WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Гідроїдні. Особливості життєдіяльності, основні представники - Реферат

Гідроїдні. Особливості життєдіяльності, основні представники - Реферат

Систематичний огляд Плоскі черви поділяються на три класи: клас війчасті черви (Turbellaria) клас сисуни (Trematodes) клас стьожкові черви (Cestodes)

КЛАС ВІЙЧАСТІ ЧЕРВИ (TURBELLARIA)

Турбелярії — переважно вільноживучі плоскі черви. Живуть у морях і прісних водах. Величина їх коливається від 1—2 мм до кількох сантиметрів. Пересуваються з допомогою війок і м'язових скорочень усього тіла. Рот — на черевній стороні. Ектодермічна глотка може висуватися назовні. Кишка — в багатьох галузиста, причому в ряді випадків поперечні відгалуження від поздовжніх стовбурів кишечника розміщуються в правильній послідовності одне за одним. Клітини кишкового епітелію мають дуже розвинену здатність до фагоцитозу. В будові нервової системи слід відзначити такі особливості: 1) у ряду нижчих турбелярій зберігаються сліди радіальної симетрії в розміщенні нервових стовбурів; 2) в деяких форм від головних поздовжніх нервових стовбурів відходять поперечні нерви відповідно до поперечних гілок кишечника. У багатьох є пара або кілька пар своєрідної будови очей, розміщених на передньому кінці тіла. В шкірі розсіяні численні дотичні клітини.

Статевий апарат гермафродитний. Іноді кілька пар статевих залоз лежать пара за парою між поперечними гілками кишечника на протязі майже всього тіла. Деякі турбелярії розмножуються безстатевим шляхом — повторним поперечним поділом. Типовий представник — молочна плянарія — звичайний житель прісних водойм. Довжина тіла — близько 20 мм; колір тіла — молочно-білий.

КЛАС СИСУНИ (TREMATODES)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Усі сисуни — паразити. Одні з них паразитують на покривах і зовнішніх органах своїх живителів, будучи, отже, ектопаразитами; інші — ендопаразити — оселяються у внутрішніх органах живителя.

Органами фіксації є присоски (звідси назва класу — сисуни). У дигенетичних сисунів присосок звичайно дві: ротова, яка розміщена на передньому кінці тіла, і черевна, що знаходиться на черевній стороні. Завдяки наявності двох присосок трематоди називаються ще "двоустками". Рот у трематод, природно, один і знаходиться на дні ротової присоски. Черевна присоска з кишечником

Ніякого зв'язку не має. Рот веде в мускулисту глотку, за якою іде короткий стравохід. Останній переходить у кишку, яка, як правило, тут же роздвоюється, утворюючи два кишкові стовбури. Кишкові стовбури тягнуться по боках тіла часто майже до заднього кінця. У ряду видів кишкові стовбури короткі. У деяких представників вони утворюють багато бокових відгалужень, які в свою чергу також галузяться. Закінчується кишечник сліпо. Не перетравлені залишки поживи виводяться через рот. Проте, описані рідкі випадки, коли головні кишкові стовбури відкривалися назовні отворами.

Будова органів виділення і нервової системи дигенетичних трематод загалом подібна до описаного в характеристиці типу. Будова ж статевого апарату потребує докладнішого розгляду.

Жіночий статевий апарат має складнішу будову. Від яєчника відходить яйцепровід, що впадає в невеликий міхурець — оотип, куди відкриваються також жовткові протоки, які йдуть від жовточників. Крім того, з оотипом зв'язане так зване тільце Меліса. Від оотипу відходить трубчаста звивиста матка; її кінцевий відділ, що відіграє роль піхви, відкривається назовні жіночим статевим отвором, що розміщений поряд з чоловічим.

Незважаючи на повну можливість самозапліднення, воно, очевидно, буває рідко, в тих, наприклад, випадках, коли в тому чи іншому органі паразитує лише один черв'як. Звичайно ж буває перехресне запліднення.

Типовим прикладом може бути розвиток печінкового сисуна (Fasciola hepatica). Печінковий сисун у статевозрілій стадії паразитує в жовчних протоках печінки великої і дрібної рогатої худоби, свиней, коней і людини, які є остаточними живителями черв'яка. Яйця паразита виводяться з випорожненнями живителя і повинні попасти у воду. Тут у яйці закінчується розвиток личинки — мірацидія, який звільняється з яйцевої шкаралупи і деякий час провадить вільний спосіб життя. Мірацидій вкритий війками, має протонефридії, нервовий ганглій, вічко і особливі зародкові клітини. Дальший розвиток мірацидія відбувається лише в організмі проміжного живителя — молюска малого п'явушника (Limnaea).

