WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → Соціально-економічні та політичні передумови створення української академії сільськогосподарських наук (1956 р.) - Реферат

Соціально-економічні та політичні передумови створення української академії сільськогосподарських наук (1956 р.) - Реферат


Реферат на тему:
Соціально-економічні та політичні передумови створення української академії сільськогосподарських наук (1956 р.)
В історії України 50-і роки ХХ століття - це початок складного і тривалого процесу громадського прозріння, перегляду усталених цінностей, відмови від нав'язування ідеологічних догм. Повільного і болісного подолання страхітливих наслідків сталінщини.
Для України, яка з найжорстокішої в історії людства війни вийшла зруйнованою, знекровленою, з підірваними продуктивними силами, повоєнний період виявився особливо важким. За даними державної статистики, впродовж воєнного лихоліття було знищено більше 28 тисяч сіл, 16 тисяч промислових підприємств, 40 відсотків жилих будівель, 9 магістральних залізниць, 5600 залізничних мостів, 50 тисяч кілометрів шосейних доріг, 132 портових господарства. Безвимірно жорстокими були людські втрати України у цій жахливій війні - близько 13 мільйонів 614 тисяч осіб [3, с. 25].
Голод 1946-1947 років, викликаний не так посухою, як хлібозаготівлями, став причиною загибелі близько 1,2 мільйони українців, із них 900 тисяч осіб в сільській місцевості [3, с. 29]. Уряд і ЦК Компартії республіки, газети, журнали - мовчали. Ціла армія цензурників приховувала від світової спільноти вже третій, "радянський" голод, який охопив села Ізмаїльщини, Одещини, Миколаївщини, Херсонщини, Дніпропетровщини, Полтавщини та південь Буковини. Залишені напризволяще державою, люди помирали голодною смертю.
У західних областях України силовими методами здійснювався процес колективізації сільського господарства, який супроводжувався репресіями щодо значної частини населення. Ще в березні 1944 року для ліквідації підпілля ОУН, знищення формувань УПА були направлені в західний регіон війська НКВС-НКДБ, які діяли при підтримці підрозділів Червоної армії і вже менш як за рік ними було проведено майже 6,5 тисяч бойових операцій, в ході яких вбито 57405 осіб і взято в полон 50387 осіб [4, с. 241].
У цей час, щоб "стимулювати" працю українського селянства, Верховна Рада СРСР прийняла Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". Ініціював цей закон М. Хрущов, який працював в Україні першим секретарем республіканської партійної організації і був ретельним виконавцем волі вождя [5, с. 48].
У 1949-1953 роках централізація керівництва сільським господарством досягла апогею. Навіть керівники колгоспів стали заручниками адміністративно-командної системи, об'єктами свавілля, численних стягнень, погроз передачі до суду. Ні про яку господарсько-економічну самостійність органи колгоспного управління не могли й думати. Наростаючий занепад сільського господарства наочно продемонстрував, що господарювання з-під примусу є безперспективним. Реальність початку 50-х - злиденні колгоспи з пустопорожніми трудоднями та черги за хлібом у містах.
Повоєнна економіка республіки знаходилася у вкрай важкому становищі, але протягом четвертої п'ятирічки вдалося відбудувати народне господарство і, як стверджують дослідники, спостерігалося зростання промислового виробництва надзвичайно високими темпами. Концентрація зусиль на окремих пріоритетних напрямах, наявність невеликої кількості підприємств та відносно невеликий асортимент продукції уможливлювали успішне централізоване керування економікою з центру - планування, контроль, розподіл коштів, робочої сили і матеріальних ресурсів. Але можливості командної економіки поступово вичерпувались і розвиток продуктивних сил розпочав своє гальмування [5, с. 46].
