WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Трагічна доля прибічника врожаїв - Реферат

Трагічна доля прибічника врожаїв - Реферат


Реферат на тему:
Трагічна доля прибічника врожаїв
Народився Андрій Сліпанський 23 вересня 1896 року в селі Ненадиха Таращанського повіту Київської губернії (нині Тетіївський район Київської області). Батько, селянин-бідняк, помер, коли сину виповнилося чотири роки. 1906 року не стало його матері Є. Сліпанської. Хлопчина залишився сиротою. З того часу дитинство Андрія проходило в родині його старшого брата Івана, визначеного опікуном. Був ще брат Яків. Хлопчина рано почав батрачити. Перший його заробіток складав усього сім із половиною копійок за 14-годинний робочий день. Завдяки стипендії земства сирота вчився в початковій школі в Козятині, а за кошти Таращанського земства талановитий хлопець закінчив сільськогосподарське училище в Дергачах, нині Харківщина. Якщо вірити словам Андрія, тут була школа селянського бунтарства: "Бідність, наруга, повне безправ'я заклали в мені фундамент революціонера" [1].
Під час навчання на Слобожанщині молодий чоловік прилучився до революційного руху: в 1915 році став гуртовцем, а з 1917 року - членом української партії есерів (УПСР). [2] Відомо, що пізніше, в лютому 1918 року, ліва опозиція в УПСР почала видавати свою газету "Боротьба". За допомогою газети партія заявила про розрив із попереднім курсом УПСР, а на 1У з'їзді дістала більшість у складі обраного ЦК. Таким чином, у серпні 1919 року на основі лівої опозиції фактично завершилося створення Української комуністичної партії (боротьбистів). До складу УКП(б) належав і А.Сліпанський [3].
Скориставшись закликами подій, спричинених поваленням самодержавства, А. Сліпанській активну брав участь у революційному русі. У травні 1917 року він представляв Україну на Всеросійському з'їзді Рад селянських депутатів. Після закінчення зборів український делегат затримався на деякий час у російській столиці і повернувся в Україну восени. У вересні того ж року А. Сліпанського обирали головою Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів в Охтирці на Сумщині. У період гетьманщини УПСР послала його на підпільну роботу до Київської губернії. Після встановлення Директорії А. Сліпанського обрали головою повітового виконкому в м. Біла Церква, де він продовжував партійну діяльність. З наступом військ генерала А. Денікіна наш герой вимушений був за завданням партії іти в підпілля - тепер до Одеси, де був головою Одеського губпарткому. Після звільнення міста від білогвардійців та інтервентів А. Сліпанській повертається до Києва. В березні 1920 року перебирається до Харкова, де брав участь в ІІ, останній конференції УКП(б). У цьому зв'язку зауважимо, що багато боротьбистів, хоч і розділяли програмні вимоги партії, але під впливом нових вимог української революції (реальна війна та зовнішня інтервенція) все більше усвідомлювали згубність для країни існуючої розпиленості революційних сил. Компартія, між тим, вважала боротьбистів впливовою політичною структурою революційного часу. Більшість представників УКП(б) відгукнулася на поточну ситуацію таким чином, що в час роботи ІУ конференції КП(б) України (17-23 березня 1920 року) прийняла рішення про злиття партій. Серед них був і наш А. Сліпанській, який, будучи активним боротьбистом, брав безпосередню участь у згаданій партконференції. Цей партфорум обрав А. Сліпанського делегатом ІХ з'їзду РКП(б). "Я йшов у партію більшовиків, чесно довіряючи цій партії і вважаючи її єдиною партією, яка бореться за інтереси робочих і селян", думається, щиро вірив Андрій Миколайович [4].
Ідеологічне протистояння перших років радянської влади (поряд з іншими проблемами) зруйнувало чимало родинних відносин, шлюбних стосунків, дружніх зв'язків. Зачепило воно і взаємовідносини братів Сліпанських. Його брат Яків за участь у революційних подіях 1905 року в Баку був засуджений. А після жовтневого перевороту 1917 року брати взагалі політично розійшлися - Яків прилучився до військових формувань С.Петлюри. Для тих часів не стало винятком, коли петлюрівський прихильник шукав нагоди, щоб порахуватися з "жидівським запроданцем". Одного разу такий привід знайшовся. 1919 року А. Сліпанський пробирався на підпільну роботу до Одеси і потрапив до петлюрівців у полон. Там рідні брати і зустрілися. Яків наполягав на розстрілі Андрія, але втеча останнього запобігла розправі (5).
Завершилася Українська революція 1917-1920 років, відновлювалося зруйноване господарство. У травні 1920 року Полтавський губвиконком призначає А. Сліпанського завідувачем земельного відділу. Із 1921 року він очолював сільськогосподарське управління Київського губвиконкому, а із середини 1923 року - керував губсільсоюзом Київського краю. 6-й губернський з'їзд рад Київщини (8-11 січня 1924 року) обрав А. Сліпанського членом губвиконкому (6).
У 1925-1928 роках А.Сліпанський навчався в Українському інституті марксизму-ленінізму в м. Харкові. Ім'я А. Сліпанського вперше з'являється в академічних довідниках (7). По закінченню цього вищого учбового закладу за підтримкою урядовців А. Сліпанський приступив до роботи в Харківському сільгоспінституті. Незабаром став професором. Добре знав англійську та німецьку мови. Завзято займався аграрною економікою у складі науково-консультаційної ради Наркомату земельних справ УСРР. Він займав також посаду заступника директора Українського науково-дослідного інституту економіки й організації сільського господарства. Наприкінці 20-х років минулого століття студенти, які прилучалися до аграрного світу, знайомилися з економічними проблемами, читаючи книги А.Сліпанського "Шляхи селянства до нового життя" (1927 рік), "Кредит і його роля в розвитку сільськогосподарської України" (1928 рік), "Предмет та метод сільськогосподарської економіки" (1929 рік) тощо (8).
Шлях розвитку сільськогосподарського виробництва України (як у часи царини, так і на початку створення радянської влади) йшов роздоріжжям. Аграрна перенаселеність України, яка, за твердженням відомого вченого- аграрія О. Янати (стаття за 1925 рік), більша, ніж десь у Союзі і навіть у Західній Європі та Америці, а поруч її родючі ґрунти та надзвичайно мінливі кліматичні умови. Через них країна то мала змогу годувати продуктами свого сільського господарства не тільки східну, але й західну Європу, то сама переживала катастрофи посух, неврожаїв та голоду. Такий комплекс природних та економічних чинників робив сільськогосподарську справу країни "надзвичайно складною". За попередні два роки, за думкою О. Янати, наука зійшла з вірного
Loading...

 
 

Цікаве