WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Саморегуляція моральної діяльності - Реферат

Саморегуляція моральної діяльності - Реферат

діяльності неможлива без самоконтролю як на спонукальній, так і ,особливо, на виконавчій її стадії. Суть і значення самоконтролю над поведінкою людини в етиці трактуються по-різному. Екзистенціалісти осуджують соціальний контроль як форму примусу і пригнічення моральної свободи особистості, заперечують також необхідність самоконтролю, який обмежує спонтанну самореалізацію її Я. Соціобіхевіористи (Дж. Мід, Б. Скіннер, Т. Шібутані та ін.), признаючи важливе значення самоконтролю у поведінці особистості, разом з тим зводять його лише до різновиду соціального контролю, який розглядається формально і позаісторично. Марксистська етика виходить з того, що моральний самоконтроль формується на основі прямого і непрямого суспільного регулювання і контролювання поведінки людини за допомогою власних моральних і позаморальних засобів. У процесі розвитку суспільства в міру переходу від жорсткого "динамічного" контролю над вчинками індивідів до все більш гнучкого "статистичного" соціального контролю зростає значення інтравертних механізмів самоконтролю.
Специфіка морального самоконтролю в етичній і психологічній літературі розкрита недостатньо. У "Словнику з етики" самоконтроль визначається як "самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, їїмотивів і спонукань за допомогою упереджень, почуттів, звичок, самооцінки" [156,303]. Та по-перше, моральна саморегуляція не зводиться лише до самоконтролю, а по-друге, з визначення незрозуміло, у чому полягає його особлива роль у регулюванні поведінки особистості. На наш погляд, основна функція самоконтролю полягає у забезпеченні максимальної відповідності результатів моральної діяльності переконанням і намірам особистості. Це досягається, з одного боку, перевіркою правильності (моральної цінності) прийнятих рішень і здійснюваних вчинків на основі совісті, а з другого - запобіганням і практичним виправленням виявлених помилок (відхилень від норми-мети).
Моральний контроль над собою виступає як єдиний механізм самозвіту, самооцінки, самокорекції моральної діяльності. Щоб контролювати свої вчинки і спонуки, необхідно ясно віддавати собі в них звіт, осмислювати їх соціально-моральний зміст. На спонукальній стадії саморегуляції особистість за допомогою совісті зіставляє плануючу мету і засоби зі своїми моральними переконаннями, а на виконуючій - досягнуті кінцеві і проміжні результати безпосередньо з рішенням і опосередковано - із загальними моральними установками. Враховуючи допущені відхилення від вибраного напряму і плану поведінки, суб'єкт корегує свої вчинки, відбирає і застосовує засоби, найбільш відповідні меті і обставинам. Результативність самокорегування залежить від здатності людини передбачати реакції (оцінки, почуття, вчинки) оточуючих і спочатку визначати свої оптимальні дії, враховуючи інтереси суспільства, колективу, окремих осіб. Справа не в умілому маніпулюванні і підтасуванні своїх вчинків під загальноприйняті правила і очікування (Дж. Мід, Б. Скіннер), не в затисненні, витісненні і заміні ірраціональних імпульсів за допомогою раціоналізації (З. Фрейд, К. Хорні), а у здатності ідентифікувати себе з іншими і неухильно проводити власну лінію поведінки на основі правильних переконань.
Самоконтроль на тому чи іншому рівні завжди присутній в управлінні людини своєю поведінкою, але ступінь його ефективності залежить від ситуації, вікових та індивідуальних особливостей суб'єкта. Необхідність свідомого контролю над собою збільшується при підвищенні суспільної і особистої значущості здійснюваних вчинків, відповідальності за них, коли загострюються розум і увага, напружується воля і пам'ять, мобілізується моральний досвід і енергія особистості. Навпаки, за звичайних умов при виконанні звичних і незначних дій самоконтроль послаблюється до мінімуму, знову підключаючись до моральної саморегуляції при найменших ускладненнях ситуації. Емоційно-вольовий підйом, пов'язаний із впевненістю в своїй моральній правоті, загостреними відчуттями відповідальності, готовності і рішучості довести розпочату справу до кінця, підвищує ефективність самоконтролю. Але надмірне напруження, особливо в екстремальних умовах, може заподіяти пригнічуючий вплив на розум і волю, знизити або навіть паралізувати здатність до тверезого самоконтролю, вкрай обмежити моральну самоосудність особистості.
Моральний самоконтроль проявляється передусім у здатності людини через вольове зусилля блокувати спонтанні імпульси і дії, які суперечать її моральним принципам. "Стриманість виховується внутрішньою дисципліною, вмінням володіти собою" [7,109]. Самоволодіння, самодисципліна, уміння критично ставитись до себе ,своєчасно обмежувати і тамувати свої бажання і звички, настрій й афекти, що негативно впливають на взаємовідносини з оточуючими, свідчать про зрілість в особистості здатності до самоконтролю. "Триматися у моральному значенні - це означає не дати собі деморалізуватись, дезорганізуватись, змоги зберегти тверезу оцінку становища, бадьорість і твердість духу" [16,109]. Водночас важлива наявність необхідної міри, за межами якої недостатній або надмірний зовнішній контроль породжує безконтрольність і безвідповідальність індивідів. Розумний самоконтроль із гнучким соціальним контролем сприяє моральній стійкості і надійності особистості.
Список літератури:
1. Альбуханова - Славенская К.Н. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1996. - 334 с.
2. Батищев Г.С. Самопознание человека как культурно-созидательного существа.- М.: Наука, 1994. - 207 с.
3. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М.: Наука, 1990. -311с.
4. Гегель Г. - В. - Ф. Работы разных лет. Соч.: 32 т. - М.: Мысль, 1970. - Т. 2. - 190 с.
5. Гегель Г. - В. - Ф. Философия духа. Энциклопедия философских наук. - М.: Мысль, 1975. - Т. 2.
6. Кант И. Метафизика нравов // Соч.: В 6 т М.: Мысль , 1964. - Т. 3.- 117 с.
7. Кон. И. Моральное сознание личности и регулятивные механизмы культуры. Социальная психология личности. - М.: Наука, 1979. - С. 85- 113.
8. Леви В.Я. Искусство быть собой. - М.: Мысль, 1985. - 203 с
9. Мудрык А.В. Общение как фактор воспитания школьников. - М.: "Просвещение", 1997. - 212 с.
10. Туган-Барановский И. Философская энциклопедия. - М.: Лазерный диск, 2004.
11. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. - М.: Мысль. - 1995. - 117 с.
12. Рубинштейн С.Я. Основы общей психологии. - М.: "Просвещение". - 1946.
13. Рувинский Л.И. Самовоспитание личности. - М.: "Мысль",1994. - 140 с.
14. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитать волю и характер. - М.: "Просвещение",1986. - 207 с.
15. Шилова М.П. Изучение воспитанности школьников. М.: Просвещение", 1982. - 107 с.
Loading...

 
 

Цікаве