WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Суб'єкти інвестиційної діяльності - Реферат

Суб'єкти інвестиційної діяльності - Реферат

СУБ'ЄКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Держава як суб'єкт інвестування
Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації. фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна. Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації:
оборонна галузь, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).
У перехідний період функції інвестора в соціальній сфері також повинні залишатися за державою. Деякі виробництва сільського господарства (особливо збиткові) теж повинні інвестуватися з держбюджету. Цей анти ринковий захід може бути скасований лише з розвитком приватизації у сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.
Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні викладено в Законі України "Про інвестиційну діяльність" (1991 p.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Згідно зі статтею 12 цього Закону:
1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;
2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
o застосування системи податків з диференціацією суб'єктів та об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;
o проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів;
o надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій;
o впровадження державних норм і стандартів;
o вжиття антимонопольних заходів;
o роздержавлення та приватизації власності;
o проведення політики ціноутворення;
o інших заходів.
Для порівняння: відповідно до світового досвіду існують такі методи державного стимулювання інвестиційної діяльності (табл. 1):
Таблиця 1
Форми Інструменти
Податкове стимулювання Зниження ставки податку
Інвестиційна податкова знижка
Відміна податків на реінвестування
Податкові угоди з іншими країнами
Податкові кредити
Фінансове стимулювання Прискорена амортизація
Пільгові кредити
Інвестиційні гарантії
Безвідсоткові кредити
Інфраструк-турне забезпечення Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами
Надання необхідних приміщень у безоплатне користу-вання або за пільговими цінами
Стимулювання конкретних
інвестиційних проектів
Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання
Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підви-щення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці
Сприяння у проведенні техніко-економічного обгрунту-вання проектів
Часто перелічені вище форми впливу держави на інвестиційну діяльність класифікують як прямі і непрямі. Тип Ракової системи визначає співвідношення між ними Світова практика формування ринкових засад доводить, що безпосередня участь держави в інвестиційному процесі є об'єктивно зумовленою необхідністю. При цьому слід зауважити, що державні інвестиції за умов ринку не є відокремленим джерелом фінансування. На зміну прямим дотаціям і субсидіям з боку держави, які довели свою неефективність, повинні прийти нові методи державної інвестиційної політики
Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх пріоритетність, ефективність та швидка окупність.
В Україні сьогодні повністю відсутня чітка організаційна система руху та контролю за використанням централізованих державних інвестиційних коштів. Механізм розподілу коштів у позабюджетних і галузевих державних фондах (Фонд розвитку промисловості, Державний інноваційний фонд та ін.) залишається непрозорим, організаційно складним, не забезпечує відбору найефективніших проектів і не має елементів чіткої економічної відповідальності за прийняті рішення.
Очевидно, що постала необхідність створення принципово нових організаційних структур для успішного функціонування економічного механізму державної інвестиційної політики.
Проте лише інституційного забезпечення недостатньо для ефективної реалізації державних інвестицій. Викликає занепокоєння недосконалість визначення державних пріоритетів інвестування, серед яких продовжують залишатися збитковими, низькорентабельними сфери, які насамперед потребують якісних змін у принципах господарювання. Держава повинна сконцентрувати обмежені фінансові ресурси в галузях, що виробляють кінцеву продукцію, мають значний експортний потенціал, забезпечують швидкий обіг капіталу та стабільні бюджетні надходження.
Актуальним для України залишається питання щодо встановлення прав та обов'язків держави як суб'єкта інвестиційної діяльності. Протягом останніх 4-5 років в Україні створені необхідні макроекономічні умови для формування сприятливого інвестиційного середовища, закладені основи інвестиційної інфраструктури, розроблена певна правова база. Однак слід відзначити, що накопичений в ці роки інвестиційний потенціал був використаний не повною мірою.
Індивідуальні та інституційні інвестори
Згідно із законодавством України індивідуальними суб'єктами інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи - як резиденти, так і нерезиденти (тобто ті, які проживають за межами України).
Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:
o Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств - холдинги, фінансові групи та фінансові компанії.
Холдингова компанія являє собою головну компанію будь-якої (фінансової імперії, монополії, яка володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств і спеціалізується на управлінні тією імперією, яку утворюють ці підприємства разом зі своїми дочірніми фірмами. Природно, що холдинг здійснює інвестування з метою зміцнити у довгостроковій перспективі становище своєї (фінансової імперії, монополії, можливо, відмовившись при цьому навіть від значних прибутків.
фінансова група - це об'єднання підприємств, пов'язаних в єдине ціле системою взаємної участі. На відміну від холдингу, фінансова група не має головної фірми, яка спеціалізується на управлінні.
фінансова компанія - це корпорація, що фінансує обране за певним критерієм, визначене, але досить вузьке коло інших корпорацій і не здійснює диверсифікацію вкладень, яка властива інвестиційній компанії та іншим подібним структурам. Якправило, фінансова компанія (на відміну від холдингової") не володіє контрольними пакетами акцій корпорацій, що нею фінансуються.
Інституційні інвестори першої групи при інвестуванні дуже рідко використовують фондову біржу, "вуличний" (позабіржовий) ринок та інших фінансових посередників.
o Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів інвестування. Водночас їх портфель інвестицій широкий і відносно стабільний. У цю групу входять інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків остаточних інвесторів (насамперед, дрібних (приватних осіб) і середніх), вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити
Loading...

 
 

Цікаве