WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації - Реферат

Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації - Реферат

реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо. Коли проблемипідприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує "усебічної" реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає й фінансову реструктуризацію.
"Усебічна" реструктуризація охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної та технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років.
У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхідно знайти відповідь, - це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі альтернативи:
o якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;
o для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, "ноу-хау", управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;
o якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.
Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:
o зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;
o модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку підприємства;
o запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обгрунтована.
2. Спроба сталої реструктуризації економіки
(досвід Угорщини)
В Угорщині перші та дуже важливі кроки були зроблені ще в 1992 році. Міжнародна робоча група, очолювана паном Збігнєвом Бочняжем з Університету Міннесота (США), підготувала проект під назвою "Довкілля та розвиток в Угорщині". Основною метою цього проекту було допомогти Угорщині просуватися якомога швидше шляхом сталого розвитку. Така мета пояснювалася суспільною, економічною та екологічною кризою в Угорщині.
Були визначені такі чотири критерії сталого розвитку під час перехідного періоду:
" Стале використання природних ресурсів
" Реабілітація та підтримання цілісності екологічного процесу та екосистем
" Захист генетичної розмаїтості та збереження природи в цілому, а також
" Захист і підвищення рівня здоров'я, безпеки та добробуту людини
Згідно з цим проектом, у сфері економіки необхідно здійснити такі чотири кроки:
" За умов застосування системи ринкових цін, на одиницю продукції повинно використовуватися якомога менше енергії
" Природні ресурси, потрібні для виробництва сировини й товарів, видобуваються й використовуються якомога ефективніше
" Токсичні за сутністю або небезпечні компоненти повинні вилучатися, зводитися до мінімуму та/або замінюватися на менш шкідливі матеріали
" Кінцеві продукти повинні бути (поки що - по можливості) придатні до повторного використання, утилізації, пререробки, або до відновлення ресурсу в екологічно нешкідливий спосіб.
Автори проекту також підкреслюють необхідність участі широких кіл громадськості та розроблення нового національного обліку і нових показників для виміру досягнень.
Розробка програми сталого розвитку для Угорщини супроводжувалася важливими зрушеннями у сфері інституційного та організаційного розвитку. На початку 90-х виникло багато громадських та недержавних організацій з питань довкілля. У 1993 році було засновано Центр екологічних студій - недержавний учбово-дослідницький інститут, який повинен був стати каталізатором перебудови Угорщини на засадах сталого екологічного розвитку. У тому ж році постановою уряду була заснована Комісія з питань сталого розвитку, головним чином як консультаційний орган. Комісію очолив міністр у справах довкілля, і в її роботі взяли участь представники кількох міністерств, наукових закладів та неурядових організацій. Перші шість років комісія працювала дуже інтенсивно. На порядку денному її засідань розглядалося багато ключових питань охорони довкілля, і комісія видала багато публікацій. Комісія з питань сталого розвитку відіграла дуже важливу роль у формуванні реальних знань про екологічно сталий розвиток. Щодо проблем, можна відзначити, що
(1) діяльність комісії обмежувалася питаннями сталості довкілля
(2) вона мала лише консультативну роль і практично не мала ніяких повноважень
(2) Комісія не мала достатніх ресурсів
З загальної точки зору сталий розвиток має три виміри: економічний, соціальний і екологічний. Основна задача керування процесом сталого розвитку - шукати та знаходити баланс між цими трьома вимірами.
Економічний вимір
Наприкінці 80-х першочерговим завданням для Угорщини було здійснення переходу до нових умов господарювання. Між 1998 та 1990 роками було прийнято три законодавчі акти: Закон про компанії, Закон про іноземні інвестиції та Закон про трансформацію підприємств. Заснування нових компаній заохочувалося податковими пільгами починаючи з 1988 року. Всім новим фірмам на три роки були надані пільги з податку на прибуток, які протягом цього періоду поступово зменшувалися. Спільні підприємства, в яких іноземна частка капіталу перевищувала 30 відсотків, отримали 60-відсоткову податкову знижку на перші п'ять та 40-відсоткову на наступні п'ять років.
У процесі приватизації державних підприємців іноземні інвестори мали дедалі більшу перевагу перед вітчизняними, оскільки Державне приватизаційне агентство у процесі продажу державної власності віддає перевагу грошам перед кредитами (вітчизняні інвестори можуть купувати головним чином у кредит), і оскільки іноземні інвестори фінансово сильніші, вони можуть дозволити собі залишати свої щорічні прибутки у компаніях, тоді як вітчизняні власники не в змозі цього робити. Тому структура власності компаній змінилася на користь іноземних інвесторів.
До кінця 1999 року в Угорщину
Loading...

 
 

Цікаве