WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаБіологія, Зоологія, Аграрна наука → З історії діяльності українського наукового інституту в Берліні та українського вільного університету в Мюнхені - Реферат

З історії діяльності українського наукового інституту в Берліні та українського вільного університету в Мюнхені - Реферат


Реферат на тему:
З історії діяльності українського наукового інституту в Берліні та українського вільного університету в Мюнхені
Упродовж століть із різних причин - соціально-економічних, об'єктивних і суб'єктивних - українці емігрували до країн Європи, Азії, США, Канади, інших континентів. Не становила винятку і Німеччина. Як відомо, на її території здавна поселялися політичні емігранти, творча інтелігенція, у тому числі й з України, а також ті, хто з економічних причин шукав роботу, щоб працювати й жити для задоволення своїх життєвих потреб.
На терені Німеччини перебувала значна кількість українців - полонених із російської армії в роки Першої світової війни. Значна кількість із них залишилася, натуралізувалась і жила, знайшовши в Німеччині свою нову домівку.
Після поразки української національної революції в 1917-1920 роках у Німеччину прибула значна кількість українських емігрантів. Це були представники політичних партій та організацій, військові з армії Української Народної Республіки та Української Галицької армії Західно-Української Народної республіки, імущих верств, майно яких конфіскувала радянська влада. Усі вони були фактично противниками більшовицької форми правління в СРСР, яка пізніше перетворилася в сталінську тоталітарну систему. Як відомо, своїх супротивників сталінський режим знищував, репресував, засилав до концтаборів і тюрем.
Емігрувавши до Німеччини, а це були переважно молоді люди, вони прагнули здобути вищу освіту, набути професії, щоб гідно репрезентувати українців у німецькому суспільстві. Німецькі власті надавали їм можливість студіювати в університетах Лейпцига, Мюнхена, Тюбінгена, інших міст. Але найбільше їх навчалося в Берліні. Тут уже на початку 1921 р. було засновано Спілку студентів-українців у Німеччині [1].
Авторитетним науковим центром української еміграції став Український науковий інститут (УНІ), створений у Берліні 10 листопада 1926 р. Інститут був заснований Українським товариством допомоги біженцям, яке очолювала дружина колишнього гетьмана Української Держави Павла Скоропадського - Олександра Скоропадська. Інститут існував як філія Берлінського Фрідріх-Вільгельм університету [2].
Урочисте відкриття інституту відбулося наприкінці жовтня 1926 р. На відкритті були присутні представники німецького міністерства освіти, німецької науки, адміністрація Фрідріх-Вільгельм університету, багато представників української громади в Берліні, у тому числі гетьман Павло Скоропадський, студенти, які щойно вступили до інституту.
Директором інституту був запрошений колишній міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко. Він виступив на відкритті інституту з рефератом "Історія взаємин України і Німеччини від найдавніших віків княжої доби по нинішній день". Виголошувалися промови, зачитувалися привітальні листи, телеграми. Німецький професор Вільденбанд у своїй промові наголосив, що відкриття інституту є святом культур двох народів [3].
Згідно зі статутом УНІ мав сприяти поглибленому дослідженню минулого та сучасного українського народу, встановленню та зміцненню зв'язків між українськими та західноєвропейськими, головним чином, з німецькими науковими колами, знайомити їх з досягненнями українських вчених, опікуватися молоддю, що студіювала в Німеччині. Для неї адміністрація інституту виділяла матеріальну допомогу, сприяла здобуттю молодими українцями вищої освіти.
З метою нормального функціонування інституту була створена спільна українсько-німецька Кураторія, до складу якої з німецького боку входили колишній міністр, командуючий військами, що були в Україні в 1918 р., генерал В. Грьонер (голова Кураторії), директор Слов'янського інституту в Берліні професор Басмер, професор Зерінг. Українську сторону репрезентували відомий політичний, громадський, науковий діяч О. Скоропис-Йолтуховський (заступник голови Кураторії), професор І. Мірчук. У 1934 р. на місце генерала Грьонера прийшов професор А. Пальме, який займав посаду голови Кураторії до весни 1938 р. З початком 1939 р. головним Куратором інституту став професор, доктор Герулліс. В інституті було створено чотири науково-дослідні кафедри: української історії, яку очолював Д. Дорошенко, історії української державності - В. Липинський, духовної культури - І. Мірчук, історії матеріальної культури - В. Залозецький. Тут розпочали свою наукову і викладацьку діяльність відомі українські вчені - професор Краківського університету письменник і літературний критик Б. Лепкий, член Академії наук у Києві, колишній ректор Карлового університету в Празі, хімік І. Горбачевський, відомий мовознавець колишній професор університету в Чернівцях і в Празі академік С. Смаль-Стоцький, історик української літератури, ректор Українського інституту в Празі професор О. Колеса, археолог В. Щербаківський, історик українського мистецтва Д. Антонович, літературознавець професор Л.Білецький, професор фінансового права О. Одарченко, філософ, професор Д. Чижевський, відомі українські історики, професори С. Томашівський, І. Крипякович та багато інших [4].
Діяльність Українського наукового інституту була різнопланова: науково-дослідна, педагогічна, науково-інформаційна, видавнича тощо. У кожній із цих галузей працівники інституту досягли неабияких успіхів.
Плідною була науково-дослідницька діяльність. Відомі своїми досягненнями Д. Дорошенко, В. Липинський, І. Мірчук, В. Кучабський, В. Старосольський, В. Кубійович та ін.
Наукові досягнення співробітників інституту, як правило, оприлюднювалися, вони виступали з доповідями і рефератами перед аудиторією або в самому інституті, або в берлінському Фрідріх-Вільгельм університеті. Крім того, в інституті практикувалися виступи з доповідями німецькою мовою як співробітниками, так і запрошеними вченими, зокрема німецькими. Так, перед інститутською аудиторією виступали доктори Г. Шпехт, Г. Штадтміллер, Балис, професори Р. Травтман, П. Дільс, К.Г. Маєр, ректор Університету в Софії Арнаудов, професор О. Бурггардт. Ряд німецьких учених читав лекції на українську тематику. Зокрема, професор А. Пенк у Берлінському університеті читав лекції на тему "Україна, країна степів і льосу", професор Кенігзбергського університету Франц фон Ріхтгофен - "З історії прабатьківщини слов'ян", професор Лейпцігського університету Р.Травтман викладав історію написання літописцем Нестором "Повести временных лет", секретар академії наук у Загребі доктор І.Есіг читав лекції про "Слово о полку Ігоревім" [5].
Німецькою мовою співробітники інституту читали лекції в німецьких вузах та наукових установах. Професор Д. Дорошенко читав лекції у німецьких вузах на тему "Історія українського народу". Професор І. Мірчук виступав з лекціями з української духовної культури в Балтійсько-Слов'янському семінарі Східноєвропейського інституту в Берліні. Г.Є. Келлер-Чикаленко викладала українську мову в Тюбінгельському університеті. У 1934 р. в Берлінській Католицькій
Loading...

 
 

Цікаве