WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Земноводні Карпат - Реферат

Земноводні Карпат - Реферат

Реферат на тему:

Земноводні Карпат

Ландшафти заходу України дуже різноманітні, а тому суттєво впливають на географічний розподіл багатьох наземних хребетних тварин. Серед таких тварин помітно виділяються земноводні, біологія яких тісно пов'язана з гідрологічними умовами локальних місцевостей та з едафічними особливостями суші. Значне багатство ґрунтів, що визначене умовами рельєфу та ландшафтними структурами, зумовлює особливості видового різноманіття земноводних та формування їхніх ареалів. Такі закономірності зафіксовані під час проведення фауністичних досліджень представників класу Amphibiaта зоогеографічного аналізу фауни хребетних у західних областях України [1–5, 8].

Тритон Карпатський (TRITURUS MONTANDONI)

Згідно з останнім зоогеографічним поділом, який виконав проф. М.М. Щербак, на заході України, що належить до Палеоарктичної області, виділяють тільки три зоогеографічні округи: Центральноєвропейський з Карпатським районом, у який входять чотири ділянки (західна передгірна, східна передгірна, гірсько-лісова, полонинська); Східноєвропейський, у який входять східноєвропейська ділянка змішаного лісу з підділянкою Західного (Волинського) Полісся, а також східноєвропейська ділянка листяного лісу та лісостепу з дністерсько-дніпровською (правобережною) підділянкою; Придунайський, у регіоні обмежений Притиснянським районом, який складається тільки із закарпатської ділянки.

Жовточерева кумка Bombinavariegata

Для цих територій характерні чіткі закономірності у видовому розподілі земноводних [5–6, 8–9]. Зокрема, в Карпатському районі Центральноєвропейського округу поширена саламандра Salamandra salamandra, яка практично не трапляється в інших зоогеографічних округах України. Інші види: альпійський тритон Triturusalpestris, карпатський тритон Triturusmontandoni, жовточерева кумка Bombinavariegata, які треба вважати найбільш характерними для Карпатського району, протягом наших двадцятирічних досліджень виявлені в інших сусідніх округах. Як звичайно, ці види на межі географічного поширення мають мозаїчну структуру ареалу і не віддалені від головних популяцій більше ніж на 200 км. У Карпатському районі всі згадані вище види рівномірно поширені на західній, східній передгірних та гірсько-лісовій ділянках, а на полонинській ділянці помітно рідше трапляються саламандри та жовточереві кумки, які є вибагливішими до біотопних структур та кліматичних умов [8].

Ареал кумки жовточеревої, яка, звичайно, оселяється в умовах гірського ландшафту, а межа її природного поширення в країні обмежена розподілом висот у Східних Карпатах, тісно пов'язана з господарською діяльністю людини і, зокрема, лісогосподарськими роботами, випасанням, рільництвом.

На відміну від жовточеревої, кумка червоночерева Bombinabombina, яка поширена у Європейсько-Західносибірській зоогеографічній провінції, але якої нема у Карпатському районі, менше, ніж попередній вид, пов'язана з господарською діяльність людини, що, передусім, пояснють дефіцитом мілководних стоячих водойм у Карпатському районі [3-4, 8]. Кумка червоночереваBombinabombinaхарактерна для всіх рівнинних заповідних територій регіону, де є стоячі або слабко протічні водойми. Цей вид ми досліджували на території заповідника Розточчя, де вид трапляється головно по долині річки Верещиці й особливо в заплаві біля урочища Заливки. Вид не численний, однак порівняно з іншими видами земноводних його чисельність є найстабільнішою, що пов'язано з фенологією весняної активності та тривалим перебуванням у водоймах. Крім того, завдяки захисному забарвленню він практично не має ворогів. Ця кумка заселяє різні типи переважно мілководних водойм, проте найчастіше – водойм антропогенного або напівантропогенного походження (меліораційні канави, ставки, кар'єри). Найбільша концентрація під час розмноження простежується біля берегів річки Верещиці, в дощових калюжах глибиною понад 10 см, меліораційних канавах і ровах глибиною 25–40 см і більше. Хоча оточення водозборів, які заселяє цей вид, дуже різноманітні, проте переважають відкриті рівнинні ландшафти, де є луки, пасовища, польові дороги, або околиці населених пунктів. Такі біотопи у заповіднику трапляються спорадично і нехарактерні для його природних екосистем, тому кумка не належить до типових представників його урочищ. Найчастіше кумки розмножуються у слабозатінених водоймах (приблизно 25% затіненої поверхні води). Перші особини цього виду в заповіднику реєстрували з кінця квітня, однак розмноження і повноцінна активність цих тварин у різні роки зафіксована з середини першої декади травня. У водоймах трапляється з іншими видами земноводних, переважно зі звичайними та гребенястими тритонами, сірими ропухами і представниками групи зелених жаб.

Гірські види тритонів (альпійський, карпатський) з 1984 р. ми виявили на території Бібрсько-Стільського горбогір'я на межі Миколаївського, Перемишлянського та Пустомитівського адміністративних районів Львівської обл. Одночасно в лісових біотопах на висотах 340–405 м, тут виявлено інший елемент гірської фауни – жовточереву кумку [4]. У разі подальшого зоогеографічного аналізу фауни земноводних постає складне питання, оскільки всіх згаданих вище видів у подібних біотопах лісових екосистем східної частини Розточчя нема, незважаючи на те, що в заповіднику „Розточчя" та у Яворівському національному природному парку поширені букові ліси, а також розподілені висоти до 340–397 м. Зоогеографічно наявність трьох гірських видів згаданих земноводних у лісах Бібрсько-Стільського горбогір'я та одночасно відсутність їх на Розточчі (Східноєвропейський округ, східноєвропейська ділянка листяного лісу та

лісостепу, дністерсько-дніпровська (правобережна) підділянка) зумовлює подив і ще не має остаточного пояснення. Ми припускаємо, що відповідь на це питання пов'язана з розподілом незначних водойм, яких на території Європейського вододільного хребта у Розточчі практично нема.

