WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Взаємодії у природі - Реферат

Взаємодії у природі - Реферат

Реферат

на тему

Взаємодії у природі

Взаємодії в природі

З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об'єднавшись у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди стали активно впливати на біосферу і самі пристосовуватися до умов природного середовища. Коли біологічні механізми пристосування до нових природних умов виявлялись недостатніми, включалися соціальні механізми, тобто людина змінювала природу у відповідності зі своїми потребами. В системі "суспільство — природа" з'явилася нова рушійна сила — антропогенний фактор. Як бачимо, система "суспільство — природа" дуже складна в структурному відношенні. Тому, досліджуючи цю систему, необхідно брати до уваги не тільки різноманітні зв'язки і взаємодії між її елементами, а й вплив однієї взаємодії на іншу. Так, у суспільстві можна виділити різні взаємодії, що впливають на стійкість системи "суспільство — природа". Це взаємодія між протилежними елементами (державами різних політичних орієнтацій), між тотожними елементами (державами-членами НАТО в питаннях війни і миру), взаємодія між різними елементами (різноманітні види людської діяльності і охорона природи).

Для визначення тенденцій подальшого розвитку системи "суспільство — природа" важливе значення мають особливості суперечностей, що виникають всередині цієї системи внаслідок взаємодії її елементів. Суперечності між суспільством і природою виникають з появою людини і зумовлені двояким ставленням людини до природи. По-перше, людина є частиною природи і не тільки біологічною, а й соціальною істотою, виразником інтересів суспільства. По-друге, людина протистоїть природному середовищу, відповідно до своїх потреб змінює його разом з іншими людьми. А тому в системі суспільних відносин людина виступає і як елемент продуктивних сил, і як сила природи.

Однією з суперечностей у системі "суспільство — природа" є наявність безмежних потреб розвитку суспільства і обмежених можливостей біосфери. В процесі екологічної взаємодії суспільства й природи завжди виникають і будуть виникати суперечності, які потребують нових підходів та нових способів вирішення. Всі ці суперечності органічно пов'язані з економічними, соціальними і політичними процесами.

Значний науковий інтерес становить питання про сферу взаємодії суспільства і природи. В сучасній науковій літературі ця сфера не має однозначної назви. Деякі автори сферу взаємодії суспільства і природи називають техносферою (А.Е.Ферсман), інші — біотехносферою (Ю.К.Плотніков), антропосферою (К.Н.Дьяконов), соціосферою (Е.В.Гірусов, А.Д.Урсул). Трапляються й інші назви.

Зіставляючи різні точки зору, можна зробити висновок, що найбільш адекватно сутність сфери взаємодії суспільства і природи передає термін "соціосфера". Чому? Тому, що в цьому терміні за основу береться визначальний фактор соціоприродної сфери — "соціо", який співзвучний з терміном "біосфера". Але якщо біосфера — це земна оболонка, в якій провідна роль належить живій речовині — біоті, то соціосфера — навколоземний простір, який охоплює людство і змінюване ним природне середовище.

Біотехносфера і антропосфера є підсистемами соціосфери. Вживаючи термін "біотехносфера", ми маємо на увазі перетворену людьми біосферу разом з технічними засобами, промисловим і сільськогосподарським виробництвом, житловими й іншими будівлями, транспортом і т. ін. Антропосфера — це люди, людство. Це провідна підсистема соціосфери. З появою людини на Землі виникає і проблема її взаємодії з природою. По-перше, людина — невід'ємна частина природи, вона має спільну біологічну основу з усім тваринним і рослинним світом. По-друге, людина активно змінює природу за допомогою знарядь праці з метою задоволення своїх потреб.

Всю історію взаємодії суспільства і природи можна поділити на кілька періодів і етапів. У науковій літературі зустрічаються різні підходи до періодизації історії цієї взаємодії, обумовлені складністю системи "суспільство — природа" і її взаємодіючих сторін.

Враховуючи, що основною формою взаємодії суспільства і природи є матеріальне виробництво, частина науковців розрізняють етапи такої взаємодії на основі етапів розвитку матеріального виробництва, зміни його технологічних способів. Виходячи з цього, виділяються три найважливіші етапи взаємодії суспільства і природи: перший — ручного, або інструментального, виробництва; другий — машинного виробництва; третій — автоматизованого виробництва.

Інші дослідники розглядають історію розвитку взаємодії суспільства і природи як історію поступового зняття природних обмежень у зростанні потоків речовини та енергії від природного середовища до суспільства на основі зростання й ефективного використання знань. На підставі цього перший етап в історії взаємодії природи і суспільства характеризується тим, що виробництво функціонує на природній енергетичній основі. Другий — пов'язується з промисловою революцією XVIII—XIX ст., тобто з переходом до штучного виробництва енергії. Третій етап охоплює науково-технічну революцію. Подолання внутрішніх обмежень у зростанні потоків речовини і енергії у розвитку виробництва призвело до значного розширення масштабів впливу суспільства на природу. Але з'явилося нове, зовнішнє обмеження — обмежені можливості біосфери забезпечувати масштаби і темпи суспільного розвитку.