Ізоляція від зовнішнього світу та відсутність внутрішнього ринку засобів виробництва спонукали промисловий розвиток відбуватися в основному за кількісними показниками, які були досить суперечливими. За статистикою, післявоєнна п'ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15% порівняно з 1940 роком. На думку професора С. Кульчицького, на ту добу вартісні показники давно втратили надійність, а натуральні показники по багатьох виробництвах підводять до висновку, що довоєнного рівня було досягнуто лише у п'ятій п'ятирічці (1951-1955рр.) [6, с. 12].
Відсутність матеріального стимулювання ніяк не впливала на запал, з яким працювали радянські люди. Після лихоліть війни, яка не обминула жодної родини, люди жили надією на краще життя. Великий патріотизм населення та щире бажання якнайскоріше відродити мирне життя не тільки змушували переносити повсякденні труднощі, але й додавали нового імпульсу сталінській системі влади, продовжили термін її панування над народом-переможцем. Тема величного подвигу народу у війні посіла провідне місце в системі ідеологічної роботи органів радянської влади. Але сутність тоталітарної держави не змінилась, і людина в ній не займала належного місця. Сталін проголосив курс на "холодну війну".
Культурна сфера життя радянських людей, а особливо українців, перебувала під жорстким систематичним контролем ідеологічних партійних органів. Хоч якесь ігнорування пропагандистських стереотипів, прояви самостійного чи оригінального мислення, наявність національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя - все це призводило до звинувачень в українському буржуазному націоналізмі, космополітизмі, антирадянській діяльності і, як норма, до морального або фізичного знищення діячів культури.
У суспільстві нагніталася атмосфера страху й підозрілості, переслідувалися не тільки літератори, митці, але й науковці. У науку приходили люди, чиї інтереси не співпадали з науковими, хто власний добробут ставив вище за самий прогрес. А. Солженіцин звертає увагу, що є багато наукових репутацій, побудованих на крові та костях, - "невдячність учнів, яка перетнула нашу науку і техніку в 30-і - 40-і роки, мала досить зрозуміле пояснення: наука переходила від істинних вчених до скороспілих пожадливих висуванців" [7, с. 506].
Гнаними стали такі важливі та необхідні науки, як генетика та кібернетика. Першу було оголошено буржуазною псевдонаукою, вчених змушували зрікатися своїх поглядів і переконань, засуджувати власні помилки і прорахунки, відмежовуватися від менделізму-морганізму, який вважався проявом ворожої зарубіжної ідеології в біологічній науці. Початком цієї кампанії стала серпнева сесія ВАСГНІЛ у 1948 році, на якій лисенківщина, або інакше "народна агробіологія", зайняла провідну роль, а генетиці, клітковій теорії, фізіології вищої нервової діяльності - завдано нищівного удару. Через помилкові, антинаукові погляди "народного академіка" Т. Лисенка, які підтримувались особисто вождем, було нанесено невиправних втрат сільськогосподарській науці, медицині. З'явився принцип партійності науки, який слугував засобом для нещадних репресій щодо наукових опонентів. Через цю людину було загублено багатьох талановитих учених [3, с. 56].
"Ворожою" і фактично забороненою наукою стала кібернетика, що на досить довгий часунеможливило дослідження у визначальній сфері науково-технічного прогресу.
У цю добу здійснювалася кампанія боротьби з "безрідним космополітизмом" та "низькопоклонством перед Заходом", що носила відкритий антисемітський характер. Діячі культури ставали ворогами соціалістичного мистецтва.
У суспільстві створювалась нездорова психологічна атмосфера. Подібні політичні гоніння породжували взаємну недовіру, писалися доноси на окремих учених, викладачів, творчих працівників щодо різноманітних "відхилень" політико-ідеологічного характеру. Більше того, для розгляду подібної писанини, за дорученням ЦК ВКП(б), створювалися спеціальні комісії, які вивчали науковий і творчий доробок критикованих, "сотні тисяч оперативників в своїх явних кабінетах, і в безвинних кімнатах казенних будівель, і на
Loading...

 
 

Цікаве