WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Проблеми ефективного управління корпоративними правами держави на приватизованих підприємствах - Реферат

Проблеми ефективного управління корпоративними правами держави на приватизованих підприємствах - Реферат


Реферат
на тему:
ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ ДЕРЖАВИ НА ПРИВАТИЗОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
У процесі "великої" приватизації в Україні значна частка майна об'єктів залишається в державній формі власності. Так, наприкінці 90-х років держава володіла часткою акцій (державні корпоративні права) більш ніж на 6 тис. підприємств, з них на 2 тис. мала контрольний пакет акцій.
Процеси роздержавлення та приватизації призвели до розпорошення ("дифузії") корпоративних прав власності між різноманітними суб'єктами, серед яких основними є:
трудовий колектив, де корпоративні права та реальний вплив на управління власністю має власне трудовий колектив та його управлінський персонал;
фізичні особи, які не є членами трудового колективу і володіють акціями в обмін на приватизаційні сертифікати;
юридичні особи вітчизняної фінансово-кредитної сфери: банки, інвестиційні фонди, довірчі товариства та ін.;
юридичні та фізичні особи - закордонні інвестори;
держава, персоніфікована у формі органів центральної виконавчої та місцевих органів влади.
Практичний досвід приватизації в нашій країні показав, що реальна трансформація відносин власності не забезпечила ефективності функціонування та розвитку економіки, не створила ефективного власника, який дбав би про реальну поточну економічну реалізацію корпоративних прав усіх груп акціонерів і стратегічні інтереси успішного розвитку підприємницької діяльності.
Проаналізуймо один аспект трансформації відносин власності в перехідній економіці - реалізацію частки майна, що належить державі у вигляді державних корпоративних прав (ДКП). Держава використовує ДКП з метою:
* у короткостроковому періоді - отримання коштів для поповнення державного бюджету;
* у довгостроковому періоді - забезпечення: а) реального контролю над оперативно-господарською діяльністю підприємства (при збереженні контрольного, або блокуючого, пакету акцій); б) збереження можливості впливати на підприємницький менеджмент аж до його заміни; в) постійного отримання дивідендів для поповнення загальнодержавного та місцевих бюджетів.
Сьогодні вже існують усі підстави, щоб визнати систему форм і методів реалізації ДКП в Україні вкрай неефективною. Розробляючи державний бюджет, уряд та Верховна Рада України висунули перед Фондом державного майна України (ФДМУ) завдання: протягом короткого періоду за рахунок продажу ще не приватизованого майна, включаючи державні пакети акцій, одержати в 2000 р. 2,5 млрд. грн., а в 2001 р. - 9 млрд. грн. Такі завдання навряд чи можна назвати реальними. Слід також взяти до уваги, що приватизаційні процеси на нинішньому етапі мають переважно ринковий характер і відбуваються за законами попиту та пропозиції. Одночасне "викидання на ринок" (пропозиція) "Укртелекому", семи обленерго України та низки так званих "привабливих об'єктів приватизації" наштовхнеться на обмежений попит потенційних інвесторів. Крім того, враховуючи брак інвестиційних ресурсів у національних інвесторів та високий ступінь ризиків, важко сподіватися, що серед них знайдеться багато тих, хто сплатить бажану для ФДМУ суму, перебере на себе борги приватизованих підприємств і обов'язкові інвестиційні зобов'язання.
Закордонні інвестори, які б могли взяти участь у процесі приватизації-2001, є представниками близького (передусім Росія) та далекого зарубіжжя. При цьому російські інвестиції навряд чи можна розглядати як джерело передових технологій, які б могли забезпечити прогресивне оновлення та ефективну структурну реконструкцію приватизованих підприємств. Об'єктом економічних інтересів російських структур є 32 "привабливі", здебільшого стратегічні, підприємства, що свідчить про відверте прагнення наших східних сусідів зайняти ключові позиції в економіці України і здійснити це не за "живі гроші", а в основному за рахунок погашення боргів за паливно-енергетичні ресурси. Тому про одержання у 2001 р. 9 млрд. грн. від приватизації годі й сподіватися, хіба що зменшиться тиск на бюджетну статтю "обслуговування зовнішнього боргу".
Що стосується потенційних інвесторів з країн Заходу, які мають передову технологію, організаційно-економічний ринковий досвід, то мусимо визнати, що на даному етапі залучити їх як стратегічних партнерів не видається можливим. Через несприятливий інвестиційний клімат (за міжнародними рейтингами Україна посідає 106-110 місце у світі) попит західних інвесторів на українські об'єкти приватизації дуже низький. А якщо хтось і зацікавиться ними, то сумнівно, що вони сплатять ті суми (за високої пропозиції об'єктів приватизації), на які розраховують урядові структури України.
Таким чином, можемо з упевненістю констатувати, що і після 2001 р. значна частина ДКП так і залишиться в державній власності. Відтак постає проблема забезпечення їх ефективного управління з огляду на критерії довгострокового періоду. Було б несправедливо не відмітити той факт, що свого часу органи державної влади вже займалися вирішенням питань ефективного управління та економічної реалізації ДКП. Достатньо послатися на Указ Президента "Про врегулювання деяких питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності" (№736/98); Постанову Кабінету Міністрів України "Про національне агентство з
Loading...

 
 

Цікаве