На всіх заповідних територіях регіону трапляється тритон звичайний Triturusvulgaris, виявлений у водоймах як природного, так і антропогенного типу, проте в порівняно з найчистішою водою. Переважно звичайний тритон населяє невеликі водойми серед лісових урочищ (це можуть бути значні зниження рельєфу, невеликі рови або сезонні дощові калюжі), а також оселяється біля берегів риборозплідних ставів та вздовж річки Верещиці на Розточчі чи в меліоративних канавах Шацького національного парку. Він обирає водойми з різними глибинами, бідною або й багатою болотною рослинністю, однак за наявності затінених ділянок, що достатньо прогріваються. Період розмноження триває протягом другої половини березня (зрідка у ранні весни з кінця першої декади березня)–першої декади травня. У водоймах трапляється разом із сірими ропухами, червоночеревими кумками, квакшами, практично всіма видами жаб; покидає водойми протягом травня–червня. Водойми, які заселяють звичайні тритони, найчастіше оточені ділянками листяних лісів, лук або відкритих територій біля населених пунктів. Тритон гребенястий Trituruscristatus обирає практично такі ж біотопи, як і тритон звичайний, проте кількість гребенястого тритона по всіх заповідних та інших територіях регіону досить незначна і, очевидно, продовжує зменшуватись. Період розмноження та біотопічні вимоги в обох видів тритонів мало відрізняються; помітно, що гребенястий тритон надає перевагу більшим і глибшим водоймам, покидає водоймища пізніше, ніж звичайний тритон, переважно у липні–серпні, а тому трапляється практично з усіма видами земноводних, личинками яких охоче живиться. Для цього виду, як і для звичайних тритонів, особливо небезпечні сірі чаплі, що полюють з ранньої весни і до кінця літа.

Найважливішим фауністичним елементом серед земноводних у Східно-європейському окрузі на східноєвропейській ділянці змішаного лісу, підділянці Західного (Волинського) Полісся, є очеретяна ропуха Bufocalamita, яка трапляється в Україні лише на Поліссі. Наявність очеретяної ропухи свідчить про специфічні умови рельєфу, які передусім пов'язані зі значними площами рівнинного ландшафту і відсутністю різких перепадів висот. Такі ділянки ландшафтів є на Західному та Малому Поліссі, де популяції очеретяної ропухи для всієї країни перебувають у найоптимальнішому стані. З іншого боку, саме на цих територіях наявна щільна мережа великих та малих природних озер зі значними площами мілководних зон, що важливі для розмноження цього виду. Якщо багато інших видів земноводних охоче розмножуються у штучних водоймах, у тому числі в малих чи великих меліоративних каналах, то очеретяні ропухи виявились дуже консервативними щодо локалізації місць розмножень і до типу водойм, що придатні для їхнього розмноження. Як виявилось, ці тварини зафіксовані на розмноженні тільки в малих або значних природних озерах (навіть на таких великих, як Світязь), береги яких мають вихід до сільськогосподарських угідь, особливо з посівами кукурудзи, льону, гречки, або пасовищ. Як звичайно, цей вид тісно пов'язаний з чергуванням піщаних і торфових ґрунтів, які, як відомо, особливо локалізовані на Поліссі, де переважають відносні висоти 160–230 м. Південну межу ареалу для очеретяної ропухи ми виявили у Жовківському районі Львівської обл. на Малому Поліссі. Інші види ропух типові для більшості заповідних територій регіону.

Ропуха сіра Bufobufo на території заповідника Розточчя, Шацького національного парку є характерним і найчисленнішим представником цього роду. На відміну від зеленої, сіра ропуха головно трапляється в стаціях, де наявні елементи будь-яких господарських конструкцій, труб або глибокі ерозійні ділянки, а тому цей вид під час весняних локальних міграцій нерідко гине на шосейних дорогах. Сірій ропусі найбільше притаманні біотопи, розташовані поблизу приватних городів та околиць населених пунктів, берегів річок і каналів, риборозплідних ставків. Розмножується сіра ропуха у дуже різноманітних водоймах, але найчастіше в ровах та мілководних стоячих або слабопроточних водоймах; надає перевагу добре освітленим водоймам із достатньо прозорою водою навіть за незначної наявності болотної рослинності. Весняне пробудження настає досить рано, як звичайно, у теплі весни вже в середині березня, а типово – наприкінці березня. Розмноження починається з останньої декади березня – першої декади квітня. Найбільші концентрації угруповань, що згромадились для розмноження, ми виявили у заповіднику Розточчя вздовж берегів річки Верещиці. В середині квітня 2003 р. на цій ділянці вздовж урочища Заливки на відстані кожних 100 м берега реєстрували 50–200 особин, переважно групами по 7–19 ропух. У третій декаді квітня переважна більшість ропух покинула ділянки розмножень, і значна частина цих тварин мандрує на сусідні лісові та лучні ділянки. Масовий вихід дозрілих молодих особин сірих ропух з місць розмноження відбувався 2003 р. протягом першої декади липня. Молоді особини, як звичайно, протягом літа мігрують у лісові урочища, де і зимують.

Loading...

 
 

Цікаве