WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Соціально-економічні та політичні передумови створення української академії сільськогосподарських наук (1956 р.) - Реферат

Соціально-економічні та політичні передумови створення української академії сільськогосподарських наук (1956 р.) - Реферат

явочних квартирах, не жалкуючи паперу і свого пустого часу, невтомно вербували і викликали на здачу донесень…" [7, с. 500]. Такими заходами переслідувалася не одна мета: окрім послаблення зв'язків між людьми, ще була і більш суттєва - ті, кого вдавалося завербувати, соромилися суспільного розкриття і були зацікавлені у непохитності існуючого режиму.
На початку 50-х років специфіка тоталітарної системи відображалася на всіх аспектах суспільного життя, вдосконалювалися механізми економічного, політичного, морально-психологічного контролю над суспільством. Тоталітаризм сталінського зразка досягнув вершини свого розвитку.
Але події, які сталися після смерті вождя, відобразили наявність системної кризи радянського тоталітаризму. Порушилася рівновага на вершині влади, загострилися внутрішні конфлікти, зникли можливості використовувати в сфері державного управління масовий терор, у силовому полі якого саме й формувалася тоталітарна система. Дослідники зауважують, що при використанні диктатурою різних засобів впливу на суспільство, її міцність забезпечувалася ще й тим, що три з половиною десятиліття формувалося покоління людей, які не знали інших умов життя і виховувались за комуністичними принципами [8, с. 69].
Лояльність населення до влади була зумовлена повною економічною залежністю від держави, яка брала на себе обов'язок задовольняти потреби населення в засобах існування. Вкрай недостатнє продовольче постачання не супроводжувалося масовими протестами тільки завдяки постійному застосуванню державного терору. "Супротив не висловлювався відкрито, він не прикрасив епоху всезагального падіння, але невидимими теплими жилками бився…" [7, с. 503].
Диктаторська політика вождів державної партії завжди трималася на застосуванні грубої сили, а вимушена відмова нового керівництва від масового терору як методу державного управління зробила диктатуру слабкою, започаткувала кризу радянського тоталітаризму і висвітлила потребу модернізації режиму.
Відмова від такого високоефективного засобу силового впливу на суспільство, як масовий терор, вимагала якихось інших компенсацій у вигляді підвищення ефективності виробництва. Тим часом повна відсутність ефективності директивного господарювання ставала просто разючою на фоні швидкого економічного розвитку західних країн.
На усіх починаннях М. Хрущова досить яскраво позначилось отримання ним досвіду керівництва сільським господарством на Україні. Знаючи реальний стан справ у сільському господарстві і розуміючи гостроту продовольчої проблеми, М. Хрущов розпочинає сходження до становища одноосібного лідера країни саме через спроби розв'язання продовольчої проблеми. Саме з його ініціативи на вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС було поставлено питання про негайне вирішення катастрофічного стану сільського господарства.
Ставши Першим секретарем ЦК КПРС, М. Хрущов обстоює радикальні зміни, які спрямовуються на розрядку міжнародної напруженості, підвищення матеріального добробуту населення, послаблення регламентації культурного життя в країні [9, с. 105].
Важливі зміни відбувались і в Україні: всупереч практиці, що склалася з часів Сталіна, до складу Президії ЦК КП України в 1954 році було обрано майже виключно українців і цим фактом було засвідчено появу нової української політичної еліти, яка вперше оволоділа більшістю ключових посад у республіці. Посади першого і другого секретарів ЦК КП України зайняли О. Кириченко і М. Підгорний. Діяльність політичної еліти і перебіг політичних процесів в Україні визначалися результатами взаємодії двох суперечливих тенденцій - централістської (обов'язок цілковитого послуху центру) і автономістської (можливість домагатися більших прав і компетенцій в управлінні республікою).
Специфіка радянського тоталітаризму післясталінської доби визначалася складними внутрішніми процесами: "перерозподіл влади", обмін партійних документів, активізація внутріпартійного життя та (чи не найважливіше) розвінчування сталінщини, яке розпочав М. Хрущов на ХХ з'їзді ЦК КПРС [9, с. 110].
З середини 50-х років відбулося незначне розширення повноважень компартій союзних республік та ліквідація деяких союзних міністерств і передача їхніх функцій республіканським міністерствам. У 1957 році союзні республіки отримали більше прав у формуванні судів, законодавства, розширювалися наглядові функції судів республік [10, с. 28]. Цей процес не порушив жорсткого централізму в побудові і принципах організації КПРС, але відобразив нестійкі ліберальні тенденції. Також з'явилася тенденція до технократії партійного апарату, залучення до нього спеціалістів із виробництва. Відбувався відступ від крайнощів сталінської тиранії.
Однією з перших важливих реформ "великого десятиріччя" стала заміна галузевого управління територіальним. Відповідно до рішень лютневого (1957 р.) пленуму ЦК КПРС в Україні були створені територіальні ради народного господарства - 11 економічних адміністративних районів, очолених раднаргоспами [6, с. 18]. Переконаність Хрущова у тому, що неефективність промисловості, несприйнятливість нею науково-технічного прогресу залишаться позаду, як тільки централізоване керівництво буде замінено місцевим, в подальшому виявилася помилковою. Реорганізацію здійснювали, не змінюючи суті господарського механізму, тоді, коли підприємства потребували максимуму самостійності в умовах ринку як єдино можливого регулятора виробництва.
Та все ж заходи з децентралізації та пробудження регіональних ініціатив принесли позитивні результати, особливо в сільському господарстві. Обсяг валової сільськогосподарської продукції зріс на 65% порівняно з 1950 роком. У значній мірі сприяли цьому і підвищення зарплати колгоспникам та розвиток їх підсобних господарств, який відбувався попри всі адміністративні перешкоди. Здійснювалась електрифікація сіл, розширювалося дорожнє будівництво та транспортне обслуговування [11, с. 422].
Завдяки раднаргоспівській реформі республіканські органи влади контролювали 97 відсотків валового промислового продукту в республіці, тоді як у 1953 році в підпорядкуванні Києва перебували тільки 36 відсотків підприємств, розташованих в Україні [12, с. 311].
На початку1956 року державно-партійне керівництво прийняло декілька постанов щодо реорганізації системи науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів у галузі сільського господарства. За рішенням цих постанов будувалася струнка система організації науково-дослідних установ в кожній із республік, яка і складалася із наступних ланок [13, с. 13].
Державні комплексні сільськогосподарські дослідні станції або інститути, які створювалися у всіх областях, краях і республіках.
Зональні науково-дослідні інститути.
Галузеві науково-дослідні інститути і дослідні станції.
Головною ж науковою установою, яка мала координувати роботу всіх науково-дослідних закладів в галузі сільського господарства, була визначена Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені В.І. Леніна (ВАСГНІЛ). Академія підпорядковувалася МСГ СРСР і здійснювала безпосереднє керівництво роботою всесоюзних галузевих науково-дослідних інститутів, а також займалася розробкою теоретичних проблем, аналізом та узагальненням результатів науково-дослідної роботи усіх наукових закладів сільськогосподарської галузі. Науково-методичне керівництво здійснювалося шляхом проведення наукових сесій та зборів відділень, на які запрошувалася велика кількість учених та передовиків сільського господарства.
Відповідно до постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 10 травня 1956 року №524 "Про заходи по поліпшенню роботи науково-дослідних установ по сільському господарству" також було здійснено реорганізацію в системі управління сільськогосподарською наукою УРСР [14, с. 53]. Усі науково-дослідні установи
Loading...

 
 

Цікаве