WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка підприємства → Методи оцінки активів підприємства при реформуванні відносин власності - Реферат

Методи оцінки активів підприємства при реформуванні відносин власності - Реферат

результатом те, що невиявлено в грошах, і 2) підприємство має право користуватися автономією. [5, 163].
Доцільно також виділити погляди А.Ч.Літтлтона, Р.Антоні, Ю.Ідзірі, які відстоювали метод оцінки за фактичними витратами, а переоцінку щодо очікуваних прибутків відкидали як явно не коректну процедуру. До речі, в своїх працях А.Ч.Літтлтон розглядав категорію ціни з двох точок зору: 1) політекономічної, де вона визначається попитом і пропозицією, і 2) бухгалтерської, де вона вимірюється витратами. Р.Антоні вважав, що тільки так звана історична оцінка виділяється реалістичністю, простотою в роботі, позбавляє облік від суб'єктивізму і складних процедур, пов'язаних з переоцінкою засобів і фінансових результатів, оскільки: 1) збільшення прибутку за рахунок інфляції необхідно розглядати як реальну добавку (кон'юнктурну премію), і 2) продажна ціна залежить від кон'юнктури, а не від бухгалтерської калькуляції одиниці виробу.
Досить влучним, на наш погляд, є вислів Жана Бурнисьєна (1919) про те, що ціна речей не виражає їх цінності, а тільки відносини між цінностями у визначений момент. Отже, бухгалтерія не дає нам вартість по суті, а лише співвідношення вартостей облічуваних об'єктів. При цьому Ж.Бурнисьєн вносить суттєву поправка: ціни дають співвідношення вартостей на кожен момент, а в бухгалтерії поточні оцінки змішуються з оцінками минулих, інколи досить віддалених, періодів, коли співвідношення між цінами були іншими. Тому для практики Ж.Бурнисьєн рекомендував прийняти оцінку за собівартістю.
Серед вітчизняних вчених, які пропагували оцінку за собівартістю, слід виділити А.П.Рудановського Він визначав оцінку, як засіб виявлення фінансового результату, який може виникнути лише в процесі реалізації і не повинен виступати засобом довільних переоцінок, оскільки всі цінності показуються за собівартістю. Метод оцінки за собівартістю застосовується в нашій практиці з початку заснування радянської влади і залишається майже без змін до останнього часу.
Проте варіант оцінки за собівартістю не задовольняв багатьох бухгалтерів, бо не давав можливості для співставлення створених цінностей, збільшуючи активи на суму прихованих збитків, що інколи призводило до заниження прибутків.
Цю точку зору відстоювали спеціалісти обліку, які пропагували метод оцінки за поточними ринковими цінами. Початок так званій кон'юнктурній оцінці за продажними цінами поклав італійський вчений Анжело ді Пієтро (ХVІ ст.). Він писав: "Залишки будемо рахувати за тією ціною, за якою сподіваємося їх продати"[5, с.48].Зазначимо, що тривалий період серед німецьких теоретиків кон'юнктурна оцінка у викладі Пасшье Гессенса (1954 р.) була най переконливішою. Такий підхід підкріплювався ще й авторитетом великого німецького математика і філософа Г.В.Лейбніца, який також займався проблемою оцінки, пропонуючи експертну оцінку, орієнтовану на продажну ринкову вартість. Метод оцінки за ринковою вартістю пропагували Ф.Фельдендорф, Ф.Штромбен, Р.Пассен, Р.Штерн, І.Кольверо та інші. Більш глибоко теорію методу оцінки за поточними цінами розглядав І.Кольверо (1912 р.). Він пропонував ліквідаційну оцінку, зауважуючи, що неможливо провести оцінку майна, передбачаючи, що воно неодмінно реалізується, і в той же час не брати до уваги тих змін в цінностях, які відбуваються внаслідок ліквідації. Разом з цим він пропонував таку класифікацію оцінок: 1) ціна покупки (фактична ціна); 2 ) ціна покупки на день складання балансу; 3) продажна ціна у випадку ліквідації; 4) звичайна продажна ціна; 5) мінімальна ціна (мінімальне значення або ціни придбання чи ціни продажу).
Серед теоретиків англо-американської школи ідею оцінки за реальними (поточними) цінами пропонували персоналісти. Послідовно відстоював такий підхід Вільям Ендрю Патон. Він пропонував переоцінювати кожен вид цінностей за поточними ринковими цінами, при цьому первісну оцінку рекомендував зберігати лише для довідок. Підхід В.Е.Патона підтримував також Рассел Стівенсон.
Представники другої течії, так званої конвертованої бухгалтерії Вімбла (Південно-Африканська Республіка) пропонували проводити переоцінку за співвідношенням валютних курсів. У сучасних умовах стабілізований варіант прийнятий в Німеччині, а конвертований - у Франції. На наш погляд, помилка конвертованої бухгалтерії полягає в підміні функції міри вартості функцією засобів обігу.
Отже, персоналісти, безумовно, виступали за переоцінку. Вони вважали, що реальність обліку досягається систематичною переоцінкою активів підприємства, і лише цей метод дозволяє уникнути прихованих резервів.
Серед вітчизняних вчених метод оцінки за ринковою вартістю в 20 ті роки пропонував С.Ф.Глебов. На його думку, всі цінності доцільно показувати за цінами 1913 року з проведенням систематичної переоцінки.
Деякі вчені, співставляючи наслідки методики оцінки за собівартістю (так звана "історична" оцінка) і за поточною ринковою вартістю, намагалися знайти компромісне вирішення цієї проблеми. Це привело до виникнення нових підходів щодо оцінки, і відобразилося в працях представників англо-американської школи, зокрема Г.К.Дейниса, К.Гриіра, Джона Каннінга і Монтгомері.
Як бачимо вирішення проблеми оцінки, підтверджує висновок про те, що за кожним методологічним і методичним положенням стоять інтереси певних груп. Наприклад, персоналісти, пропонуючи переоцінку, виражали тим самим інтереси постачальників, кредиторів, акціонерів. Їх цікавило не те, скільки витрачає адміністрація, а те, скільки коштує реально сьогодні майно цього підприємства. Інституалісти, навпаки, відстоювали інтереси власника. За висловлюванням Ф.Пісклея, адміністрація підприємства повинна знати, скільки фактично затрачено на засоби, і який фактично отримано результат її господарської діяльності -прибуток чи збиток.
Крім трьох напрямів щодо методів оцінки, що розглянуті вище, доцільно зупинитися на суб'єктивістському підході до оцінки, який набув широкого розповсюдження в німецькій економіці. Початок цьому підходу поклав Б.Больцано, який стверджував, що суб'єктивне є реальним для певного випадку. І.П.Крайберг (також прихильник суб'єктивістського підходу до оцінки) з цього приводу писав: "Однією схематичною формулою питання про оцінку не вирішується. Взагалі існує лише передбачення закону, за яким частини майна (включаючи дебіторів) повинні оцінюватися за дійсною вартістю в момент складання балансу. Ця фактична вартість визначається на розсуд підприємця, беручи до уваги ту роль, яку окремі частини майна відіграють в торговому або промисловому підприємстві". І.П.Крайберг вважав, що кожна стаття балансу повинна оцінюватися за тими принципами, які найбільшою мірою підходять для неї.
Спробою вирішення проблеми оцінки була так звана потенційна оцінка запропонована Ж.П.Дюмарше. Суть її зводилася до того, щоб показати цінності за продажними цінами на момент складання балансу (дати реальність і співставність балансу) і визначити результати господарської діяльності за принципом перманентного
Loading...

 
 

Цікаве