Частина дослідників в основу періодизації і взаємодії суспільства та природи кладуть поділ суспільства на п'ять суспільно-економічних формацій.

Певного поширення набула точка зору, згідно з якою історію взаємодії суспільства і природи поділяють на 4 періоди: 1) привласнення, 2) аграрний, 3) індустріальний, 4) ноосферний. Ця класифікація грунтується на різних принципах. Перший період — привласнення — грунтується на способах здобування засобів існування. Другий і третій відповідають домінуючому виду виробництва — сільськогосподарському чи промисловому. Четвертий період пов'язується з виникненням ноосфери.

Як бачимо, періодизація історії взаємодії суспільства і природи, назва етапів і їх кількість зумовлюються вихідними принципами, що кладуться авторами в основу цієї періодизації.

У праці Ф.Енгельса "Походження сім'ї, приватної власності і держави" історія суспільства ділиться на три періоди — дикість, варварство і цивілізація. Відомий російський вчений Г.В.Платонов пропонує доповнити цю періодизацію, врахувавши результати сучасних наукових досліджень, характер і масштаби змін, що сталися у системі "суспільство — природа". Він називає такі основні періоди і етапи взаємодії суспільства та природи. Перший період — біогенний, або адаптаційний, який Енгельс називає "дикістю". Другий період — техногенний. Він охоплює два етапи: "варварство" і "цивілізацію", за Енгельсом. Третій період — ноогенний, або сучасний.

Для біогенного періоду характерно, що люди жили за рахунок полювання, ловлі риби, збирання і присвоєння готових продуктів природи. На цьому етапі суспільного розвитку люди ще не знали законів природи. Враховуючи примітивність знарядь праці і малу чисельність людей, можна дійти висновку, що ці фактори зумовили визначальну роль природного середовища в соціоприродній сфері. Вплив людей на природу здійснювався на перших порах головним чином за допомогою тілесних органів. Взаємодія людини з природою на той час носила переважно біологічний характер. Людина безпосередньо спілкувалася зі світом природи, будучи частиною природних екосистем, до умов існування в яких їй постійно доводилось адаптуватись. На це були розраховані і знаряддя праці. Тому характерною ознакою першого періоду в історії взаємодії суспільства і природи була домінуюча роль біотичних факторів, що дає підстави назвати цей період біогенним і адаптаційним. Мається на увазі, що людина і природне середовище, в якому вона жила, його зміни на той час мали в основному біотичне походження, людина ще не вносила в біосферу істотних змін. Саме тому була відносна гармонія у взаємовідносинах суспільства і природи. Сказане вище не означає, що між первісною людиною і природою не було суперечностей. Багато людей гинуло внаслідок холоду, голоду, епідемій, стихійних явищ у природі тощо. Думка деяких дослідників про те, що у первісних людей було райське життя, безпідставна. Характер життєдіяльності стародавніх людей визначався щоденним подоланням труднощів існування і боротьби з природою.

Зрозуміло, протягом біогенного періоду переважав вплив природи на суспільство. Але він не був одностороннім. Адже будь-який біологічний вид справляє певний вплив на навколишнє природне середовище. З'явившись у природі, людина з самого початку справляла певний вплив на навколишнє середовище, тваринний і рослинний світ. Натуралістичне розуміння історії, якого дотримуються деякі природодослідники, хибує на однобічність, не враховує, що й людина зі свого боку впливає на природу, змінює її, створює собі нові умови існування.

Враховуючи об'єктивні обставини, можна стверджувати, що вплив людини на природу тоді був малопомітним і неістотним. Але і в тих умовах діяльність людей у процесі взаємодії з природою призводила до негативних наслідків. Це — лісові пожежі, вирубування лісів, знищення деяких видів тварин, м'ясо яких служило їжею для людей тощо. Є переконливі докази того, що первісний вигляд незайманої природи зазнавав великих змін від одночасного впливу різних видів діяльності античного суспільства.

Але негативні наслідки людської діяльності тоді носили локальний характер і досить швидко компенсувались природними біогенними процесами.

Подальший розвиток людини і суспільства зумовив перехід від присвоєння готових продуктів природи до виробництва їх завдяки землеробству і скотарству. Це означало вступ суспільства в другий, техногенний період взаємодії з природою. Відбувалась докорінна зміна характеру впливу людей на природу. Людина виділилася із біосфери в її специфічну частину. Перехід від господарства, що грунтувалося на присвоєнні, до господарства, що грунтується на виробництві, у десятки разів підвищив продуктивність праці людини. Це був революційний переворот у способі одержання засобів існування. За даними вітчизняних і зарубіжних дослідників, поява господарства, що грунтується на виробництві, відноситься до 6-7 тисячоліть до нашої ери. Проведені археологами і антропологами розкопки на Близькому Сході і в Туреччині підтверджують такі висновки. В Україні землеробство вперше виникло у межиріччі Бугу та Дністра на рубежі V і IV тисячоліть до н.е. Саме до цього часу відносять створення перших землеробських общин.

Loading...

 
 

Цікаве