Мірацидій активно заглиблюється в молюска і перетворюється в ньому в мішковидну нерухому спороцисті/. В спороцисті з зародкових клітин партеногенетично, тобто без запліднення, розвиваються нові личинки — редії. Редії мають рот, глотку, кишку, що сліпо закінчується, і зародкові клітини, з яких у тілі редії, так само партеногенетично, розвивається ще одне покоління редій, або наступна личинкова стадія — церкарії. Церкарії мають хвіст, ротову і черевну присоски, двогалузисту кишку і недорозвинені статеві органи. Вийшовши з редій, церкарії залишають тіло молюска, деякий час плавають у воді, а потім осідають на підводних рослинах, втрачають хвіст і інцистуються. Такі інцистовані личинки сисуна називаються адолескаріями. Адолескарії можуть проковтуватись (з водою, травою заливних луків і т. п.) остаточним живителем. В його шлунку циста руйнується, звільнені з неї личинки заглиблюються в слизову оболонку кишечника, проникають у кровоносні судини, заносяться в печінку і тут перетворюються в статевозрілу форму сисуна.

У деяких трематод описаний цикл розвитку ще більш ускладнюється включенням другого проміжного живителя. Так, наприклад, церкарії сисуна кошачого (Opisthorchis felineus), вийшовши з молюска (перший проміжний живитель), у воді не інцистуються, а активно заглиблюються в тіло риби (другий проміжний живитель) і інцистуються в різних її органах. В цьому разі інцистовані церкарії називаються метацеркаріями. В статевозрілу форму метацеркарії і перетворюються лише в організмі остаточних живителів (собака, і кіт, людина), які заражаються при поїданні риби.

КЛАС стьожкові ЧЕРВИ (CESTODES)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Усі стьожкові черви — ендопаразити. Статевозрілі форми живуть майже виключно в кишечнику хребетних тварин. Ряд представників цестод є паразитами людини.

Тіло цестод має вигляд розчленованої стрічки (стробіла). На передньому кінці є головка, або сколекс, за якою йде коротка нерозчленована шийка, що переходить у розчленовану стьожкувату частину тіла, яка складається з члеників, або проглотид. Лише в небагатьох тіло не розчленоване. Кількість проглотид у різних видів варіює від 3 до 3000—4000. Під час розвитку і росту черв'яка в кишечнику остаточного живителя проглотиди безперервно відчленовуються від шийки; проглотиди заднього кінця тіла в міру дозрівання в них яєць відриваються. Довжина стробіли в різних видів коливається від одного міліметра до кількох метрів. Сколекс має органи фіксації, найчастіше у вигляді чотирьох мускулистих присосок або двох поздовжніх присисних щілин — ботріп. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще невеликий хоботок, озброєний кутикулярними крючками.

Органи травлення в цестод повністю редукувалися. Живляться вони, всмоктуючи через усю поверхню тіла розчинені поживні речовини з кишечника живителя.

Органів дихання і кровообігу в цестод, як і у всіх взагалі плоских червів, немає. Цестоди — анаероби: процеси дисиміляції здійснюються без участі вільного кисню.

Органи виділення — протонефридії. Головних видільних каналів два; вони розміщені по боках стробіли по всій її довжині і відкриваються назовні на задньому кінці тіла. В кожній проглотиді поздовжні видільні канали з'єднані поперечним.

Нервова система (її центральний відділ) представлена головним ганглієм і нервовими стовбурами, що відходять від нього, з яких два головних лежать по боках тіла.

Органи розмноження розвинені надзвичайно сильно. Цестоди — майже всі гермафродити, їх статевий апарат збудований дуже подібно до статевого апарату трематод. Проте в цестод повний комплект чоловічих і жіночих статевих органів розвивається кінець кінцем у кожній проглотиді.

В наймолодших члениках, що лежать безпосередньо ззаду шийки, статевих органів немає. В проглотидах, розміщених трохи

далі назад, з'являються частини чоловічого статевого апарату; в міру відсування цих проглотид ще далі назад в них розвиваються і жіночі статеві органи,— членики стають гермафродитними.

Як приклад розглянемо будову статевого апарату в гермафродитному членику бичачого ціп'яка.

Список літератури:

  • А.М. Охріменко, Е.В. Шухова „Хрестоматія із зоології".

  • Е.Т. Горовкина, Н.И. Кузьмина „Уроки зоологии".

  • Ю.Т. Вервес, П.Г.Балан, В.В. Серебряков. „Зоологія".

  • О.С. Батуєв, М.А. Гуленкова, Т.В. Іванова „Зоологія для школярів та абітурієнтів".

  • Loading...

     
     

    Цікаве