WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Саморегуляція моральної діяльності - Реферат

Саморегуляція моральної діяльності - Реферат

творять систему координат, на основі якої суб'єкт самостійно орієнтується у соціальній дійсності і самому собі, погоджує свої вчинки із загальними інтересами. Тому що світ ніколи цілком не задовольняє нас морально, ми в своїй діяльності прагнемо змінити його відповідно до розуміння добра як зовнішньої вимоги, відбитого у нашій свідомості. Але "добро, благо, добрі наміри залишаються суб'єктивною належністю", доки не реалізуються у вчинках.
Моральна діяльність виступає, таким чином, як змінасоціального середовища і самозміна суб'єкта на основі практичного розв'язання суперечностей між наявним і належним, реальним й ідеальним, виходячи з прийнятних інтересів спільноти. У суб'єктивному плані ці протиріччя усвідомлюються і дозволяються на основі морального вибору, здійснюваного у процесі ціленаполягання і мотивації.
Діяльність людини не лише цілеспрямована, але і ціленаполягаюча, виступаючи як процес цілездійснення. Гегель розглядав мету як істотне прагнення суб'єкта до самовизначення і самонаполегливості як причину самого себе і силу, що спонукає до самопрояву [5,125]. Мета знаходиться усередині самого себе, спонукання до самореалізації... Етика виходить з того, що хоча цілі діяльності не нав'язані людині ззовні як цілком далекі, але і не притаманні їй іманентно як абсолютно незалежні від світу. Ціленаполягання як специфічна функція свідомості є формою самоспонукання у поводженні людини. Моральна мета суспільства об'єктивно задана кожній особистості в імперично-цілісній формі, і вона стає її суб'єктивною метою, оскільки сприймається у вигляді конкретних завдань, які треба вирішувати практично. Присвоєння і реалізація моральних цінностей неможливі без самопідкорення моральної мети - прообразом належного і потрібного майбутнього.
Моральна самосвідомість - своєрідне "царство мети" (І. Кант), самостійно сформованої і реалізованої суб'єктом у процесі внутрішньої діяльності, що безпосередньо націлена на здійснення визначених вчинків. Конкретна моральна мета - прогнозування результатів вчинку, в якому реалізуються інтереси суспільства й особистості. У ній проявляється активне вольове відношення суб'єкта у наявній чи уявній ситуації і до себе самого, проектування себе у майбутнє шляхом випереджального відображення - передбачення наслідку своєї моральної активності. Цілеспрямованість є вільний вибір на основі порівняльної оцінки варіантів можливої мети. Інша людина може примусити мене робити те, що є засобом для досягнення її мети, "але вона не може змусити мене зробити її моєю метою; і все ж я не можу мати будь-яку мету, якщо я, не зробив її своєю" [6,317]. У процесі морального цілеспрямування особистість розглядає і використовує себе як засіб реалізації поставленої мети й водночас як самоціль. Для вибору мети їй необхідно не лише враховувати об'єктивні умови, але й усвідомлювати свої суб'єктивні можливості і бажання.
Цілеспрямування синтезує пізнання об'єктивного світу і ціннісно-прогностичну самосвідомість як двоєдину функцію свідомості, у якій перебувають суперечності між наявною дійсністю і потребою її зміни.
Безцільних і невмотивованих вчинків не буває (на відміну від позаморальних дій). Ми не завжди цілком обдумуємо наші кінцеві цілі і глибинні мотиви, але найближча мета і безпосереднє внутрішнє спонукання нам більш-менш зрозумілі. Моральна діяльність є цілездійснення - реалізація перспективної лінії (ієрархії) моральної мети - ближньої і далекої, приватної і загальної, простої і складної, конкретної і абстрактної. Приватна (тактична) мета дає мені уявлення про те, що робити, як діяти у даній ситуації, а загальна (стратегічна) мета дозволяє визначити, заради чого я, маю намір робити ряд вчинків. І найближча, і більш віддалені цілі стають мотивами вчинку як його внутрішні імпульси або моральні основи визначеної лінії поведінки. Мета стає безпосереднім спонуканням-мотивом у вигляді усвідомленого прагнення, бажання, наміру діяти відповідним чином.
З іншого боку, не лише мета є суб'єктивним стимулом наших моральних акцій. Почуття і нахили, переконання і потяги, бажання і звички прямо чи побічно спонукають нас до різних вчинків, наповнюючи їх конкретним моральним змістом, додаючи їм своєрідну форму. Лише найбільш примітивні рівні мотивації характеризуються синкретичною нерозчленованістю мотиву і мети. На зрілому ступені моральної діяльності перенос мотиву на найближчу мету відбувається в тій мірі, в якій окремий вчинок здобуває для особистості безпосередню самоцінність. У більшості ж випадків вчинок відбувається не заради нього самого.
Шляхи усвідомлення результату наших дій неоднозначні: варто відділити ціленаполягання як його уявне передбачення від передчуття, як інтуїтивного здогаду про нього, в ім'я досягнення вагомішої мети, яка виступає як мотиви, що морально обґрунтовують і спрямовують його.
Моральний мотив - специфічний внутрішній двигун моральної саморегуляції особистості. Психологи розглядають мотив як об'єкт, що стимулює діяльність суб'єкта для задоволення визначеної потреби (А.Н. Леонтьєв), як вербалізацію мети і програми діяльності її здійснення (К. Обухівский), як суб'єктивне спонукання до цілеспрямованих дій у конкретній ситуації (В.Т. Асєєв, Б.С. Мерлін, С.Г. Москвичов, А.В. Петровський, Г.П. Предвічний). У першому випадку мотив ототожнюється з будь-яким стимулом, у другому не проводиться розходження між мотивом, наміром і рішенням. Більш прийнятним вважається визначення мотиву як ідеальної спонукальної причини дій людини, в основі якої лежать її потреби, інтереси, нормативно-ціннісні установки. Мотив стає морально значущим, оскільки слугує суб'єктивним стимулом і підставою для вчинку, виражаючи відношення людини до інтересів інших, суспільства в цілому з позицій добра і обов'язку.
Особистість - свідомий автор і невтомний творець моральної мети і мотивів, у яких виражається осмислене ставлення до чужого і власного блага і, за які вона несе відповідальність перед суспільством і собою. У цьому аспекті її самосвідомість виступає як мотивація моральної діяльності, а моральна мотивація - як спосіб функціонування останньої.
Іноді стверджують, що особистість не відповідає за свої мотиви, оскільки вони можуть виникати мимоволі і залишаються морально нейтральними, доки не втіляться у вчинки. З цим погодитися не можна, тому що, по-перше, спонуки до вчинків трансформуються в добрі чи злі наміри, стаючи результатом усвідомленого вибору; по-друге, потенційно мотив аморальний, якщо спонукає заподіяти прямий чи непрямий збиток іншим, хоча в даний момент особистість утримується від його реалізації.
Мотивація моральної діяльності в етиці розглядається, з одного боку, як система моральних спонукань особистості, різних за своєю суспільною цінністю, з іншого боку -
Loading...

 
 

Цікаве