновують учені, інженери, винахідники, що прагнуть з розрахунком на матеріальну вигоду втілити в життя новітні досягнення науки і техніки. Первісним капіталом таких фірм можуть служити особисті заощадження засновника, але їхній звичайно не вистачає для реалізації наявних ідей. У таких ситуаціях приходиться звертатися в одну чи кілька спеціалізованих фінансових компаній, готових надати ризиковий капітал. Подібних компаній у середині 80-х років, наприклад, у США існувало більш 500.

Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не потрібно і звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурної фірми ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок.

Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних засобів останнього.

Для української економіки привабливе венчурне підприємництво.

Успіхи ризикового підприємництва в розробці науково-технічних нововведень змусили окремі великі промислові підприємства Військово-промислового комплексу України, як і за кордоном, піти на внутрішні ризикові проекти чи внутрішні венчури. Вони являють собою невеликий підрозділ, який організовується для розробки і виробництва нових типів наукомісткої продукції і наділені значною автономією в рамках великих корпорацій. Добір і фінансування пропозицій, що надходять від співробітників корпорації чи незалежних винахідників, ведуться спеціалізованими службами. У випадку схвалення проекту автор ідеї очолює внутрішній венчур. Такий підрозділ функціонує при мінімальному адміністративно-господарському втручанні з боку керівництва.

Протягом обумовленого терміну внутрішній венчур повинний провести розробку нововведення і підготувати новий чи продукт виріб до запуску в масове виробництво. Як правило, це виробництво нетрадиційного для даної фірми виробу.

Внутрішній ризиковий проект повинний служити і вишукуванню нових ринків. Якщо проект виявиться успішним, підрозділ може бути реорганізоване для масового випуску даного виробу в рамках тієї ж фірми, продане інший чи передане іншим підрозділам.

Своєрідною проміжною формою між чисто ризиковим бізнесом і внутрішніми ризиковими проектами є організація спільних підприємств нового типу, що представляють собою об'єднання дрібної наукомісткої фірми і великої компанії. У рамках такого об'єднання дрібна фірма веде розробку нового виробу, а велика компанія надає фінансову підтримку, надає дослідницьке устаткування, забезпечує канали збуту, організує сервіс і послепродажное обслуговування клієнтів.

Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі. Середній рівень прибутковості американських венчурних фірм складає близько 20% у рік, що приблизно в 3 рази вище, ніж у цілому по економіці США.

Для зменшення ризику розробляються типові схеми фінансування. За цей термін фірма-експлерент повинна домогтися успіху, якщо йому призначено бути. Наприклад, фінансування розраховане на 48 місяців.

  • Відрізки капіталовкладень.

    Капіталовкладення поділяються на п'ять тимчасових відрізків, виходячи з двох правил:

    1. Кожне нове вкладення здійснюється тільки в тому випадку, якщо попереднє себе виправдало. Це означає, що експлерент істотно просунувся в створенні чи коммерсалізації продукту.

    2. Кожне нове вкладення більше попереднього і здійснюється на більш вигідних для експлерента умовах.

    Експлеренти – фірми, що спеціалізуються на створенні нових чи радикальних перетворень старих сегментів ринку. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

    Науково-технічні розробки мають пріоритетне значення. Однак, інноваційний бізнес не є заняттям чистою чи наукою винахідництвом.

    На Заході інноваційні фірми очолюють інженер, що є автором технічної сторони проекту, і менеджер, що має організаційний і комерційний досвід. Механізм такого союзу формується через скептичне відношення великих компаній до ризикованих проектів. Не одержавши можливості реалізувати нововведення на своєму підприємстві, менеджер захоплюється новою ідеєю, залишає колишнє місце роботи. Після цього він намагається реалізувати ці ідеї як незалежний підприємець.

    Фірми-експлеренти одержали назву "піонерських". Вони працюють у "околицях" етапу максимуму циклу винахідницької активності і із самого початку випуску продукції.

    Венчурні фірми і фірми-експлеренти створили умови для науково-технічних зрушень у сучасній західній економіці.

    Фірми-експлеренти, як і венчурні, невеликі по розмірах.

    Мале науково-технічне підприємництво одержує розвиток і в Україні. Інноваційні процеси в Україні вимагають всебічної підтримки, тому що головною особливістю сучасного етапу розвитку науки, економіки, виробництва є інноваційна спрямованість.

    Перед фірмою-експлерентом (піонером) виникає проблема обсягу виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Для цього експлеренти укладають альянс із великою фірмою. Експлерент не може самостійно тиражувати нововведення, що зарекомендували себе. Зволікання ж з тиражуванням грозить появою чи копій аналогів. Союз же з могутньою фірмою (навіть за умови поглинання і підпорядкування) дозволяє домогтися вигідних умов і навіть збереження відомої автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

    При орієнтації не вузький сегмент ринку – це будуть фірми-патієнти.

    Фірми-патієнти працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють потреби, сформовані під дією моди, реклами й інших засобів. Вони діють на етапах росту випуску продукції й одночасно на стадії падіння винахідницької активності. Вимоги до якості й обсягів продукції в цих фірм зв'язані з проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність приймати рішення про чи проведення припиненні розробок, про доцільність продажу і покупки ліцензій і т.п. Ці фірми прибуткові. У той же час існує імовірність ухвалення невірного рішення, що веде до кризи. У таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного убезпечити їхня діяльність.

    У сфері великого стандартного бізнесу діють фірми-віоленти.

    Фірми-віоленти – фірми з "силовою" стратегією. Вони мають великий капітал, високим рівнем освоєння технології. Виоленти займаються крупносерийними і масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, що пред'являють "середні запити" до якості і задовольняються середнім рівнем цін. Віоленти працюють у "околицях" максимуму випуску продукції. Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про терміни постановки продукції на виробництво (у тому числі, про придбання ліцензій); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції і розширення виробництва; про заміну парку машин і устаткування.

    Як і фірми-патієнти, віоленти прибуткові. Прибутковість – неодмінна умова діяльності фірм. Вони повинні мати посада інноваційного менеджера і бути дуже обережні в зміні своєї політики.

    Середнім і дрібним бізнесом, орієнтованим на задоволення місцево-національних потреб, займаються фірми-комутанти.

    Фірми-комутанти діють на етапі падіння циклу випуску продукції. Їхня науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про своєчасну постановку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускаються віолентами, про доцільні зміни в них відповідно до вимог специфічних споживачів.

    Інноваційний менеджер такої фірми повинний добре розбиратися в специфіці покупця товару, що сложились ситуації на ринку, точно, оперативно і вірогідно передбачати можливі кризи. Організаційна схема управління фірмами залежить від їхніх особливостей. Нагадаємо, що організаційна схема керування – розподіл прав і відповідальності.

    ВИСНОВОК

    Головна мета інноваційного менеджера – знизити ризик у життєдіяльності фірми і створити комфортні умови роботи для співробітників.

    Отже, як бачимо, для ринкової системи господарювання інноваційний менеджмент є вкрай перспективним і потрібним видом менеджменту.

    Список використаної літератури:

  • Основи інноваційного менеджменту. – К., 2002.

  • Довідник менеджмера. – К., 2001.

  • Менеджмент. Підручник. – Харків, 2000.

  • Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Пкропивного. – Вид. 2-ге, перерроб. та боп. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с., іл.

  • Loading...

     
     

    Цікаве