WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Інноваційна діяльність підприємства - Курсова робота

Інноваційна діяльність підприємства - Курсова робота

з її потребами, а ті, що маються, не роблять істотного впливу на розвиток інноваційних процесів.
Можна назвати кілька причин такого положення. По-перше, унаслідок фінансової слабості більшості малих технологічних підприємств, платоспроможний попит на послуги інноваційних центрів практично відсутній і їх клієнти звертаються до цих послуг майже винятково у випадках, коли вони оплачуються за рахунок закордонних і, рідше, вітчизняних державних програм. По-друге, більшість діючих інноваційних центрів не мають достатніх можливостей для фінансової підтримки нових компаній і обмежують свою участь у їхньому становленні лише учбово-консультаційними послугами. По-третє, у країні катастрофічно не вистачає професіоналів у справі інноваційного управління, тому якість послуг інноваційних центрів далеко не завжди адекватна потребам їхніх клієнтів. І, нарешті, сама вагома причина млявого розвитку інноваційних інститутів - уже відзначавшийся раніше низький внутрішній попит на технологічні інновації.
Специфічні умови для розвитку інноваційної діяльності у вітчизняному науково-технічному комплексі змушують шукати неординарні форми її пожвавлення, що можна простежити на прикладі створення перших у країні повномасштабних технопарків.
Відомо, що класичні технопарки Заходу - це здебільшого безприбуткові організації, засновані науковими центрами (у США - університетами), що надають в оренду своїм клієнтам (промисловим корпораціям і інноваційним підприємствам) інженерну і соціальну інфраструктуру для проведення разом із ученими наукових центрів спільних робіт з доведення наявних результатів досліджень до стадії їхнього комерційного освоєння. Тому основним стимулом для бізнесу є саме ця можливість особистої участі в створенні перспективних інноваційних продуктів, можливість, за якої підприємці готові платити технопаркам солідну орендну плату.
Очевидно, що відтворення в Україні такої моделі технопарків навряд чи було б успішним. З однієї сторони, попереднє створення високоякісної інженерної і побутової інфраструктури вимагає серйозних інвестицій. З іншого боку - реальна ситуація у вітчизняному виробництві така, що було б марним сподіватися на наплив у технопарки платоспроможних клієнтів, зацікавлених у реалізації все-таки дуже ризикованих проектів. Тому перші українські технопарки, створені на базі Інститутів електрозварювання ім. Є.О.Патона, Фізики напівпровідників (Київ), і Науково-технологічного концерну "Інститут монокристалів" (Харків), не є класичними організаціями інноваційної інфраструктури. Здебільшого вони - своєрідні вільні "технологічні" зони, що надають своїм партнерам (організаціям-розроблювачам технологічних нововведень) можливості виконання й освоєння технологічних розробок у пільгових фінансових умовах. З огляду на те, що економічні умови в Україні не зовсім сприяють розвитку інноваційного виробництва, для учасників технопарків визначений пільговий режим господарської діяльності, який дозволяє їм накопичувати і направляти на розвиток свого потенціалу досить значні суми і підтримувати пріоритетні сектори у вітчизняному науково-технічному ком-плексі до тих часів, коли сучасне виробництво стане активним споживачем нових технологій.
На завершення короткого огляду стану інноваційної інфраструктури та її внеску в стимулювання інноваційних процесів доцільно звернути увагу на аналогічні процеси у Російській Федерації, яка теж долає труднощі модернізації свого виробництва і забезпечення його конкурентоспроможності на ринках наукомісткої продукції. Відомо, що за темпами розвитку інфраструктури технологічного бізнесу Росія помітно випереджає Україну. Достатньо сказати, що тільки у системі вищої школи функціонує більше 70 технологічних парків, створені десятки федеральних і регіональних наукових і науково-технологічних центрів, зареєстровано більше 20 венчурних фондів із сумарним капіталом біля 2,0 млрд. дол. Разом з цим відомо, великий російський капітал не проявляє помітного інтересу до розвитку високотехнологічних виробництв, а частка Росії на світових ринках наукомісткої продукції продовжує залишатися дуже низькою і становить всього 0,3% .
Ці дані достатньо переконливо доводять, що проблема інноваційного розвитку не може бути вирішена тільки за допомогою збільшення кількості інноваційних структур; така проблема є комплексною і її розв'язання лежить у площині створення критичної маси усіх необхідних для цього умов. Наявність сучасної інфраструктури, безумовно, входить до числа таких умов, однак їх не вичерпує. Необхідно ще багато іншого: рівність прав суб'єктів господарювання і реальна конкуренція, якість і стабільність ринкових механізмів, подолання корупції, розумний протекціонізм по відношенню до вітчизняних виробників і всебічне заохочення інноваційного попиту, реальна, а не декларована підтримка науково-технологічного комплексу, сучасна культура підприємництва і професійний менеджмент.
Усе це не виникає водночас і може бути досягнуто тільки в результаті реалізації довгострокової господарської політики, терпеливого і послідовного вирощування осередків нової економіки. Така задача архіскладна, але без її постановки і реалізації сподіватись на швидкий перехід на інноваційні рейки розвитку буде марним.
2.2 Міжнародне співробітництво.
Міжнародне науково-технічне співробітництво є, мабуть, єдиною складовою наукової сфери України, показники якої постійно поліпшуються. За останні роки нашою країною підписано близько 30 угод про співробітництво з міжнародними організаціями й окремими державами. Найбільш динамічно таке співробітництво розвивається з Європейським Союзом (Програми ГМТА8, ТАСІ8, СОРЕКМСШ і ін.) і окремими державами Європи, з Північною Америкою, де основну роль у розвитку співробітництва грає Фонд цивільних досліджень США, і з Науковим Комітетом НАТО, у рамках програм якого українські дослідники одержали близько 500 грантів. Особливо слід зазначити діяльність УНТЦ, який уже третій рік фінансує програму партнерських проектів українських учених з їхніми колегами і потенційними інвесторами з країн-донорів цього Центру. Традиційно значне місце в науковій кооперації України займають Росія, у співробітництві з якою особливо виділяються спільні розробки високих технологій, і ряд країн СНД.Найбільш активно бере участь у міжнародній кооперації Національна академія наук України, близько 90 організацій якої проводять спільні дослідження з закордонними партнерами майже по 600 темам. Значна кількість співробітників НАНУ беруть участь у роботі провідних наукових центрів, є членами міжнародних комітетів, працюють у редакційних колегіях іноземних наукових журналів, беруть участь у виконанні великих міжнародних програм. У десятки разів зросла інтенсивність міжнародних комунікацій українських учених: закордонні стажування, участь у конференціях і семінарах, публікації в іноземних жур-налах, читання лекцій за рубежем.
Безсумнівно, що інтеграція вітчизняної науки у міжнародний контекст є позитивним явищем. Після довгих років ізоляції наша наука одержала можливість безпосереднього зіставлення зі світовим рівнем, а також вигоди від кооперації по значному числу наукових
Loading...

 
 

Цікаве