WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → З історії діяльності українського наукового інституту в Берліні та українського вільного університету в Мюнхені - Реферат

З історії діяльності українського наукового інституту в Берліні та українського вільного університету в Мюнхені - Реферат

відображалося на кінцевому результаті. Бібліотекою, архівом користувалися німецькі вчені при написані ними наукових праць,дисертацій, книжок на українську тематику.
Працівники Українського наукового інституту в Берліні своїми науковими досягненнями сприяли розвитку багатьох напрямів української наукової думки, багато з яких були заборонені радянською тоталітарною системою. І лише нині, в часи незалежної України, багато наукових напрямків відродилися і розвиваються. Суттєвим є той факт, що сучасні українські вчені користуються науковим доробком співробітників-вчених наукового інституту, які склали славу українській науці.
Український науковий інститут у Берліні проіснував до весни 1945 р., коли через військові події змушений був припинити свою діяльність. Від попадання бомби будинок інституту був ущент зруйнований, майно, особливо цінна бібліотека, знищені.
***
У повоєнні роки на німецькій землі в Мюнхені розгорнув діяльність ще один важливий український науковий центр - Український Вільний Університет (УВУ). Він був створений українськими емігрантами - провідними науковими, політичними і державними діячами в 1920 р. у Відні. У 1921 р. у зв'язку з переїздом великої кількості українських емігрантів до Чехословацької республіки університет було переведено до Праги [12]. Там він проіснував аж до 1945 р., коли через заборону радянського військового командування його персонал змушений був переїхати до Німеччини, в Мюнхен. З дозволу американської військової адміністрації працівники університету почали розгортати діяльність по організації навчального процесу та науково-дослідницьку роботу.
Переїхавши до Мюнхена, УВУ опинився в надзвичайно складній фінансовій кризі. У той час багато різних українських культурно-освітніх емігрантських установ скорочувались або й зовсім припиняли свою діяльність. Але Сенат УВУ не міг погодитися на його закриття з огляду на плідне довголітнє існування та на значення й вагу, яких він набув серед наукових кіл української еміграції та й зарубіжного світу.
Марно було сподіватися на фінансову допомогу з боку німецького уряду, бо, як відомо, Німеччина та її народ по війні самі знаходилися в руїнах та тяжкому економічному становищі. Та допомога таки надійшла. Як згадував перший ректор УВУ мюнхенського періоду доктор, професор Іван Мірчук, тодішній Баварський уряд під проводом президента міністрів д-ра Егарда став допомагати Українському Університету невеликими, але регулярними дотаціями.
Необхідно наголосити, що ця фінансова допомога відіграла надзвичайно важливу роль у налагодженні Українським Вільним Університетом своєї повоєнної діяльності. Велику роль у цьому, крім згадуваного президента міністрів доктора Едгарда, відіграли міністр освіти доктор Гундгамер, керівник державної канцелярії Швенд, керівник Шкільного реферату Фінгеле, Мюнхенська міська адміністрація [13].
Значну фінансову допомогу в цей тяжкий період надав університету Апостольський візітатор українців-католиків у Західній Європі Кир Іван Бучко. Згодом фінансову підтримку надавали університету керівники католицької церкви, українські установи та поодинокі громадяни, завдяки якій його співробітники розгорнули активну викладацьку та науково-дослідну діяльність.
Співробітники УВУ ставили перед собою такі завдання: досліджувати та вивчати історію, культуру, економічне становище України та зв'язки з сусідніми народами; виховувати нові покоління науковців, політичних і громадських діячів; публікувати об'єктивні наукові праці про життя і діяльність українського народу; доносити до світової громадськості правдиву інформацію про Україну та український народ.
У перші роки перебування в Мюнхені в університеті навчалося понад 400 студентів, для яких читали лекції понад 80 висококваліфікованих викладачів. Згодом з різних причин, особливо через фінансові труднощі, кількість студентів зменшувалася, мінялась і кількість викладачів. З покращенням фінансового становища УВУ розгортав ширшу навчальну та науково-дослідницьку діяльність [14].
Необхідно зазначити, що в повоєнний час у Німеччині знаходилося понад 200 тисяч українців, переважали ті, хто був вивезений з України на роботи до третього рейху, так звані "остарбайтери", які не захотіли повертатися до СРСР. Значну частину складали емігранти, які вийшли з України перед поверненням радянської влади. У таборах, в яких жили емігранти, існували гімназії, по закінченню яких випускники продовжували своє навчання в Українському Вільному Університеті.
Чимало було таких людей, які раніше навчалися у вищих наукових закладах, але через різні обставини їх не закінчили, тому продовжували навчання в УВУ, отримували дипломи з вибраних спеціальностей. Дуже часто бувало й так, що маючи незакінчену вищу освіту, люди, які виїхали за океан, поверталися навіть з Канади, США та інших країн для завершення вищої освіти в УВУ. Вони знову поверталися додому, за океан, по закінченню УВУ і, маючи диплом, влаштовувалися на достойну роботу.
На початку 1950-х років спостерігався процес від'їзду значної кількості українських емігрантів до інших країн - США, Канади, Латинської Америки тощо. Туди ж виїздили викладачі та студенти. Але адміністрація університету докладала зусиль, щоб продовжити свою діяльність, здійснювати навчання студентів та вести науково-дослідницьку роботу. За час з 1946 по 1956 р. було видано 100 магістерських та 156 докторських дипломів. Діяльність університету знаходила все більше визнання серед громадськості. Свідченням цього було розпорядження міністра освіти в Баварському уряді Гундгамера від 16 вересня 1950 р. про офіційне визнання статусу Українського Вільного Університету з одночасним визнанням його наукових ступенів і дипломів.
У зв'язку з виїздом студентів в інші країни постало питання про те, щоб надати їм можливість закінчити освіту. З цією метою університет відкрив Делегатуру УВУ в Нью-Йорку та ряд екзаменаційних комісій, а у м.Сарселі (Франція) - Делегатуру УВУ та Інститут заочного навчання [15].
Університетська професура доклала чимало зусиль, щоб дати студентам фундаментальні знання, активізувати в них зацікавленість до науково-пошукової діяльності в усіх сферах української науки. За час існування університету по його закінченні багато студентів дістали можливість вибитися в науковому, політичному й громадському житті, посіли високі керівні, відповідальні посади. Чимало їх досягло високих наукових ступенів, вони стали викладачами у вищих навчальних закладах багатьох країн світу.
Для прикладу необхідно нагадати про працю університетських професорів в іноземних інститутах та університетах. Так, професори О. Андрушків викладав в Seton Hall University Нью-Йорк, М. Вєтухів - в Колумбійському університеті, О. Пріцак - в університеті в Гамбурзі, Я. Рудницький - в Манітобському університеті, Р. Смаль-Стоцький - в Маркет-університеті в Мільвок, Д. Чижевський - в Гарвардському університеті, Ю.
Loading...

 
 

Цікаве